Нам пам’ятати всіх героїв

1601886621_Петро Болбочан

Весною 1918 року, після успішного Кримського походу, на території сучасного міста Запоріжжя перебували українські військові підрозділи під загальним командуванням полковника Петра Болбочана. У цей час якраз відбувалася кристалізація власне українського Запорожжя й неодмінним атрибутом українського державотворення на цих теренах була апеляція до козацьких традицій і, відповідно, сакралізація Хортиці, як місця прадідівської слави й концентрації сили.

Петро Болбочан

18 червня 1918 р. Рада товариства «Просвіта» в Олександрівську (Запоріжжі) організувала для бійців українських підрозділів, які перебували у місті та неподалік від нього, екскурсію на острів. За спогадами одного з бійців, «багато нашої національно свідомої молоді мріяло і мріє коли-небудь попасти на ці, кожному Українцю дорогі, кров’ю политі і прадідівськими кістками засіяні місця».

До Хортиці вояцтво добиралося на пароплаві «Кочубей». Серед побаченого тоді на острові, їх вразив хрест на північній стороні, на найвищому місці. З’явився він там з наказу «земського начальника Н. району Катеринославського повіту на місці бувшої Запорожської церкви». Побачили тоді українські бійці, і наддніпрянці, і галичани, безмежні краєвиди Великого Лугу, порогів дніпрових та укріплень козацьких часів, «вклонилися дідівським могилам і з слізьми ентузіазму цілували святу землю. …В молодечім запалі Запорожці клялись ніколи не відступати від національної справи і коли того буде потрібно, положити життя за Державність Українську».

Хортиця ЗКМ1

Наступний похід на Хортицю відбувся 29 червня 1918-го і вже мав на меті не екскурсійне відвідування, а вшанування полеглих предків-козаків. Тоді ж, поруч із дерев’яним хрестом, було встановлено залізний із написом: «Сей хрест – знак щирої любови і вдячної памяти орлам небіжчикам Запорожської Січі від вірних нащадків їх, козаків 2-го Запорожського пішого полку, який, після довгого поневолення прийшов сюди перший з отаманом Болбочаном, як організована українська бойова частина і приніс з слізьми радости молитовне синовне привітання незабутнім славним предкам. 29 червня, р. Божого 1918». Хрест був освячений полковим панотцем Миколою Мошнягою, який після цього провів під відкритим небом Службу Божу та панахиду за упокій душ померлих і загиблих у боях козаків-січовиків.

До вояцтва та гостей з міста Олександрівська й навколишніх сіл із промовою звернувся Петро Болбочан. Головну увагу звернув він на славне молоде військо, сформоване на хвилях українського державотворення. Те військо, що нещодавно склало з честю перший іспит у бою, звільнивши українські землі під час Кримського походу.

Петро Болбочан

Очевидці тих подій згадували, що говорив він не за прикладом модних «ораторів». Це був виступ славного патріота, який не вигукував гасла та красиві фрази, а до глибини душі переконував кожного, що лише міцне українське військо є запорукою державності. І йому вірило й вояцтво, й чисельні присутні на тризні гості.

Цікаво, що пам’ятний хрест, який було встановлено на Хортиці того дня, «протримався» у Запоріжжі довше, аніж влада УНР. У 1928 році у Москві в довіднику-путівнику, підготовленому народним комісаріатом шляхів сполучення під назвою «Донбас: південний гірсько-промисловий район» містилася згадка й про острів Хортицю. Серед пам’яток острова згаданий і залізний хрест, встановлений болбочанівцями. При чому, автори довідника дослівно процитували й напис на хресті, без жодних купюр та коментарів. Коли саме комуністами було демонтовано пам’ятник на сьогодні невідомо.

Юрій Щур

Опубліковано Національна пам'ять.