МВД проти української молоді на Херсонщині на початку 1950-х років

Юрій Щур

Наприкінці травня 1953 року Управління МВД Херсонської області підготувало доповідну записку щодо стану агентурно-оперативної роботи серед молоді вищих та середніх учбових закладів регіону. На той час у Херсоні працювали сільськогосподарський та педагогічний інститути, де навчався 1671 студент, а також 12 технікумів й спеціальних середніх шкіл з загальною кількістю учнів 4100. Серед студенів та учнів совєтськими органами держбезпеки було встановлено 42 особи, які під час німецько-совєтської війни перебували за кордоном та 38 дітей репресованих.

Агентурний апарат місцевого МВД, який був скерований на розробку молоді складався з 4 агентів, які станом на кінець травня 1953 року працювали по розробці 5 справ. Серед них були й справи-формуляри на українських націоналістів.

Уродженець села Дусанів Перемишлянського району Львівської області Іван Ниськів проживав у Херсоні, де навчався у однорічній школі десятників. Розробкою Ниського було встановлено, що у 1947 році він був мобілізований до школи ФЗО, однак втік та приєднався до збройного підпілля в рідних краях, отримав псевдо «Ворон». Про факти його участі у антисовєтських операціях та боротьби із зрадниками стало відомо завдяки інформації заарештованого у 1948 році Миколи Сеньківа. У 1951 році Ниський був заарештований, але у зв’язку із тим, що дав на слідстві правдиві свідчення й назвав багато відомих йому підпільників, заарештований не був. У жовтні 1952 року виїхав до селища Нова Маячка Херсонської області і вже звідти був відправлений на навчання до обласного центру. У травні 1953 року агентура та співробітники МВД намагалися з’ясувати, чи пов’язаний Ниський із підпіллям ОУН на Херсонщині й готувалися до його арешту.

Уродженець села Кулинка Калуського району Івано-Франківської області Михайло Бойко навчався у трирічній школі з підготовки керівних колгоспних кадрів, жив у Херсоні. Підставою для заведення справи-формуляра стала інформація, що він у рідному селі мав зв’язки із керівником боївки «Підковою», збирав для підпілля продукти харчування та гроші. Поширював серед населення бофони. У 1950 році разом із родиною був відправлений до Верхнього Рогачика, а звідти – на навчання до обласного центру. У Херсоні був взятий у розробку МВДистами, які перевіряли його зв’язки із підпіллям ОУН вже після переселення.

Уродженець села Новопавлівка Великоолександрівського району Херсонської області Сергій Романько навчався на 3 курсі місцевого сільськогосподарського інституту. Підставою для заведення справи-формуляру стали офіційні та агентурні дані про його належність до підпілля ОУН під час німецької окупації. У 1952 році від агента «Стьопіна» надійшло повідомлення, що Романько у розмові із ним досить критично висловлювався про умови життя у Совєтському Союзі. З інституту на Романька також надійшла досить негативна характеристика: він не брав участі у громадському житті вишу й від «суспільно-корисної» роботи відмовлявся. Про заходи, які проводилися інститутом, висловлювався з іронією. У зв’язку із тим, що агентури, яка б могла кваліфіковано зайнятися розробкою Романька й перебувати у його близькому оточенні на той час не було, це було найпершою задачею співробітників МВД.

Звіт зовсім не задовольнив керівництво МВД УССР. До Херсона було надіслано листа із жорсткою критикою діяльності з виявлення ворогів та антисовєтчиків серед молоді. Перш за все, нерозуміння республіканського керівництва викликала незначна кількість агентурних розробок, зважаючи на значну кількість студентів із Західної України та місцевої молоді, які належали до націоналістичного підпілля, принаймні під час німецької окупації. Критикувалася млявість у розробці Ниського та Бойка, на яких було достатньо інформації для арешту.

Окремо наголошувалося на тому, що у роботі по лінії молоді слід звернути увагу встановленню й розробці ідейних натхненників молоді, під впливом яких у них формуються націоналістичні погляди. Республіканське керівництво МВД вимагало загалом докорінної перебудови роботи серед молоді, перш за все – цільового вербування агентури, яка могла не лише вести спостереження за об’єктами, а й виходити на керівні органи антисовєтського підпілля.

Наслідком листа з Києва став розроблений у вересні 1953 року план чекістських заходів з активізації розробки антисовєтських елементів серед молоді в Херсонській області на вересень-грудень 1953 року. Перш за все, планувалося посилити роботу з агентурою та агентурний апарат. Для цього у всіх навчальних закладах, а також відділах освіти та закладах культури, медицини тощо необхідно було переглянути особові справи та листування студентів та учнів, які вступили на навчання у 1953 році. На осіб, які зацікавили б органи МВД необхідно було зробити виписки й далі вирішувати, або залучати до агентурної мережі, або ж заводити на них справи.

У Херсонському сільськогосподарському інституті необхідно було провести спеціальну перевірку студентів із Західної України: Григорія Дуркота, Анну Куцел, Юрія Парфенюка, Романа Ковальського, Анатолія Нісонова, Володимира Синькевича й Олексія Кобилюка. За умови наявності на них компрометуючих матеріалів, їх необхідно було брати у агентурну розробку. Разом із тим, серед них також планувалося завербувати одного-двох агентів для викриття можливо існуючої націоналістичної організації.

Таку ж процедуру планувалося здійснити й у судно-механічному технікумі, де навчалися Петро Лазарчук, Євгенія Пазіна, Василь Гузій та Булка, Іван Перун, Костянтин Остапенко.

Окремим пунктом була прописана необхідність забезпечення агентурою із уродженців Західної України для розробки студентів 1 курсу культпросвіттехнікуму Василя Мацьо та Ярослава Барана. Така необхідність була викликана тим, що вони обидва прибули із тогочасного Ново-Устрицького району Дрогобицької області. Факт «земляцтва» дуже турбував співробітників МВД.

У машинобудівному інституті «на олівець» МВД потрапили уродженці Західних областей України Віктор Саган, Мирослав Вербовський, Ада Бурда, Ростислав та Віталій Луга. На їх розробку скеровувалася агентура, яка мала розібратися чи належать вони до націоналістичної організації, чи ні.

За наслідками листа з київського МВД, продовжувалася розробка Ниського та Бойка. На Михайла Бойка, в процесі агентурної розроби та здійснення перлюстраційного контролю, даних про антисовєтську діяльність отримано не було. Іван Ниський у серпні 1953 року був викликаний на допит до обласного УМВД. Розмову з ним проводив прибулий із Львова оперативник. Після цього Ниський з Херсона виїхав до Нової Маячки. Фактів антисовєтської діяльності за ним не помічали й в МВД серйозно задумувалися над тим, щоби завербувати його й направити в якості агента на розробку переселенців, запідозрених у належності до ОУН. Невідомо, чи відбулося вербування, оскільки вже у березні 1954 року його розшукували як такого, який втік від агентурної розробки. Для цього знову залучалися агенти, а також на перлюстраційний контроль ставилася кореспонденція його батька, який і далі проживав у Новій Маячці.

Опубліковано Національна пам'ять.