Донька, учениця, соратниця: до 120 – річчя з дня народження Катерини Грушевської

Катерина Грушевська

У неї було все для того, щоб зробити вагомий внесок у розвиток української науки: грунтовні знання та уміння вчитися, гострий критичний розум, сміливість братися за нові, практично неосвоєні теми. До тридцяти років Катерина Грушевська заявила про себе як талановита дослідниця української минувшини, збирачка фольклору, редакторка й упорядниця наукових видань та часописів і, фактично – права рука в упорядкуванні наукових студій батька,  історика, голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського.Її двотомна праця «Українські народні думи» досі лишається одним із найавторитетніших наукових досліджень у цій царині.  Вона заповідалася на шість томів – останній мав бути присвячений такому цікавому явищу, як псевдо-думи або пізніші стилізації під народний епос. Ці плани були перекреслені в ніч з 10 на 11 липня 1938 року,  коли Грушевську назавжди забрали з батьківського будинку на Паньківській, 9, звинувативши в тому, що вона «Являлась участницей антисоветской националистической повстанческой организации, подготовлявшей вооруженное восстание, свержение Советской власти и создание «Самостоятельного буржуазного националистического государства».

Маленька Професорівна

Так Катерину Грушевську звали з дитинства. Ще б пак: єдина дочка професора історії Михайла Грушевського та вчительки, активної діячки жіночого руху на Галичині Марії Вояківської – її з дитинства оточувала українська високоінтелектуальна публіка. У Львові до них часто приходили Соломія Крушельницька та Наталя Кобринська, у Києві Грушевські приятелювали з Лисенками, Черняхівськими, Стешенками, Старицькими, Косачами, у Криворівні, де регулярно були на літніх вакаціях, до них заходили Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Федір Вовк. Її дитячі портрети малювали Іван Труш та Михайло Жук, а Михайло Бойчук дав маленькій Катрусі кілька уроків живопису.

Катруся Грушевська. Львів. 1903 р.

А ще для батьків вона все життя була Кулюнею, потішечкою, найдорожченькою. Народилася Катруся 21 червня 1900 року у Львові, де на той час професор Грушевський очолював першу кафедру української історії Львівського університету. Змалку Катруся була хворобливою (в неї виявили проблеми з легенями і ризик розвитку сухот), тож уже в рік батьки зважуються на подорож до Криму (ще одна така подорож із відвідуванням Києва станеться в 1905 році). В дитинстві Катруся з батьками також побувала у Венеції, Римі, Неаполі, Флоренції, піднімалася на вершину Везувію.

Через свою хворобливість Катруся отримала домашню освіту. Втім, учитися у неї було в кого, адже її мама, Марія Сильвестрівна, на той час мала педагогічну освіту, знала польську, французьку, англійську, норвезьку мови, була активною учасницею феміністичного руху в Галичині, засновницею товариства «Руська охоронка» (пізніше – «Українська захоронка»), яке дбало і про дітей, відкриваючи дитячі садочки, і про їхніх матусь, відкриваючи перед ними нові перспективи.

Вчилася Катруся легко. Уже в чотири роки прочитала викладені батьком з кубиків слова «русин» (так в Галичині тоді називали себе українці) та «море». Пізніше почала освоювати французьку під керівництвом доньки Михайла Драгоманова Аріадни, яка навчалася в Сорбонні і мала бездоганну вимову. Мама ж навчила її польської, англійської та норвезької мовам (пізніше Катерина Грушевська на замовлення Марії Заньковецької перекладе з норвезької «Ляльковий будинок» Генріка Ібсена).

А ще Кулюня любила книги і часто в листах радилася з батьком, що їй можна читати, а що – іще рано. Батько ж їй підказував наукові розвідки, готуючи грунт для подальших наукових досліджень. Тож у 14 років, коли Катруся таки зібралася вступати до гімназії, вона мала грунтовні знання в багатьох напрямках.

Сидять Сергій та Ольга Шамраєви, Катерина Грушевська, Глафіра Грушевська. Київ грудень 1906Сидять Сергій та Ольга Шамраєви, Катерина Грушевська, Глафіра Грушевська. Київ грудень 1906

Але почалася Перша світова війна. Михайло Грушевський, який лишався підданим Російської імперії, не міг більше перебувати на землях Австро-Угорщини. Тож родина з труднощами через Відень та Італію повертається до Києва, де на Михайла Сергійовича уже чекає обвинувачення в сепаратизмі та революційній діяльності, арешт і висилка спочатку в Симбірськ, тоді в Казань і до Москви, із забороною займатися науковою працею. Марія Сильвестрівна з Катрусею їдуть за ним, але після перенесеної малярії у 1916-му таки повертаються до Києва.

Детройт чи Україна?

Перша можливість офіційного  навчання у Катерини Грушевської з’являється в 1917-му, коли вона записалася на правничий і природничий факультет Українського народного (пізніше Українського державного) університету. Паралельно з навчанням вона береться і до наукової роботи: першу свою статтю, опубліковану в 1918 році в «Літературно-науковому віснику» вона підписує псевдо «Професорівна».

Утім навчання триває недовго – більшовицька агресія та подальший розвиток подій в Україні змушують Грушевських до еміграції. За кордоном Катерина на деякий час стає вільною слухачкою Женевського університету, студіюючи римське право. Але матеріальна скрута не дає Грушевським довго затримуватися на одному місці: з 1919 по 1924 роки вони об’їздили всю Європу: Прага, Женева, Париж, Берлін, Відень, Баден.

На Йордан у Бадені- Катерина та Марія Грушевські, Ольга Коссак Михайло Грушевський 19 січня 1924На Йордан у Бадені- Катерина та Марія Грушевські, Ольга Коссак Михайло Грушевський 19 січня 1924

Саме в еміграції Катерина визначається з колом своїх наукових інтересів: соціологія та первісні культури, заглиблення у міфологічний пласт, з якого формується колективна свідомість цілого народу. Можливо, на цей вибір вплинули її дитячі спогади про відпочинок у Криворівні, де фольклор був органічною частинкою життя простих гуцулів. У Відні ж вона допомагає батькові у створенні Українського Соціологічного Інституту, працює там секретарем та аспірантом, створює у Інституті студію первісної культури…

Перша серйозна наукова праця Катерини Грушевської, що побачила світ у 1923-му, мала назву «Примітивні оповідання, казки та байки Африки та Америки». Чому не українські? Тому що за кордоном на той час практично неможливо було в бібліотеках та наукових виданнях знайти достатньо українського фольклорного матеріалу для досліджень, тоді як народна творчість народів Америки та Африки привертала увагу дослідників-колоністів.

Після цієї праці Катерину могли запросити в США. Михайло Грушевський звернувся до пастора з Детройта Василя Кузіва з проханням знайти для доньки роботу в просвітніх організаціях США. Але, отримавши швидку згоду, так і не наважився відпустити доньку – на той час вона, за його ж словами, уже була «перший помічник у всіх моїх справах».

Тож замість Детройта Грушевські приймають запрошення радянського уряду, який обіцяє їм не згадувати «минулі гріхи», повернутися до Києва. З одного боку, не лише їх вводять в оману ентузіазм та перспективи українізації, яка поширилася від початку 20-х років. З іншого, як казала Катерина Грушевська, «іншої України в нас немає».

Пізнати суть народної душі

У Київ Михайло Грушевський повертається 1924-го. Його обирають академіком Всеукраїнської Академії Наук, керівником історико-філологічного відділу. Він викладає історію в Київському державному університеті, очолює археографічну комісію ВУАН, метою існування якої було створення наукового опису видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI—XVIII століттях.

У цей час Катерина працює науковим співробітником Культурно-історичної Комісії та Комісії історичної пісенності Науково-дослідної кафедри Історично-філологічного відділення ВУАН, очолює Кабінет примітивної культури, стає незмінним редактором часопису «Первісне громадянство і його пережитки на Україні».

Вона бере участь в етнографічних експедиціях із записів народних тлумачень снів, які проводилися у співпраці з Королівським антропологічним інститутом Великобританії та Ірландії (деякі її записи пізніше були надіслані до Лондона й використані відомим британським дослідником Чарльзом Селіґменом), розробляє «Програму збирання матеріялів до українського народного сонника».

Також Катерина публікує дослідження «Людський колектив як підвалина пам’яти», «Навколо дикунової душі», «До соціології старцівства», «На бічних стежках кобзарського епосу», «Про голе тіло як магічний засіб», «Про поділ господарства між чоловіком і жінкою». «Я часто думаю в сі дні, як я собі крутив голову в Бадені і потім, приїхавши до Київа – як тобі улекшить твою наукову путь і забезпечити можливе становище, і як ти зробила зайвими і непотрібними всі мої клопоти і замисли, так прегарно себе заявивши в сих роках і по лінії дослідчій, і організаційній», – пише захоплений Грушевський, вітаючи доньку із 26-річчям.

Ril1592724913lQm

Але головною науковою працею Катерини Грушевської стали «Українські народні думи», де вперше було систематизовано за сюжетами та глибоко проаналізовано цей жанр українського народного епосу. Нажаль, із шести задуманих томів  світ побачили лише два (і то практично весь наклад другого тому було знищено). У першому томі було зібрано 13 текстів і 117 варіантів дум, у другому – 20 дум і 176 варіантів. І до сьогодні це – найповніше, найґрунтовніше серед усіх видань українського епосу, з яким, за висловом Філарета Колесси, «не могло зрівнятися жодне наступне видання». Пізніше саме ці дослідження як «сочинения ярко националистического характера» ляжуть в основу її справи, інспірованої НКВД.

«Забрали її в літній сукні, навіть без пальто!»

У 30-ті роки політика Радянського Союзу щодо України різко змінюється. Українізацію заступає реакція, починаються тотальні чистки та ліквідація українознавчих установ ВУАН, нищаться видання, закриваються часописи. Шириться наступ на українську інтелігенцію, доноси, обвинувачення і арешти.

У 1931 році арештовують Михайла Грушевського, а за ним – і Катерину. Але авторитет вченого настільки великий, що запроторити в табір чи розстріляти його не наважуються, замінивши це «почесним засланням» до Москви. Слідом за батьком їде й Катерина, без якої на той час Грушевський, у якого різко почав падати зір, уже просто не міг обходитися: вона була йому і порадником, і секретаркою, і доглядальницею.

Утім, навіть опіка Катерини не рятує 68-річного академіка від загибелі: наприкінці 1934 року, під час перебування в Кисловодську в санаторії у нього на спині вискакує карбункул і через три дні після чотирьох невдалих операцій він помирає від загального зараження крові. Відклавши всі свої справи та наукові розвідки, Катерина береться за упорядкування 10-го тому «Історії України-Руси» та 6-го тому «Історії української літератури», підготовлених Михайлом.Грушевським під час «московського заслання».

Із цього будинку Грушевських на Паньківській, 9 в ніч з 10 на 11 липня 1938 р. Катерина пішла назавжди. 1927Із цього будинку Грушевських на Паньківській, 9 в ніч з 10 на 11 липня 1938 р. Катерина пішла назавжди. 1927

Але її час теж уже добігає кінця. У ніч з 10 на 11 липня 1938-го її забирають із батьківського дому на Паньківській за доносом агента НКВД, колишнього викладача Ніжинського інституту народної освіти, а згодом Київського університету Костя Штепи, і більше додому вона не повернеться. «Забрали її в літній сукні, навіть без пальто! Катрусі від дня арешту не бачила. Як це я проживу без неї стільки років… а я розлучалася з нею лише один раз за все життя, та й то на один місяць…», – бідкалася пізніше Марія Сильвестрівна.

Її звинуватять у стандартних для того часу «гріхах»: контрреволюційній діяльності, причетності до націоналістичної організації, шпигунстві. «Являлась участницей антисоветской националистической повстанческой организации, подготовлявшей вооруженное восстание, свержение Советской власти и создание «Самостоятельного буржуазного националистического государства». По заданию этой организации была связана с украинскими закордонными антисоветскими формированиями», – буде записано у її вироку. Вирок цей – вісім років таборів – зважаючи на стан здоров’я Катерини можна було вважати смертельним.

Марія Сильвестрівна до останнього сподівалася побачити доньку живою, писала їй в табори, слала крім інших речей улюблені панчохи, каву. Однак листи поверталися з незмінною позначкою «адресат вибув». Мама писала в усі інстанції, добиваючись перегляду справи. До цього підключився друг Грушевських – академік Кирило Студинський зі Львова, депутат Верховної Ради СРСР (той самий, якого НКВД в червні 1941 року самого разом із Петром Франком відправить зі Львова до Києва, а тоді напише в телеграмі на ім’я наркома держбезпеки СРСР Меркулова «целесообразно расстрелять»).

Нині достеменно відомо, що справу Катерини Грушевської таки переглядали. У липні 1940-го її через Владивосток доправили до Москви, а звідти – до Києва. Три місяці, з грудня 1940-го до березня 1941-го вона перебувала з мамою в одному місті. Мамі про це, звісно ж, ніхто не повідомив.

Подальша доля Катерини Грушевської невідома. За документами КГБ вона померла 30 березня 1943 року в Темлазі, похована в Новосибірську.  А насправді? Її могила загубилася серед тисяч інших безіменних могил української інтелігенції, яких викошувала радянська репресивна машина. За те, що були високоосвічені і знали багато мов. За те, що мріяли про власний шлях розвитку модерної України. За те, що були яскравими, неординарними, помітними. За те, що були українцями.

Нині ми повертаємо пам’ять про ці імена. І вкотре замислюємося: якими були б українська культура, наука, поезія, театр, кінематограф, якби усі вони могли жити й творити на повну, якби не було штучно перервано зв’язок поколінь?  

Український інститут національної памяті

Опубліковано Національна пам'ять.