Агентурні розробки оунівців у Криму

OUN-map

Юрій Щур

Звітуючи про роботу Управління КГБ Кримської області за 1957 рік, «чекісти» зауважували, що у порівнянні з 1956-м роком оперативна база по лінії ОУН значно зросла. Відповідно, у 1956-му колишніх оунівців, які приїхали на територію Кримського півострова після звільнення з таборів, було виявлено 40 осіб, а у 1957-му – 227. Зрозуміло, що це позначилося й на збільшенні кількості справ, які перебували у розробці. Станом на 20 грудня 1957 року в роботі було 14 справ-формулярів, 4 справи попередньої оперативної перевірки та 1 розшукова справа.

Серед таких справ була й справа-формуляр на 29-річного Казимира Мединського, уродженця Львівської області, на той час – працівника колгоспу «Завєти Ільіча» Червоноперекопського району. З 1944 по 1947 роки Мединський був учасником повстанського відділу, а серед здійснених особисто ним акцій згадувався теракт проти інструктора районного комітету комсомолу Зборівського. У травні 1948 року Мединський був заарештований та засуджений Військовим Трибуналом до 25 років таборів. Достроково звільнився у 1956-му.

З табору повернувся до місця народження й намагався встановити зв’язки із колишніми учасниками націоналістичного підпілля, які також повернулися з ув’язнення. Через це на нього львівськими КГБістами було заведено справу-формуляр. Ця справа «перекочувала» до Криму, куди Мединський прибув як переселенець весною 1957 року. Тут, для активізації розробки, «чекістами» в якості агента було завербовано його близького знайомого (отримав псевдонім «Шумов»). Разом з «Шумовим» Мединський прибув на півострів із Львівщини, обоє працювали у колгоспі. Сам новозавербований агент раніше був «бандпособніком», через що засуджений до таборів, звідки звільнився 1956 року. Серед іншого, «Шумов» вказав КГБістам на близького знайомого Мединського, Зубика, який також вивчався на предмет вербовки в якості агента.

У колгоспі імені Чкалова Червоногвардійського району проживав Лук’ян Кухарчук, який також розроблявся за справою-формуляром. Уродженець Тернопільщини, він під псевдо «Шпак» перебував у повстанському відділі «Максима». У 1946 році був засуджений до 25 років таборів, а 1956-го достроково звільнений. Повернувся додому, де його одразу ж «обсіли» агенти КГБ «Іванов», «Парамонов» та «Орел». Вони й доповідали кураторам, що Кухарчук висловлює наміри відновити націоналістичну діяльність. Через це тернопільськими КГБістами на нього було заведено справу-формуляр, яка після переїзду Кухарчука до Криму була передана до місцевого УКГБ.

Серйозно побоюючись, що Кухарчук на території півострову намагатиметься створити осередок націоналістичного підпілля, співробітники КГБ завербували з його найближчого оточення агента, який отримав псевдонім «Куцин». Останній був уродженцем Тернопільської області, мав судимість за співпрацю з німцями.

У жовтня 1957 році співробітникам КГБ вдалося встановити у Сімферополі уродженця села Тритузне Солонянського району Дніпропетровської області Бориса Вороніна, на той час – студента 1 курсу Кримського медичного університету.

За даними дніпровського історика Дмитра Куделі, Борис Воронін (у нього – Ворона) мав псевдо «Юрко Ворон» і був провідником ОУН Солонянського району, пізніше керував групою, яка направлялася в УПА. Ця ж інформація знайшла своє відображення у доповідній КГБ. З того ж документу дізнаємося, що Воронін привозив до Солонянського району націоналістичну літературу й особисто займався створенням оунівської мережі по району. Пізніше – перебував у відділі групи УПА-Південь, був ад’ютантом у Омеляна Грабця («Батька»), заступник керівника Вінницького обласного проводу ОУН. У травні 1945 року Воронін був засуджений Військовим Трибуналом Дніпропетровської області до розстрілу. Смертну кару пізніше замінили на 20 років каторжних робіт.

Побоюючись того, що Воронін може відновити націоналістичну діяльність і намагатиметься у Криму створити підпільну групу, він був взятий під агентурний нагляд. До його розробки було підключено агента «Ільюшина», який був однокурсником Вороніна. Крім того, розглядалося питання додаткового вербування ще одного однокурсника з медичного вишу, уродженця Херсонської області. Паралельно з цим підшукувався прийнятний привід для відрахування Вороніна з навчального закладу.

Опубліковано Національна пам'ять.