В Дніпрі за ініціативи громадськоі приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини – ГО «Правозахисна Група «СІЧ», та Громадської організації «Всеукраїнський центр з надання допомоги постраждалим від терористичних дій на Сході України «Форпост» і Дніпровського товариства політичних в’язнів та репресованих відбувся інформаційно-просвітницький захід, присвячений 40-й річниці створення Української Гельсінської Групи.
Така видатна подія має велике значення для усіх учасників сучасного правозахисного руху в Україні – це приклад самовідданої боротьби за права і свободи людини, це пам’ять про тих, хто в умовах тотальної цензури й контролю за думками, виробили свій світогляд і не боялися його виявляти, мали непересічний розум, сміливість і твердий характер.
Для нашої організації це тим більш актуально, що з 2014 року на базі ПГ «СІЧ» відкрито громадську приймальню Української Гельсінської спілки з прав людини, що стала правоприємницею УГГ.
Впродовж місяця разом з колегами та партнерами – Дніпровським товариством політичних в’язнів і репресованих, Музеєм «Літературне Придніпров’я», ми проводили різні заходи, присвячені річниці створення Української Гельсінської групи, розповідали про долі її членів, серед яких є і наші земляки.
Завершальною подією став організований в Дніпропетровській міській бібліотеці лекторій, на який, серед інших, запросили Жанну Крижанівську, доньку відомого українського дисидента Миколи Бориславського, який з транспарантами «Свободу діячам української культури», «Боріться за законні права української мови» вчинив спробу самоспалення, за що був засланий на 2,5 року до мордовських таборів. Ми хотіли почути з її вуст відповіді на питання, що спонукало звичайних вчителів, поетів та письменників ставати на шлях спротиву та відстоювати свої переконання, головне серед яких – любов до України, повага до її мови, літератури, історії. Відстоювати, навіть ризикуючи власним життям.
Взяти участь у заході ми запросили правозахисників, мешканців міста, студентство.
Напочатку про історію найдавнішої правозахисної організації України, про минуле та теперішнє українського правозахисту розповіла координаторка просвітницького напрямку ГО «ПГ “СІЧ»» Наталя Кожина.
Після підписання Радянським Союзом у серпні 1975 р. Загальної декларації з прав людини у країні активно поширюється дисидентський рух. Повіривши в лібералізацію радянського ладу, дисиденти почали організовувати легальні групи й об’єднання, які мали наглядати за дотриманням прав людини в СРСР.
Хто були ті відчайдушні сміливці, які в умовах тоталітарного радянського періоду вирішили наполягати на тому, що основою взаємовідносин громадянина і держави повинна стати Декларація прав людини? Колишні фронтовики, політв’язні, поети та письменники, вчені, їхні друзі й родичі, молоді та у віку, – люди, які не хотіли більше задихатися в атмосфері офіційної брехні й повірили у те, що демократичні зміни в країні не минущі.
УГГ ставила завдання ознайомити широкі кола української громадськості з Декларацією прав людини, сприяти виконанню Гельсінських угод, домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси, створення незалежного пpec-агентства, інформування світової громадськості про факти порушень на терені України Декларації прав людини та гуманітарних статей, прийнятих нарадою у Гельсінкі. За час існування Українська Гельсінська Група нараховувала 37 чоловік. З 1976 до 1980 р. вона зробила 30 заяв, видала 18 меморандумів і 10 бюлетенів. У СРСР серед п’яти подібних груп УГГ була найчисельнішою і найактивнішою.
Та невдовзі почалися репресії. Загалом, через арешти і суди пройшла 41 особа. На страсному рахунку УГГ – понад 550 років неволі і п’ятеро смертей. Як засвідчили учасники лекторію, радянські табори були своєрідною «кузнею» правозахисників, адже потрапивши туди, наприклад, за відстоювання української мови, людина виходила звідти вже з твердою впевненістю в тому, що захист свобод і прав є її покликанням. Так сталося з дніпровським поетом Іваном Сокульським, про якого розповідала старша наукова співробітниця музею «Літературне Придніпров’я» Світлана Мартинова. Донька Миколи Бориславського, Жанна Крижанівська, з власного досвіду знає, як це – бути членом родини дисидента. Адже радянська влада не обмежувалася тиском лише на дисидентів, під серйозний удар потрапляли і їхні діти. Здобути вищу освіту Жанні допомогло лише одруження і зміна прізвища – для Бориславської дорога у виші була закритою. Її сестра, до речі, так і не змогла отримати бажаного диплома. Багато розповів про утиски проукраїнських діячів і Іван Дремлюга, голова Дніпровського товариства політичних в’язнів та репресованих. Він наголосив, що сьогодні, в дні, коли в Україні відзначаються роковини Майдану та День Гідності і Свободи – надважливо пам’ятати про тих, з кого боротьба за цю свободу починалася, врахувати їхній досвід та не припуститися помилок. На заході були присутні студенти дніпровських вишів, які створили «Спільноту активної молоді» (САМ), долучаються до життя громади і беруть участь у правозахисних заходах. Серед них наприкінці заходу була проведена вікторина з розіграшем найцінніших призів – чотиритомника «Документи і матеріали УГГ», який до 40-річчя групи видала Харківська Правозахисна Група. Також примірник чотиритомника був подарований центральній бібліотеці Дніпра, яка гостинно прийняла захід. Як запевнила правозахисників «СІЧі» спіробітниця бібліотеки, приблизно за тиждень книга вже буде внесена в каталоги і ознайомитись з нею можна буде в читальній залі закладу.
