10 квітня Романові Ковалю – 65! Поважний ювілей. Товаришую з цим невтомним «важкоробом-марафонцем» з 1990-го і не перестаю дивуватися його наполегливості та працездатності.
Скажу відверто – його публіцистичні тексти у 1990-92 роках справили на мене (та і не лише на мене) формотворчий вплив. Багато хто тоді з патентованих «димократів» засуджував радикальну антикомуністичну та антиімперську, властиво антимосковську, позицію молодого автора, не поділяв його поглядів. Добре пам’ятаю заяви УРП з відмежуванням від гострих публікацій секретаря теоретичного відділу Секретаріату УРП. З відстані часу бачимо, що прониклива інтуїція не підвела Коваля і «жонглери словами» мусили скапітулювати перед «ковалем слова та ідеї».
Бракує сьогодні мені публіцистики Романа Миколайовича, адже вже віддавна свій талант і зусилля він сконцентрував переважно на дослідженні історії національно-визвольних змагань початку-середини минулого століття, організації заходів з вшанування героїв, і, як завжди, не безрезультатно. Очільник Історичного клубу «Холодний Яр», незмінний редактор «Незборимої Нації» (з 1991 року), письменник приварив свої мозолясті руки до чепіг національного плуга, який невтомно оре перелоги на притоптаній національній ниві.
Годі й перерахувати його творчий доробок: 82 книги, автор понад 3000 статей у газетах, журналах, альманахах, наукових збірниках, історичних календарях, енциклопедіях України та української діаспори, автор кількох циклів популярних радіопередач та кіносценаріїв, організатор сотень акцій та заходів. І все це не похапцем, абияк, а якісно і ґрунтовно.
Народжений у Горлівці на Донбасі, лікар за фахом волею долі був покликаний до служіння, здавалося би, до не властивої для нього справи. А воно он як вийшло. Добре вийшло. Результативно. Влучно.
Може це і суб’єктивна думка, але чув від багатьох, що Роман Коваль та його соратники, його команда зробили і роблять більше, ніж деякі для цього спеціально покликані установи, інституції та структури з штатом працівників та значним фінансуванням. І я поділяю цю думку. І пишаюся належністю до цієї команди.
І тішуся, що звела нас доля, і вдячний своєму строгому вчителю, і бажаю йому многих літ творчого життя.
На початку 90-х чимало неофітів запричастилися п’янким вином національної ідеї від ветеранів ОУН і УПА, політв’язнів, черпали з творів Донцова, Липи, Маланюка, Бандери, Сціборського, Стецька… Але більшість з них спалахнули, як солом’яний віхоть і згасли, зійшли з дистанції, звернули на манівці. Лише деякі й далі вогненним смолоскипом осяюють дорогу в темряві, наполегливо розчищають завали і буреломи та стають орієнтиром для сучасників і майбутніх поколінь. Серед цих небагатьох і Роман Коваль.
Многая літа, друже Романе, дякуємо за науку.
Привітаємо Романа Коваля, зокрема і передплатою легендарної газети «Незборима нація».
Віктор Рог
