Расизм та інші віруси

askold_TVПротягом останнього місяця американська преса зокрема, але також і преса інших країн, була переповнена статями про расизм та протести проти нього. У США це проблема 400 річної давнини, коли було вперше впроваджено невільництво на території, яка сьогодні є Америкою. Найбільш визначні постаті американської історії були власниками чорних невільників: Джордж Вашинґтон, Томас Джефферсон, і багато інших.

Невільництво чорної раси не було впроваджене лише на території, чи ж поселенцями території, яка сьогодні називається Америкою. Масові вбивства місцевого населення, тобто геноциди проведені різними колоніальними імперіями, особливо Іспанською, Англійською, Французькою, впровадили експлуатацію чорного населення Африки європейцями. До сьогоднішнього дня в одній чи іншій формі суспільство прийняло не тільки невільництво, але й расизм, пов’язаний з тим давно після закінчення невільництва.

Прояви расизму в Америці не обмежені тільки до чорної раси. Жовта, бронзова також включені. У обвинуваченні за спричинення вірусу Корони, що прийшов з Китаю, з його провінції Гунан, з Вуганя, сам президент США расист Трамп почав називати цей вірус китайським вірусом, або Вуган вірус, а недавно перейшов зовсім межі людської дискусії, називаючи його Kung Flu. Не знаю звідки цей вислів починався, але сьогодні Президент США користується ним дуже часто. Расистське піднебіння тут незаперечне.

Основою невільництва і расизму є нехтування людським життям. Правда, не тільки расисти нехтують людським життям. При цьому слід звернути увагу на явище психологічного вірусу нехтування життям іншої людини. Яскравим прикладом в Америці цього є сам сьогоднішній президент США Дональд Трамп. Ця характеристика є до значної історичної міри ознакою авторитарної людини. Наприклад, Йосиф Сталін, загально безславний за те, що він трактував радянське населення і радянське військо як гарматне м’ясо. Єдине життя яке він захищав це власне.

Сьогодні у своїй перевиборчій програмі Трамп поводиться подібно. Всі лікарі та науковці стверджують необхідність маски у боротьбі з короновірусом та суспільної дистанції бодай на два метри. Передвиборчі зібрання Трампа це зовсім нехтують. Президент ніколи не вбирає маски. Маски потрібні не для охорони того, хто її вдягає, а тих, з якими він зустрічається. Коли у США зустрічаєш людину, яка також нехтує цими медичними приписами і звертаєш її увагу на відсутність маски, вона відповідає — я не потребую, я підтримую Трампа. Сьогодні у США спільно з вірусом Корони існує й вірус “Трамп”, який не рахується з людським життям і довів США до найбільшої смертності населення у цілому світі. Подібно до Сталіна, Трамп турбується тільки власним життям і вірить у конспіраторів навколо себе.

Привернення уваги до расизму в США виявило ще один поважний вірус, і знову ж не тільки у Америці, але у багатьох країнах світу — це поліційна брутальність, що є явищем, яке спирається на зловживанню владою. Але цей політичний і психологічний стан допроваджує не тільки до зловживання владою, але також і до протестів у суспільстві. Саме протестування є забезпечене Конституцією в багатьох країнах, одначе ці в основному мирні протести використовують, погані люди і злочинці. Інколи ці люди ховаються за тезами ідеології свободи людини, яка межує з хаосом та анархією. Жодна конституція чи декларація людських прав не дозволяє хаосу чи анархії.

Як результат, проявляються екстремні позиції з обох сторін. Президент хоче впроваджувати військо, щоби стріляти у своїх громадян. Екстремні ліві крила закликають до майже повної ліквідації поліції нефінансуванням. Розв’язка полягає у реформах, у прозорості, яка зробить загальновидимою брутальну і злочинну діяльність певних прошарків поліції і підбір поліційних кадрів на підставі відповідної освіти, де проявляється глибоке зрозуміння своєї ролі: не вбивати населення, а захищати його.

Яке це усе має відношення до українців чи в Україні, чи у діаспорі? Стереотипи не повинні вирішувати характер нації чи навіть характеризувати її більшість. Але історія українців повинна вказати на дві характеристики, притаманні нашому народові не через якісь біологічні риси, але через виховання родинного та суспільного. Радянські часи дещо це змінили, бо підважили мораль та концепцію збереження родини, як бази нації. Одначе залишилися первісні зародки Християнського і національного виховання.

Перший чинник це психологія переслідуваних. Українці були поневоленими. Вони були кріпаками і невільниками. Це було за різних окупантів: поляків, москалів, румунів, угорців, і мало суспільний результат за національним принципом а також за професіями. Кріпаками були люди, котрі мали зв’язок із землею. Це були українці. У ХХ столітті ми знову стали невільниками. Німці, які прийшли на Україну у 1941 році висилали українських робітників як невільників на роботу до Німеччини або до концтаборів. До того часу і опісля радянська влада також висилала людей до концтаборів ГУЛАГу, де вони були не тільки в’язнями, але й були змушені працювати як невільники. Хоча українці належать до білої раси, вони повинні глибоко симпатизувати чорним, які були у неволі.

Щодо ладу і порядку одначе наша історія є також різна. Вона включає Довбуша, Гонту, Махна, Шахрая. Але вона також включає князів, гетьманів, і президентів. Однак навіть у стосунку до Гайдамаків чи анархістів, центральною точкою було не так власне збагачення чи злочини, а бунт проти насилля і визискування.

Це проявляється і сьогодні. Українська нація єдина з націй, які були у радянському ярмі, яка за час незалежності змінила хід історії двома великими революціями. Ці революції мали зовсім мирний характер, який набрав не агресивності, але оборони щойно після грубого надуживання сили владою. Злочинний напрям також здебільша противний українському вихованню. Злочини в Україні чи серед українських діаспор менш поширені, ніж в інших народів. Тобто пересічний українець любить лад і порядок, але без надуживання і переслідування.

Для збереження цього ладу і порядку в Україні сьогодні необхідно реформувати поліцію та Міністерство внутрішніх справ. Сьогодні поліція і це Міністерство в Україні становлять одну з найгірш скорумпованих частин виконавчої гілки влади.

Отже ж, українці у жодному випадку не повинні бути расистами. Чи це означає, що серед українців немає расистів? На жаль є, і багато, лише в Україні вони не зустрічаються з людьми небілої раси. У діаспорі це трохи інакше. Хоча расизм не проявляється у наших інституціях не через нашу настанову, але через брак нагоди, то серед приватних людей расизм є відчутний.

Як українець в Америці, уважаю, що зокрема тому, що ми належимо до одної з найбільш переслідуваних націй в історії людства, а також тому, що після проголошення нашої незалежності, на нашій території, де проживають різні національні групи, ми проявили не абияку толерантність і приязність до всіх інших націй, навіть тих, до яких ми повинні мати жалі за історичні кривди, ми і наші інституції чи організації повинні засудити расизм, виступити за збереження права висловлення свого становища навіть громадянською непокірністю, проти поліційної брутальності, але рівночасно зберігаючи лад і порядок. Наша хата з краю — це не найкращий підхід до світових політичних вірусів, бо у нас також діють ці віруси, може слабше, але віруси мають тенденцію поширюватися.

24 червня 2020 року Аскольд С. Лозинський

Опубліковано Блоги, Пряма мова.