Йосиф Сірка
Швець, знай своє шевство, а у кравецтво не мішайся!
Григорій Квітка-Основ’яненко (1778-1843).
Мені зразу пригадалося вище наведене прислів’я з оповідання класика української літератури в оповіданні „Салдацький портрет”, коли прочитав ганебний вчинок українських спортоців у босі – Усика та Ломанченка. Ці два боксери, після повідомлення про їхню участь у російському документальному фільмі „Здрастуй, брате! Христос Воскрес!” “, у якому розповідають про дружбу з російськими спортсменами і розмірковують про те, що “ми один народ” – показали якою підступною є російська пропаґанда у використовувані недосвідчених і неосвічених людей.
Коли б я почув сказане не «юнаками» України, але від 60-80 річних, то міг би пробачити їхнє неуцтво, бо ж ця вікова категорія людей ніколи не мала можливости прочитати правдиву історію України, окрім імперської редакції. Це покоління зазнало «вливання» шовіністичної ідеолоґії, твердження про совєтський народ, а будь-який прояв зацікавлень національною історією карався: це не тільки знищені в 30-х рр. минулого ст. українська автокефальна і греко-католицька церкви, але й вся українська мисляча інтеліґенція, а незаперечного великого українського історика М.Грушевсько «підвищили» жити до Москви, де й не дали довго прожити.
Та і про 60-і роки ровесники цих двох непересічних спортовців могли скупо довідатися лише через гучну справу «адвоката» Василя Стуса – В.Медведчука (в художньому фільмі про поета), який далі впливає навіть на таких, які повинні б вже знати історію своєї країни. Твердження про один народ з москалями та ще й неправдиве твердження Ломанченка про його «життєвий» досвід мені нагадують пояснення мого тестя внукові на питання: чому пса звуть Бок-сером? Тесть відповів: Тому, що боком с….
Саме це пригадалося, коли послухав світових бок-серів про один народ – Московії і Руси-України, про одну православну віру (звичайно, Московського Патріархату), про одну країну без кордонів. Невже ж вони справді не знають, що окупанти в Криму та на сході України, а Крим не Божий, бо Господь його довірив Україні, а Росія його окупувала і анексувала, щодня на російсько-українському фронті окупанти полюють і безкарно калічать та вбивають невинних українських солдат, які стоять на сторожі, щоб решта населення України могла жити, працювати, їздити по світі, включно з боксерами?
От, шановний Читачу, почитайте пояснення-твердження 32-річного(! ) вихідця з Одеської обл. (місто Білгород-Дністровський: “Я не можу просто перестати з ними спілкуватися, бо мені сказали, що це країна, яка воює з моєю країною. Це не вкладається у моїй голові. По суті ми є одним народом. Я з дитинства, коли ріс, для мене не було поняття Росія, Україна, Білорусь, що це інші люди, що це інша країна, що це кордони якісь. Я весь час думав, що ми – єдиний народ, що православні християни всі. Ми живемо всі на одній землі”.
А зараз подумайте: Василькові Ломанченку, який народився і жив у Білгород-Дністровському з 1994 р., було 6 років, коли пішов до школи вже в суверенній і незалежній Україні, а через десять років він вже зазначає перший успіх на боксерській площадці. І з того часу до сьогоднішнього дня його боксерські успіхи зростають – олімпійський, світовий чемпіон! Українці за тойчас перетворилися на політичну націю, яка вперше за свою історію об’єднує у своїх межах різні конфесії, більшість яких стоїть на позиціях незалежної країни – України. Мимо волі, виринає питання, в якій країні виростав хлопець? Невже ж він не знає, що в Україні не всі православні Московського патріархату?! І не всі є християнами – є магомедани, євреї та різні інші релігійні групи?!
Трохи іншим шляхом до слави йшов другий герой російського фільму , відомий світові Олесандер Усик, який всього на один рік старше Ломанченка. Він також «змужнів» вже в Незалежній, але в Криму. На жаль і він не подумав, до якої пропаґанди його використали і не зрозуміло, коли він «їв з одної миски» з нашими ворогами. «Ми з хлопцями, які живуть у Москві, тренувалися, їли кашу з однієї миски, пили чай з однієї чашки, а зараз бачите, хтось ділить портфелі, а я маю ділити дружбу з цією людиною?»
Незнання історії країни, в якій ти живеш, яку ти репрезентуєш у світі, небачення щоденних жертв від тзв. «брата і одновірця» є свідченням того, що в Україні недостатньо вчать власну історію у школі, що спричинює те, що навіть такі знаменитості, якими є чемпіони світу Усик та Ломанченко стають жертвами російської антиукраїнської пропаґанди, яка базується на «історикові» Путінові. Звичайно, тут «вилізло шило з мішка», що у фільмі показали через «попередження» самого правлячого архієрея Київської єпархії РПЦ в Україні Онуфрія: “Націоналізм – це коли людина зосереджується на земному. Націоналізм доходить до того, що ділить родину. Один брат вважає себе кращим за іншого…Патріоти – це ті, хто любить батька і матір, і Бога”. Та цей «теоретик» не дає пояснень, яким чином може мати «один народ» націоналізм (звичайно – український) і шовінізм (зрозуміло – російський)?
Отже, націоналізм тут – ні пришите, ні залатане, бо якщо вже згадувати , то потрібно було згадати російський імперський шовінізм, який аґітує «братством і одною вірою, канонічною церквою та мовою», але досі не признався ані російський патріах, ані його ієрарх в Украні, що Московський патріархат в дійсності ненаконічний і діє без томоса, який отримала ПЦ України і тим стала одинокою канонічною православною церквою на всій території.
Відомий український письменник Леонід Мосендз (1897 – 1948) ще перед смертю визнавав, що «до 1918 р. я був російським (не малоросійським) патріотом і «за 1 місяць з мене був український націоналіст. Бо, прочитавши історію Грушевського, доти незнану мені, я захлиснувся від величі того народу, з якого пішли мій дід, моя мати, мій батько, серед якого жив, виріс і якого доти не смів знати я». Може українські силачі, яких використовує кремлівська пропаґанда та московська церква поглибляться у вивчення своїх коренів, щоб не твердити чужі вигадки.
Л. Мосендз – науковець, поет і письменник, боєць армії УНР та УПА – прожив більшість свого життя в еміґрації і до історичних джерел не міг дістатися так легко, як це можна зробити сьогодні. Громадяни сучасної України мають можливість не тільки в численних бібліотеках, але й через інтернет довідатися правду про країну, в якій живуть. А безвідповідальні твердження вихованців України на 30-ому році її існування є скоріш ганьбою для школи, яка випустила таких учнів!
Поет, якому не прийшлося здійснити свою мрію жити і творити у рідній країні, міг би бути сьогодні не одному з нас прикладом, а його поезія є документом не продажности, синівської любові до матері-України, якої так бракує багатьом не тільки вихідцям, але й жителям перлини на нашій планеті України. Л.Мозендз навіть після понад 70 років актуальний, зокрема, коли ворог України вигадує все новіші методи гібридної війни, використовуючи навіть спорт, чи його учасників та прихильників і масово пхає їм своє громадянство.
О, Україно! Токарівський краю!
Хай проклянуть мене синів сини,
Коли тебе на іншу проміняю,
На заклики чужої далини,
Коли земель твоїх святому диву
Скарбів душі своєї не віддам,
Коли твоїм жалям і твому гніву
Не офірую серця свого храм!
Торонто, 9.5.20 р.
