Екватор Зеленського. Що у підсумку?

a960a0e47046aac4f65f5fc1982faa64_1591349947_extra_large

Найближчим часом Україна відзначатиме екватор президентства Зеленського рівно два роки тому він став президентом. Так, українці витримали вже половину його терміну, бо на п’ятий рік своїх повноважень він буде займатись роздачею обіцянок і намагатися переконати обрати його знову, а тому хоч на якусь якісну роботу очікувати буде не варто.

Спочатку згадаємо про «вихідні дані», або яка країна дісталася новому керівництву держави «у спадок».

На початок 2019 року показники доходу держбюджету, у порівнянні з 2018 роком, зросли на 12%. На час проведення дебатів на стадіоні також на 12% був перевиконаний загальний фонд бюджету, а профіцит складав понад 20 млрд. грн. Вчасно фінансувалися капітальні видатки, а соціальні виплати здійснювалися вчасно та у повному обсязі. Був погашений державний борг на суму 176 млн. грн.!

Варто згадати, що коли українці обрали мене депутатом у 2014 році, бюджет був пограбований – його просто не існувало, а на сході країни точилися активні бойові дії. Так, нам не вдалося побудувати казку, але державу ми зберегли та досягли системного економічного зростання. На початку моєї каденції перед Україною постав цілий комплекс проблем, не вирішення хоча б однієї з якого коштувало б зникненням нашої держави з політичної карти. Був зупинений наступ російських окупантів, а активна фаза боїв перейшла в позиційну. На міжнародній арені було сформоване проукраїнське лобі, на державу-агресора були накладені економічні санкції, а жодна цивілізована країна світу не визнала анексію Криму. Була підписана та імплементована економічна частина Асоціації з ЄС, а через два роки українці отримали «безвіз». Ми змогли відмовитися від російського газу, була впроваджена система «Прозоро» в державних закупівлях та автоматичне відшкодування ПДВ.

Була створена антикорупційна інфраструктура, чиновникам довелося звітувати про доходи і витрати, а призначатися на посади через публічні конкурси. За п’ять років було побудовано 207 нових заводів, відбувався капітальний ремонт автомобільних шляхів, в Україну заходили нові авіакомпанії, в економіку вкладали гроші міжнародні інвестори, впроваджувалась децентралізація, а українські фільми почали отримувати міжнародні нагороди. Про історичну вагу отримання Томосу і писати не варто – жодних слів не вистачить.

Але потім почалася епоха «заглядання в очі Путіну» та боротьби з бідністю звичайно, що серед олігархів.

Одразу після приходу до влади Зеленського у стосунках з Росією Україна почала дотримуватися стратегії «розійтися десь посередині». Від лінії зіткнення були відведені наші війська, часто втрачалися стратегічні позиції. Згодом почалося втілення стратегії «заглядання в очі» з усякого роду «донбаськими платформами Сівохи», російськомовним телеканалом «Дом», заявами про примирення, проведення «виборів» на окупованих територіях та готовність відновити водопостачання до Криму. Стратегія «достатньо просто перестати стріляти» вилилася в те, що військові почали отримувати гроші не за знищену бронетехніку ворога, а за «мовчання», коли по тобі стріляють. Путіну були віддані «беркутівці», які вбивали людей на Майдані, та важливий свідок Цемах, але в тюрмах Росії досі знаходяться заручники терористичного режиму.

Через хаос в державному управлінні одразу після приходу до влади Зеленського українська економіка почала демонструвати катастрофічний спад. «Докоронавірусний» бюджет за 2019 рік був не виконаний по дохідній частині на 55,7 мільярда гривень. Щоб якось врятувати ситуацію уряд заморозив витрати та використав 36 млрд. грн. коштів єдиного казначейського рахунку, де зберігалися гроші місцевих бюджетів та митних контрагентів. Тобто проблема не була вирішена, а відтермінована.

Пізніше хіпстерів на самокатах в Кабміні замінили прислужники олігархів, але від цього ситуація не змінилася.

Минулого року економіка продовжила катастрофічний спад, що можна побачити по багатьох показниках та індексах, але для узагальнення можна подивитися на ВВП. Його падіння за минулий рік становить понад 6%. Тобто нова влада вкрала три роки життя та повернула нас у 2017 рік.

І очікувати на зовнішні інвестиції не варто, навпаки, за минулий рік з України виведено близько 700 млн. доларів, що є ганебним рекордом за останні 20 років. Зеленський провалив зовнішню політику і ми тільки встигаємо читати попередження та погрози представників цивілізованих країн то забрати «безвіз», то заморозити макрофінансову допомогу.

Винними намагаються зробити кого завгодно: інфекцію, попередників, які вже два роки не на посадах, органи місцевого самоврядування, опозицію чи навіть просто українців, які не хочуть працювати на зарплату у 200 доларів. Це все ознаки навіть не дилетантизму, а справжнього інфантилізму та інтелектуальної незрілості.

До того ж влада не змогла відповісти на новий виклик – поширення епідемії. Зеленський самопроголосив себе керівником Національного штабу боротьби з коронавірусом і сьогодні Україна рухається по найгіршому, «чорному» сценарію поширення захворюваності. Згідно з ним, до кінця першого півріччя 2021 року від COVID-19 може померти 55-75 тисяч українців. Станом на минулий тиждень від коронавірусної хвороби в Україні вже померло понад 39 тисяч осіб.

Причина лежить на поверхні – уряд не зміг організувати системне тестування, виявлення осередків розповсюдження, обсервацію хворих та контактних, масову вакцинацію. А пан Степанов у стінах Верховної Ради назвав основну причину – недофінансування медицини.

Але ж хто готував та хто голосував за цьогорічний бюджет? Ті ж самі слуги, які сьогодні співають про катастрофічне недофінансування. Бо уряд Зеленського подав бюджет до ВР, а монобільшість Зеленського його підтримала. То хто ж винен, як не вони самі??

Чи може варто пригадати про дивне зникнення «коронавірусного фонду»? Чи про збільшення фінансування на утримання Зеленського, його офісу, Генеральної прокуратури та ДБР?

Але найгірше те, що влада не робить висновків, не збирається вирішувати проблеми та впливати на ситуацію. Виходячи з причин скликання позачергових парламентських сесій, найнагальніші питання для слуг – це «сто кіловат» або розмитнення авто.

Так, це доречні питання, але ж першочерговими завданнями є зовсім інші загрози. На кордоні України стягуються російські війська, жодного перемир’я не існує, а Україна ризикує знову припинити своє існування, як держава.

Терорист і вбивця Путін буде користуватися всіма нашими слабкостями для досягнення своєї мети. І вона не прихована – знищити Україну як максимум, і як мінімум – повернути Україну в «русскій мір» всіма можливими засобами. Але «зелена монобільшість» у Верховній Раді чомусь ігнорує цю небезпеку, тим самим демонструючи повну власну безпорадність перед викликами та капітулянтство перед ворогом.

Не відкрию таємниці, якщо скажу, що в Україні відбувається дезорганізація і хаос – хаос в державному управлінні. З усіма цими призначеннями клоунів, акторів, сусідок і їх подруг, невігласів та люстрованих регіоналів на високі державні посади. І всім цим, звичайно, активно користується зовнішній агресор. Наслідок цього хаосу – тотальне падіння економіки, політична криза, ручне правосуддя, відсутність внутрішніх та зовнішніх інвестицій, девальвація державних інституцій та розвал міжнародної проукраїнської коаліції. І причина хаосу – в самій структурі владної команди. Бо якщо у «зелених» нема порядку навіть у власній партії, як вони можуть забезпечити його по всій країні?

artiush5Про це ми попереджали ще два роки тому, але мало хто слухав. Сьогодні виборці Зеленського сором’язливо ховають очі, давно вже відшкрябавши зелені наклейки та змінивши фото з ЗЕ-символікою у Фейсбуці.

Але соромитись і відвертати погляд замало необхідно робити висновки та головне назавжди отримати стійкий імунітет від популізму, від проросійського реваншизму та політичної наївності. Прокинутися всім суспільством та забути цю зелену владу як страшний сон.

І чим швидше, тим краще.

Ігор Артюшенко

Опубліковано Головне, Пряма мова.