Фільм “Кіборги” завойовує симпатії глядачів

cyborgs2

6 грудня 2017 року – в День Збройних сил України відбулася довгочікувана прем’єра вітчизняного художнього повнометражного фільму “Кіборги”  (режисер Ахтем Сеїтаблаєв,   сценарій Наталії Ворожбит), у якому висвітлені  події кількатижневої оборони Донецького аеропорту восени 2014 року.

Сценарій кінострічки є одним з переможців 8-го конкурсного відбору Держкіно, за що автори фільму отримали  державну фінансову підтримку в розмірі половини (а це 24 млн грн) затвердженого кошторису на його зйомки. На відтворений у фільмі момент оборону стратегічного важливого аеропорту українські вояки, переважно добровольці, здіснюють в умовах ротації вже упродовж декількох місяців.

І от на екрані з’явилися перші кадри. Надворі похмура осінь. Від нещодавно зданого в експлуатацію модерного аеропорту лишилися одні руїни. Чота українських “кіборгів” (саме це слово, яке стало синонімом героїзму та мужності українських вояків, лягло в основу назви фільму), а це семеро вояків з псевдами «Серпень», «Мажор», «Гід», «Субота», «Марс», «Старий» та «Псих» захищають аеропорт від спорадичних наскоків об’єднаних сил місцевих сепаратистів і путінських бандитів (кадировців, замаскованих кадрових військових та добровольців).

Всі актори мало відомі. Окрім, хіба що, “голосу двох Майданів” Євгена Ніщука, який зіграв у фільмі епізодичну роль і з’явився в кадрі в кінці фільму. Залучення до зйомок саме маловідомих акторів було, вочевидь, дуже правильним кроком творців фільму. Адже саме такі, фактично безіменні для глядача, актори якнайкраще передають атмосферу загальнонародної причетеності до тих трагічних і водночас героїчних подій.

Головних героїв у фільмі немає. Точніше кажучи, головним героєм кінострічки є український народ. Але все ж можна виділити двох найбільш цікавих персонажів. Це харизматичний націоналіст “Серпень” – командир чоти, колишній вчитель історії, який пішов захищати аеропорт за покликом власного сумління та космополіт “Мажор” – син впливових багатіїв, музикант, лауреат міжнародних конкурсів, який потайки від батьків та коханої дівчини втік на війну після отримання повістки з воєнкомату.

Інші актори також виражають погляди певних страт українського суспільства. Серед них є як україномовні, так і російськомовні. Російську мову субтитровано українською, інколи чомусь дуже недолугою. І це чи не найбільша претензія до авторів кінострічки.

Так, не обтяжений високими духовними матеріями військовослужбовець “Субота” захищає аеропорт, бо давав присягу, а найстарший з бійців чоти миргородчанин “Старий” тому, що не хоче, щоб війна дійшла і до недалеких звідти рідних місць, де живуть його діти та внуки.

“Гід”, у свою чергу, побував у ворожому полоні, його тіло спотворене шрамами від нелюдських тортур і катувань, він вже не дорожить власним життям, шукає помсти.

“Марс” чимось не запам’ятався. Можливо тому, що на фоні інших персонажів він малопомітний.

Психолог “Псих” – російськомовний інтелігент з поганим зором, який проникся духом Майдану і став активно на його бік, вважаючи своїм моральним обов’язком продовжувати надавати психологічну і медичну допомогу саме в екстремальній обстановці. Хто як не він?

Як бачимо, кожен боєць чоти має власну чітко усвідомлену мотивацію того, за що він ладен покласти життя в руїнах стратегічного об’єкта, який наказано обороняти. А мотивації всіх вояків разом разом якраз і створюють той синергічний дух непереможної єдності і братерства. Вони всі різні. Але мета у них одна – дати відчіч ворогу.

Батальних сцен у фільмі порівняно мало, адже це вимагає значних витрат, а фільм фактично малобюджетний. Сюжет фільму побудовано значною мірою на діалогах бійців чоти. Найбільш знаковими і злободенними для пересічного глядача є діалоги командира чоти “Серпня” та “Мажора”, а найбільшу симпатію викликає все ж “Серпень” (його зіграв порівняно маловідомий 41-річний актор театру і кіно В’ячеслав Довженко). Він доброволець, рафінований інтелігент, на все має власну думку, у вільні хвилини допомагає маленькій доньці робити уроки по мобільному телефону, знає багато віршів на пам’ять, у т.ч. і Пушкіна. Командир чоти поводить себе завжди виважено, стримано та інтелігентно. Навіть з полоненими ворогами. Свої думки він переконливо і без зайвого пафосу аргументує (якби так несли в маси свої думки та ідеї всі націоналісти, то, переконаний, вони отримали б на виборах всіх рівнів переконливу перемогу над опонентами вже сьогодні).

На позір м’який “Серпень” безжальний до ворогів. Можливо саме тому він вбиває пострілом в спину нібито відпущеного на свободу місцевого полоненого непримеренного сепаратиста. Цей момент викликає значною мірою несприйняття у частини глядачів. Хоч то і ворог, який і далі вбивав би українських патріотів, якщо опинився б на волі. Але навіщо було тоді відпускати?

Особливо зворушливим є намагання “Серпня” зберегти життя лауреату міжнародних музичних конкурсів “Мажору”, відправивши його під будь-яким приводом в тил. У кінці фільму “Серпень” гине від кулі ворожого снайпера. Війна насамперед забирає від нас найкращих, жертовних, тих, хто свідомий свого вибору і не ховається за спинами інших.

Тіло “Серпня” відправляють в тил, до якого всього декілька кілометрів, хоч дорога туди є смертельно небезпечною, адже перебуває під прицілом ворожої артилерії. Там його зустрічає військовий капелан зі спотвореним обличчям, якого зіграв Євген Ніщук.

Саундтреком до фільму є пісня про війну “Океану Ельзи”, а бійці чоти не раз співають “Гуцулку Ксеню”. Особливо добре вона звучить у виконанні західняка “Серпня”.

Кінець фільму. Титри. Глядачі не поспішають покинути залу. Їм цікаво знати прізвища авторів фільму та акторів, хоч вони для переважної більшості маловідомі чи й невідомі взагалі.

Сказати, що фільм “Кіборги” лише про війну буде не зовсім коректно. Адже в процесі діалогів захисники аеропорту обговорюють і багато злободенних питань сучасного суспільного життя, в тому числі й таких сакраментальних, як “Хто винен?”, “Що робити?” і “Камо грядеші?” Кінострічка спонукає глядача до роздумів та самостійного пошуку відповідей на поставлені зовсім не риторичні питання.

Глядач сприйняв фільм позитивно. Кінострічка, безперечно, матиме касовий успіх* у вітчизняного глядача. Щодо іноземного, то такої певності може й не бути, за винятком хіба що численної української діаспори. Кінокартина хоч і видовищна, але перенасичена діалогами щодо злободенних питань нашого сучасного життя, чого іноземний глядач може і не сприйняти.

Можна впевнено стверджувати, що цей знаковий фільм сприятиме патріотичному вихованню різних прошарків українського суспільства (у першу чергу молоді), формуванню єдиної української політичної нації.

Керуючись, певне, і такими міркуваннями президент України, після відвідання прем’єри фільму, нагородив орденом “За заслуги ІІІ ступеня його режисера-постановника Сеїтаблаєва .

Уstepanenkoкраїнське повнометражне кіно поступово встає з колін, адже кількість якісних вітчизняних кінострічок на екранах вітчизняних кінотеатрів хоч і повільно, але невпинно зростає.

І це не може не тішити…

*За перший вікенд відеопрем’єри кінострічку подивилося 106 тис глядачів і вона зібрала близько 8 млн грн.

Валерій Степаненко

Опубліковано Культура.