130 років тому:
18(6).01.1894 – у с. Стаї на Львівщині народився Осип Лещук, священник УГКЦ (1921), письменник, педагог, жертва московсько-більшовицького режиму. Закінчив українську гімназію у м. Перемишль (1913). Навчався на факультеті теології Віденського (1913-1914) і богословському факультеті Львівського (1915-1917) університетів. Доброволець Українських січових стрільців та Української галицької армії (1918-1919), старшина УГА. Закінчив Перемишльську духовну семінарію (1921). Одружився у Белзі з Ольгою Князь, у шлюбі народилося семеро дітей. У 1921-1945 мешкав у містечку Рава-Руська на Львівщині. Катехит шкіл і професор (від 1933) Державної гімназії в Раві-Руській. Голова Рава-Руської філії «Просвіти» (1921-1922), Марійської дружини (1926), діяльний член товариств «Рідна школа», «Відродження», Товариства опіки над знедоленими, Комітету допомоги голодуючим в Україні (1933). У 1934 єпископом Йосафатом Коциловським відзначений правом носити крилошанські відзнаки. Отримав запрошення душпастирської праці в Америці, проте відмовився, мотивуючи, що «краще каміння бити на рідній землі, ніж бути володарем на чужій». Парох у рідному с. Стаї та с. Річки (1939-1941).
Письменницьку діяльність розпочав ще у 1918. Член літературної групи «Логос», створеної 1921 у Львові на засадах українського патріотизму та католицизму. Автор повістей, оповідань, новел, а також теологічних праць. Опрацював власну педагогічну систему, яка базувалась на аналітичному сприйнятті дійсности, почуттєвому її осмисленні, узагальненні досягнень та синтезі дії і поведінки через морально-етичні переконання. Особливий акцент робив на моральному вихованні. Розробив «10 засад для педагога». Заарештований наприкінці 1945. Закатований у в’язниці в с. Божкове біля Полтави 1949.
«Мене дуже заболіла наша національна руїна. Я шукав причини, чому наш сорокамільйонний народ не виборов собі своєї держави…, бо у нас не помагає авторитет, а звідси егоїзм і отаманія. Це гидра, що шматувала і торощить наші ідеали. Тому муситься піднести в нас авторитет, а з цим, почуття відповідальности за свої вчинки. Це можна зробити літературою. Без Бога і релігії жодний авторитет неможливий. Для того я у своїх писаннях і підношу: Бог і Вітчизна…». Осип Лещук.
