180 років тому:
7.06.1843 – у с. Новосілки, нині Буського району Львівської области помер Маркіян Шашкевич, священник УГКЦ, Пробудитель Галичини.
“В Галичині перший Маркіян Шашкевич ударив палицею Мойсея у зледенілу скалу народних чувств. І бризнула струя живого слова і живої народної літератури…” Наталя Кобринська.
Він прожив неповних 32 роки, проте його вклад у формування українського національного духа та національне пробудження Галичини є неоціненним. Подібно як рибалки, що стали Христовими апостолами і словом своїм струснули старим світом, так і Маркіян замість стати пересічним провінційним священиком став апостолом національного пробудження і струснув свідомістю мільйонів русинів-українців.
Маркіян Шашкевич народився в селі Підлисся на Львівщині у священничій родині. Його дитячі та шкільні роки минули серед простого українського люду, синівська любов до якого провадила Маркіяна через усе його коротке життя. Освіту М. Шашкевич здобув на теологічному факультеті Львівського університету та у греко-католицькій духовній семінарії, де вже в студентські роки проявилась його бунтарська правдолюбна вдача. В ті смутні часи занепаду, зневіри та збайдужіння, коли провідна верства народу залюбки послуговувалась польською чи німецькою мовами, власну мову вважаючи некультурною а то й непристойною, Маркіян одним з перших в Галичині звернувся до сумління “національної еліти”, до кожного русина-українця: “Руська мати нас родила… чому ж мова єй не мила?”.
Загострені до краю патріотичні почування стимулювали його безупинну працю на добро українського народу. Створена ним разом з І. Вагилевичем та Я. Головацьким “Руська Трійця” дала приклад і поштовх для розгортання на початку 1830-х років студентського патріотичного руху. В той час, коли українцям майже насильно нав’язувалось латинське “абецадло”, М. Шашкевич у 1836 р. надрукував полемічну статтю “Азбука і аbесаdlо”, в якій захищав кирилицю і висловлювався за використанням так званого “гражданського шрифту”. Разом із своїми побратимами збирав та популяризував фольклор, випускаючи збірники “Син Руси” (1833), “Зоря” (1834) а також альманах “Русалка Дністрова” (1837).
Вихід у світ “Русалки Дністрової” викликав переполох в австрійської окупаційної влади, так що майже увесь її наклад було сконфісковано, – до Галичини з 1000 надрукованих примірників потрапила лише сотня. І, як виявилось, страх владоможців був небезпідставним, бо навіть ця дещиця невеликих за обсягом книжечок зуміла розбудити приспану національну гідність українців, яка вже невдовзі у 1848 р. голосно заявила про себе усьому світові.
М. Шашкевич був одним з перших перекладачів українською мовою “Слова о полку Ігоревім”, Святого Письма, автором перекладів з польської, чеської, сербської, німецької, грецької та латинської мов. В поезії та літературі він проявив себе як поет-новатор творчість якого до найдрібніших почувань просякнута духом українства. Шашкевич також був мистцем-соборником і у своїх творах часто звертався до козацької тематики, стверджуючи тим самим, що українці по обидва боки Дніпра є великим народом із давньою і славною історією. Його літературна спадщина є порівняно невеликою, проте вона вказала напрямок розвитку для усіх подальших письменників, серед яких був також великий Каменяр.
Слава М. Шашкевича як Пробудителя національної свідомости та зачинателя нової української літератури в Галичині почала ширитись після його смерті, а пророче слово не змовкає і сьогодні. В радянські часи на матірних українських землях воно стримувало українців від тотальної русифікації, а на еміграції зупиняло процеси асиміляції. То ж недарма Маркіяна Шашкевича вважають “Подвижником і Провісником відродження Галицької і всієї України”.
