Як вибратися зі споконвічного болота?

AngryRussia

Йосиф Сірка

Методи винищення цілих народів притаманні не тільки середньовіччю, колоніялізму, чи імперським аґресіям, їх зустрінемо навіть у ХХІ-му столітті. Щоправда, сьогодні вже навіть самі імперії не люблять признаватися, що вони існують. Хіба найбільша по теритроії країна у світі Росія – офіційно Російська Федерація – не є найкращим прикладом цього?!

З розпадом „Імперії зла” (так назвав СССР американський президент Р. Рейґан – 1911 -2004) , територія імперії зменшилася, назва змінилася, а імперія і зло залишилися. І перше і друге відчули на собі не тільки численні національності, які офіційно існують в РФ: 21 федеративна республіки, 83 автономні області та райони зменшеної території імперії, але й відчувають їх ті, які сподівалися, що здобули свободу й незалежність: Чеченська Республіка Ічкерія, Молдова, Грузія, Україна та решта колишніх членів „непорушного союзу”.

Якщо російській імперії Путіна вдалося „проковтнути” „незалежну” Чеченію, то з Грузією, Молдовою та Україною виглядає справа так, як з відомим українським прислів’ям: Як не з’їм, то хоч надкушу! Отак, відкусив імперський хижак від Грузії Осетію, Абхазію; від України Крим та частини Донбасу, Луганщини, від Молдови – Придністров’я і не проковтнув їх, бо згідно зі „Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Европі”, підписанти у фінляндській столиці Гельсінки (1.8.1975), кордони в Европі міжнародньо визнані і підписами підтверджені – як незмінні і непорушні!

Оскільки Путін своєю аґресією пробує порушити не тільки „Заключний акт”, але й міжнародне право про суверенітет незалежних країн, то він вдається до всякої відвертої брехні, з-поміж якої зокрема обирає брехню про українську мову, націю, державу та імперську історію, написану імперськими шовіністами.

Російські шовіністичні пропаґандисти вже давно перевершили пропаґандистів гітлерівської Німеччини, а Путін давно „переплюнув” свого ідеологічного вчителя Адольфа Гітлера. Якщо Гітлерові вистачало на аґресію „арґументів” з німецькомовними співвітчизниками та „чистою” німецькою расою, то Путін вдається до „арґументів споконвічності” російської власності на колишні імперські території. Кремлівський брехач не знає, що „споконвічність” Московської імперії тримається досі на страху і має дуже коротку „спокон” – не повних 500 років, а вічного, окрім Господа, нема нічого й нікого. Доречно пригадати, що Римськп та Британська Імперії були на свій час найбільшими у світі, а сьогодні лише історичні залишки залишились з них.

У Москві не звертають увагу на цивілізаційний розвиток людства. Російський президент використовує пресконференції не тільки на поширювання брехні про сучасний стан в Україні, але й відверто заводить в оману слухачів вигадками про „російську споконвічність” на українських землях. Дуже влучною була реакція на слова російського президента про „російські території” українського причорномор’я, та про “вигаданих Потоцьким українців” головою міськради Херсона Володимира Миколаєнка. Пан Миколаєнко одинокий з-поміж політиків, вігукнувся дуже оперативно на провокацію кремлівського ватажка: «Мені здається, ми маємо нагадати Путіну і всім його прибічникам, що споконвічні російські території – це болота під Москвою. Все інше – це території, якими московити заволоділи, завдячуючи власній тваринній жорстокості і підступності. Порушуючи домовленості, нехтуючи обіцянками, використовучи моменти слабкості сусідів, власноруч створюючи внутрішні кризи в сусідніх державах, вони зуміли побудувати велику імперію. Велику за розмірами, я маю на увазі. Ця імперія стоїть на кістках». За ці слова відголосовувала і більшість Херсонської міськради. До цих слів ще слід додати відоме народне прислів’я: У болоті чорти плодяться! Чи не тому якутський шаман Олександер Ґабишев вибрався в Москву чорта виганяти?

Путін-„історик” ще не визрадив, яку „споконвічність” шукють його війська в Сирії, де вбивають невинних людей нищать міста і села, руйнують лікарні та школи. Було б справедливіше, коли б Путін шукав „братів” у тзв. Ісламській Державі, яка, імовірно, перевзяла методи боротьби з противником від росіян щодо брутальності, звірства та нетолерантності. Зрештою, саме зі зменшеної території „імперії зла” багато добровольців-бойовиків названої ІД, проявляють звірячі інстинкти проти всього цивілізованого світу.

Брутальне порушення окупаційними російськими силами міжнародного гуманітарного права, щодо позасудових страт українських полонених, яких по звірському розстріляли під час боїв за Іловайськ 2014 та Дебальцеве 2015 рр., дуже нагадує розстріл польських військовополонених у Катині 79 років тому – різниця лише у кількості. Жорстока поведінка бойовиків та російських солдат „Ваґнера”, чи нелюдське бомбардування російськими пілотами сирійських міст, лікарень, шкіл та цивільного населення, нагадує щоденне порушення тзв. тиші та невиконування Мінських угод російськими властями. Слід також зазначити, що російські вбивці-снайпери нагадують КГБівських аґентів, які полювали й полюють на життя неугодних режимові (і ідеологічно) – Троцький, Кіров, Петлюра, Коломієць, Ребет, Бандера, Нємцов, Чорновіл та сотки інших.

Отже, правильно було б згадувати не російську „споконвічність”, бо ж Росія має цю назву щойно 300 років, а московську аґресію, яку слід би було шукати вже у звірячій розправі правителів Московської Держави: тортури та страти при ліквідації Татарського Ханату 1552 р. та Новгородський погром – масові вбивства населення Іваном Грозним 1569-70 р.; цілковите знищення Батурина 13.10.1708 р., з вирізанням усіх мешканців міста, незалежно від віку і статті – за влади царя Петра І; пізніше, за комуністичного правителя Сталіна та Політбюро ЦК КПСС – організований Голодомор 1932-33 рр.; розстріл польських військовополонених у Катині 5.4.1940 р.; Ґеноцид кримсько-татарського народу – 18.5.1944 р., коли жінок, дітей, інвалідів війни, ветеранів та людей похилого віку загнали до товарних ваґонів і відправили за тисячі кілометрів від рідної домівки. Зрештою, і сам Путін не „відстав” від „споконвічних російських” правителів своїми війнами проти Чеченської Республіки Ічкерії 1999 -2009, проти Грузії 2008 р., проти України від 2014 р..

Слід звернути увагу на велику непослідовність у висловлюваннях президента РФ Путіна. З одного боку, він заперечує існування українського народу, української церкви, мови і самої української держави, а з іншого боку – підписував угоди не з якимось польським представником Потоцьким, але з українськими прем’єрами, президентами.

Перед світом Путін твердить, що російських солдат на російсько-українському фронті нема, але українських полонених обмінює на російських з тою ж „неіснуючою” державою. Перед світом твердить, що це „громадянська війна”, але вимагає від леґітимних українського президента та Верховної Ради України прийняття законів, які б його влаштували.

Зрештою, Путін та його пропаґандисти твердять про загрозу в Україні націоналізму, який поділяють на бандерівців, правий сектор, радикальних, але вже випускають слово „буржуазний” яким лякали усіх українців. Дивує, що ще не почали звинувачувати націоналістів у вбивстві своїх же патріотів, таких, як Артем Мирошниченко, якого вбила шовіністична тварюка лише за те, що розмовляв українською.

Дуже можливо, що спроба Авакова звинуватити у вбивстві журналіста Шеремета тзв. радикальних націоналістів мала на меті підхопити кремлівську вказівку – звернути вину російської війни проти України на націоналістів, недарма ж згадував міністр, що зустрічався у Парижі з „правою рукою” Путіна (куратора Донбасу) Сурковим.

Освіта совєтського офіцера КГБ була спрямована на шпигунство, приховане вбивство, вербування аґентів, а така людина не здатна зрозуміти світ, в якому правлять закони, угоди, повага. Тому Путін не здатний зрозуміти, що він не може свавільно вбивати навіть своїх колишніх колег, а не те, що виправдати аґресію проти Чечні, Грузії, Молдови, України, бо у ХХІ-ому ст. вже не можна обдурювати світ, що вдавалося нацистам та комуністам у ХХ ст. та російським аґітаторам і шовіністам початком нинішнього століття. Сьогодні, протягом лічених хвилин можна довідатися історичну правду про будь-яку подію, незважаючи на те, що навіть на сторінках Вікіпедії можна знайти і брехню, але правду таки не заховаєш.

Російські війни проти Чечні, Грузії, України, порушення гарантії суверенітету незалежних країн, анексія та окупація чужої території за влади Путіна, лише підтверджує неспроможність президента великої країни зрозуміти зміни, які настали у світі після того, коли він змінив професію таємного аґента на політика.

Якщо Гітлер намагався фізично знищити евреїв у ґазових камерах, а большевики голодом мордували українців, то Путін відмовляється від газу та голоду, як смертельної зброї, оскільки він має військо, яке виконує його тактику і стратеґію гібридної війни.

До військових Путін підключив пропаґандистів, які вже шість років лякають мешканців Російської імперії „українськими фашистами, бандерівцями, націоналістами”. Як наслідок цієї пропаґанди – щоденні порушування „угод тиші” на російсько-українському фронті, від чого терплять невинні солдати, цивільне населення, діти та пенсіонери.

sirkagoodДивує, що стратеги ЗСУ та кервництво держави чомусь не переймають досвід від подібних ситуацій в інших країнах, зокрема, від Ізраїля. В Україні є потужна єврейська громада, є численні політики єврейського походження, які мають також добрі контакти до держави Ізраїль, яка від самого початку свого існування змушена боротися за визнання. Вона оточена ворогами – як і Україна. Історія Ізраїля повинна б бути предметом вивчення для всіх українців, щоб від них вчитися, як ставитись до державної мови, до своєї праісторії та новішої історії, до культури, до дівспори. Як реаґувати на атаки снайперів, просити поради і радників, як можна оборонятись проти численно більшого ворога.

Незважаючи на те, що ізраїльтяни не мають ворожої до своєї держави п’ятої колони, яка так активно і безкарно діє в Україні, українці можуть і повинні вчитися від ізраїльтян захищати своє і, я певний, що вони не були б проти порадити, коли б до них звернулися за порадою та консультаціями з України. Бо масштаби російської аґресії проти України значно більші від палестинських атак.

30.12.19 р.

Опубліковано Блоги, Пряма мова.