У ПОЛЬЩІ ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ЗАКАТОВАНИХ УКРАЇНЦІВ В САГРИНІ

poroshenko

Євангелія: «Пізнайте істину й істина зробить вас вільними». ……

8 липня цього року в колись українському селі Сагринь в Грубешівському повіті в Люблінському воєвідстві прибув Президент України Петро Порошенко, щоб вшанувати українських жертв , які були в рамах етнічних чисток замордовані  10 березні 1944 р. польським підрозділами АК  та “селянськими батальйонами.” А також Президент зустрівся   з представниками української громади Польщі.  В ранніх годинах 10 березня 1944  року в селі Сагринь розпочалася акція  знищення місцевого українського населення польськими бойовиками. Акція була спланована та проведена бойовиками (у кількості приблизно 800 осіб) польської Армії Крайової, під командуванням Зенона Яхімки (псевдо «Віктор») та Батальйонів хлопських, під командуванням Станіслава Басая (псевдо «Рись»). БХ були організовані з колоністів та поляків навколишніх сіл колоністом з колонії Ґурки Станіславом Басаєм. У різанині  в Сагрині брали участь: 2 сотні бойової диверсії Томашівської округи АК (прибл. 200 бойовиків); особова лісова сотня (прибл. 50 бойовиків); 3 сотні з III округи АК (прибл. 300 бойовиків); 2 відділи кіннотників-розвідників (прибл. 80 бойовиків);чота IV району (прибл. 30 бойовиків); чота Грубешівської округи (прибл. 30 бойовиків); 22 озброєні польські колоністи. Загалом близько 800 дуже добре озброєних бойовиків. В цій злочинній акції нападники спалили село Сагринь дотла. Знищено церкву, парафіяльні будинки, понад 260 будинків, молитовний будинок громади євангельських християн, сотні господарських будівель. За численними документами та підкріпленими свідченнями,  цю трагедію, під час знищення поляками Сагриня було убито та закатовано від 800 до 1240 українців. Серед них 70 % становили жінки та діти. Більшість загиблих перед смертю зазнали знущань і брутальних тортур. Велика кількість жертв у Сагрині пояснюється тим, що у селі кожен день перед заходом сонця збиралося багато людей із сусідніх сіл, щоб заночувати під захистом нечисленної української охороним яка складалася около 25 осіб. А на світанку вони поверталися до своїх домівок. Серед закатованих українців поляками в Сагрині багато імен викарбувані на пам’ятнику на цвинтарі села Сагринь, який справляє пригомшуюче враження.
Доречі, варто згадати, що керівництво АК в місяць березень любило доконувати  злочини. Подібного злочинну допустився 2—3 березня 1945 року відділ  АК під керівництвом поручника Юзефа Бісса за псевдом «Вацлав», який під час акції в селі Павлокома біля Динова вимордував 364 українських селян в тому 68 нелітніх дітей. В Грубешівському повіті з березня 1943 р., тобто до початку польсько-українського збройного  конфлікту на Волині, польське підпілля знищило 40 провідних українських діячів… Багатьох українців Холмщини в серпні 1942 р.вразила звістка про загибель священика з с.Дратова Люблінського повіту Степана Малєша, котрого польське  підпілля закатувало разом з донькою Ольгою і сусідами. Лише подумаймо у Перемиській єпархії від 1943-1947 рр. польське  підпілля замордувало 84 греко-католицьких священиків разом з їхніми родинами. А  в Грубешівському повіті від 26 травня 1943 р. по 22 травня 1944 року спалено 52 села й
замордовано при цьому 4. 000 селян в тому 1 адвоката, 12 українських священиків православних, 10 дяків, 11 агрононів, 15 народнх вчителів 15 війтів,, 12 урядовців та інших ( див.«Нарус історії Холмщини і Підляшшя» Євген Пастернак, Вінніпег 1968, ст.426). У квітні-серпні 1942 р.
с. Кониволе Люблінського повіту десять разів німіло від жаху, коли польське підпілля АК цілеспрямовано нищили провідних діячів місцевих  українців: Миколу Недзялка, Матвія Сачука,
Володимира Максимка, Антона Пуцяка, Гната Яртиха, Володимира Руцяка, Олександра
Яртиха, Марію, Ніну і Теодора  Боршів, а в Людвині крик піднімався до небес, коли в середині 1942 р. там хоронили жертви того страшного терору  Антіна Сачеву, Iвана Яртиха, Матвія  Плотникова. У цьому ж 1942 р. на Білгорайщині з польських рук впали українські вчителі  Антін Шавала та Теодор Когут, війт Рожанки Іван Шурба, Іван Габуда та інші. На Грубешівщині 6 травня 1943 р. польською озброєною групою було знищено 6 селян у  Молокові, 26 травня – 12 мешканців Стрільців, 4 – у Тугані. 25 травня 1943 р  вбито сенатора Івана Пастернака в Білій на Підляшші, а  у Грубешові також застерелено відомого українського діяча полковника Якова  Войнаровського, приблизно тоді ж загинув голова допомогового комітету Микола  Струтинський та його помічники Михайло Новосад і
Тимофій Стахурський, в селі  Пасіки вбито 8 українців, забито на Володовщині солтиса Колодянець Михайла  Бришкевича, агронома з Кривоверби – Богдана Панчишина, в Пахоллі закатовано  родину Степана Нарашина. 13‑14 березня 1944 р. Польське підпілля спалило 14 українських сіл, розстріляли або  замордували 1500 українців, серед яких 70 відсотків були діти і жінки. (Див. Проф. В. Сергійчук «Трагедія Волині». В. Сергійчук  М.І. К.,2009 с.18‑19, 68). Згадаймо, що в міжвоєнному періоді польський санаційний уряд не лише масово замикав українські школи, перепроваджував пацифікації в 1930 р. в Гагичині, руйнавав в 1938 бр. українські  православні церкви на Холмщині і на Волині.
Саме і ці антиукраїнські акції були  підгрунтям невдоволення і майбутньому конфліктів
польсько-українських, а сучасна  політика Польщі цього чомусь недобачає, зате часто перебільшує кривди понешені польською стороною. Президент України Петро Порошенко та д-р Григорій Купрянович на вічу в Сахрині сильно наголошували, що примирення і взаємне  вибачення польсько-українське надзвичайно потрібне для обох сторон. На на жаль в останньому періоді польська сторона стала роз’ятрувати ненавість між поляками та українцями та намагається диіктувати кого українці повинні вважати своїми героями, а кого зрадниками. У  своїй книзі «Український здвиг на Закерзонні»  Володимир  Сергійчук пише про пробудження національної свідомості лемків, надсянців, холмщан і  підлящан, котрі протягом багатьох століть були поневолені чужинцями і показує, як проти цього відродження Польща повела акції і тортури проти українських  діячів, одже тут весь комлекс подій треба об’єктивно осмислювати. 22 липня 2016 року Сейм Польщі визнав Волинську трагедію геноцидом, а також встановив 11 липня Національним днем пам’яті жертв геноциду, здійсненого українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої. Справедливо 8 вересня Верховна Рада ухвалила заяву, у якій назвала рішення польського Сейму некоректною оцінкою трагічних подій. 1 лютого 2018 року в Польщі ухвалили поправки до закону про інститут національної пам’яті, які встановили кримінальну відповідальність за заперечення участі українських націоналістів і членів українських організацій, які співпрацювали з німецьким Третім рейхом, у злочинах проти поляків у 1925–1950 роках, однак в законі не згадано ні словом про польські злочини доконані на українцях в аналогічному періоді. Проф. В. Сергійчук у своїй документальній книзі «Трагедія українців Польщі» а також Галина Щерба «Розквіт і трагедія Лемківщини» (Львів 2011). Спокійно, без ідеології документують події, з якими треба б було познайомитися тим, які публічно виповідають свої думки. Надзвичайно цінною позицією є книга «Нарис історії холмщини і підляшшя» Евгена  Пастернака. Врешті ключевою і найбільш яскравою книгою в цій  тематиці є «Акція «Вісла», якої автором є відомий історик Євген  Місило. Не спосіб перерахувати всі, або найголовніші видання з цієї тематики. Досить і того, щоб отверезити з ненависті  тих, які небачають об’єктивної правди і повсталих джерел конфліктиів.
Я з великою увагою слухав слів Президента Петра Порошенка і д-р Григорія Купряновича, яких слова перепліталися такими думками:  «Стоїмо перед пам’яттю невинних жертв Сагрині і закликаємо всіх – українців і поляків — до християнського прощення. Саме до взаємного прощення, а не до помсти, закликають нас із небес всі невинні жертви братовбивчих конфліктів між нашими народами», — промовці заявляли на церемонії  пам’яті українцям, загиблим від етнічних чисток під час Другої Світової війни. Правду сказав Президент Польщі Дуда: „Це не була війна між Польщею та Україною, це була етнічна чистка” . Так, ця чистка почалаця згачно скоріше, лише у 1938 р. санаційний уряд Польщі знищив в рамах етнічних чисток поверх 130 українських православних церков. Промовці на вічу в Сагрині,   рішуче засуджували грубість і насильство як сьогодення, так і минулого, і «закликали наші нинішні і майбутні покоління українців, і поляків не допустити подібної трагедії». Такі слова стають дороговсказом на майбутнє наших народів На підставі загального спогаду, можна зробити конструктивний висновок, що українська сторона мимо пережитого горя виявляє згоду до дялогу, а не до конфронтації і ненависти. В сучасній Україні ніхто не руйнує пропам’ятних пам’ятників і могил. Українська сторона не намагається поучувати поляків кого вони повинні важати своїми героями. Кароліна Вігура написала книжку п.н. «Вина народів. Прощення як стратегія ведення політики». У своїй книзі авторка всебічно проаналізувала період ХХ і ХХІ століття. Вона дослідила діяльність політиків, церковних діячів і на цій основі намагалася ініціювати взаємне прощення. В книзі подається лист польських єпископів до німецького єпископату в 1965 р., польсько-українська зустрі в Павлокомі, яка бідбулася 13 травня 2006 році і це били спроби примирення. Звичайно примирення, це велика справа в аспекті поєднання конфліктних сторон. Про поєднання і прощення прекрасно написав у свому «Євангелії від юродивого» відомий мислитель Мирослав Маринович (сучасний проректор УКУ у Львові), ще в добу свого ув’язнення в СССР, де сказано; «Я переконаний, що тільки прощенням можна обірвати одвічний ланцюг перероджень Зла. Без прощення людство не має майбутнього». Дісно це  найголовніший ключ до сейфу добросусідської зичливої співпраці, не тільки для нас сучасних, але і майбутніх поколінь.
На  привеликий жаль є ворожі сили в першу чергу з польської сторони, яким ані  поєднання, ані прощення, а лише карколомна ненавість і жалюгідний шовінізм не  дозволяють їм стати на шлях порозуміння. До таких в першу чергу злоненависників  слід зарахувасти ксьондза Тадеуша  Ісаковича-Залеського, організатора найрізніших антиукраїнських пікетів, демагога на велелюдних  зустрічах на яких виголошує здумувані і брехдливі несенітниці. Цей так званий «місіонар» не усамотнений.Його на диво навіть римо-католицький клєр не зупинаяє в антихристиянських закликах. До числа тих реакціонерів слід зарахувати таких пашквілістів, як; Едвард Прус, Віктор Поліщук, Ева Семашко та їм подібні. В сучасній Польщі ніхто навіть і не згадує Е. Ґетройца автора і видавця «Паризької Культури», який ширив братолюбіє.  Хочемо ми того чи ні, але ці  нові закладувані міни гніву розбрату і ненависті не  іржавіють, але у відповідний  час вони можуть експлодувати зі шкодою для обох народів. В Польщі могили воїнів УПА вже офіційно знищені, наразі в Україні дотримуються цивілізованих методів, щодо загиблих на Україні поляків. 9 липня польське телебачання траслювало фільм «Волинь», до мене один із поляків в якого дружина українка міжіншиім сказав такі слова: ,,мені надзвичайно прикро, що окремі поляки гордяться тим, що фільм оглянуло поверх 3 міліонів глядачів, тобто стільки людям ядом ненависти цей фільм затроїв почуття братерства. А таким сім’ям як моя польсько-українським кинуто кість незгоди.’’ Окремі кресовяки в наш час поширюють книгу «Ostrowki. Wolynskie ludobojstvo» про Волинську трагедію з липня 1943 р., яку опрацював Леон  Попик (працівник Люблинського відділу Інституту національної  пам’яті), в якій автор у двох частинах книги з багато ілюстрованим  матерялом не зовсім об’єктивно розглядає болячі проблеми конфлікту. Ця  книга, на жаль далека від мосту поєднання обох сторін конфлікту так само як і фільм про «Волинь» не йде внапямку злагодження а на підсилення протистоянь між українцями та поляками. Це ще один з доказів, який  підтверджує цю тезу, як ставиться ІНП до української тематики. На мою думку не можна дальше  маніпулювати в розпалювання копнфлікту принижувати одних і оправдувати інших, це  кидає тінь на  сучасну політику Польщі. Ваажаю давно наспіла пора  вибратись із тенет цього на скрізь підступного міфу крутійства, яке було  поширюване комуністичними ідеологами. Неодноразові уроки історії  треба належно засвоювати і вивчити їх так, щоб  помилки, протирічча, кривди, несправедливості не породжували конфліктів та  поганих наслідків, – між нашими народами. В  Україні кажить «Згода
будує, незгода руйнує». До цієї згоди ми разом повинні  прямувати, бо вона нашим народам дуже потрібна. Одже вшанування жертв в Сагрині, чи на Волині вони нас не повинні роз’єднувати, а навпаки об’єднувати, як казав  Президент України Петро Порошенко    За словами П. Порошенка, будь-яке протистояння між Україною і Польщею послаблює і одну, і другу державу.
В заключних словах він сказав:«Я переконаний, що в польському та українському суспільстві достатньо мудрості, щоб зрозуміти, що будь-яке протистояння між нами точно послаблює. Послаблює саме тоді, коли перед двома нашими країнами постала спільна загроза зі Сходу, коли гібридна війна, розгорнута проти України, поширюється Кремлем і на всю Європу. І будь-яке використання будь-якими політичними силами історичної пам’яті для підвищення своїх рейтингів є абсолютно неприйнятним», — наголосив він. За словами глави української держави, «страшні сторінки минулого не мають бути визначальними для сьогоднішнього дня і вже точно не мають бути визначальними для нашого спільного європейського майбутнього. Добросусідські зв’язки українців і поляків по обидва береги Бугу нехай стають нерукотворним пам’ятником жертвам цієї трагедії, нехай стають запорукою того, що братовбивства ніколи більше не буде в нашій спільній історії». Свою виповідь Президент України –Порошенко завершив знанано і актуальною виповідю: « Без вільної  України, ніколи не буде безпечна і вільна Польща». Вічна пам’ять загиблим!

Опубліковано Блоги.