Свято української молоді у Львові під патронатом праведного Андрея (Шептицького), або Що ще не вповні усвідомлює українська громада

____04_01

Споконвіку було Слово… [Ів. 1:1]

 

29 липня цього року у Львові, в день уродин праведного Андрея, Громадська рада «Святий Юр» втретє провела Свято української молоді. Ці святкування стали завершальним етапом напруженої цілорічної праці з організації подібних святкувань на локальному рівні в містах, містечках і селах Галичини. Вже традиційно заходи в регіоні включали науково-практичні конференції, присвячені вивченню духовної спадщини Андрея Шептицького та визначних діячів його доби (доповідачами на була молодь учнівського та студентського середовища); футбольні турніри на кубок імені Митрополита; виставки дитячої та юнацької творчості; пісенні й танцювальні виступи індивідуальних виконавців та художніх колективів. За рік у трьох турах конференцій, різноманітних виступах конкурсах і змаганнях було задіяно понад три тисячі юних учасників та їх наставників. Усього за декілька літ це свято з праведним Андреєм стало новою доброю традицією, яку вартує підтримувати і розвивати на усіх щаблях: від суспільно-громадських рухів та ініціатив, відділів освіти – до усіх рівнів місцевої та регіональної влади.

Всі оці уже доволі масштабні, експресивні та духовно насичені заходи, як би велично та потужно вони не виглядали (притому, що реалізуються на «голому» ентузіазмі та громадських засадах), все ж є тільки дрібнесенькою видимою частинкою того, що насправді відбувається в серцях та свідомості юних учасників дійств. На жаль, чи то так влаштована людська психіка сприйняття світу, чи, може, за шість з половиною століть бездержавності в нас приспано здатність проглядати за зовнішніми проявами справжню сутність суспільних явищ, але в громадсько-культурних процесах ми зазвичай бачимо переважно механічну видиму складову заходів, дійств, акцій, не усвідомлюючи, що їх правдива масштабність та велич лежать у площині емоційно-духовного впливу на безпосередніх чи й випадкових учасників.

В оцінці проведеного, в репортажах чи спогадах нас головно цікавить кількість учасників, виголошених доповідей, виконаних номерів, нагороджених осіб, масовість публіки, а не те, які формаційні процеси свідомості та майбутнього життєвого вибору ініціюють проведені дійства в умах молоді, що уже невдовзі торуватиме власний життєвий шлях. За прикладом далеко ходити не треба. Святкування з праведним Андреєм тривають усього яких три роки (початок покладено наприкінці 2015 року), і за цей мізерний відтинок часу з числа юних доповідачів перших конференцій та учасників інших конкурсів сформувався гурт молодих колег й однодумців, які підтримують із Святоюрським Товариством постійний живий контакт. І цього року, попри те, що не були задіяні до виголошення доповідей чи в інших сегментах святкувань, за покликом душі 29 липня вони приїхали з регіонів до Львова, щоби зустрітися і підтримати наше Товариство. Поза всяким сумнівом релігійні та громадсько-культурні зацікавлення вже стали частиною їхнього єства і в подальшому зумовлять їх суспільну активність упродовж усього життя. А треба було для цього так мало – закинути в дитячу душу цю маленьку насінину Божого Слова і дати дитині можливість самій плекати її поріст і зростати разом з ним.

Брак навичок проглядати у сутність подій та явищ, розуміти їхню виняткову дієвість та символізм наче злий фатум переслідує українців протягом століть нашої непростої історії. Мов той лакмусовий папірець це, зокрема, виявили драматичні баталії, що декілька років тому з небаченою до того завзятістю розгорнулись у Львові навколо спорудження на Святоюрській площі пам’ятника Андреєві Шептицькому. Тоді широкий український загал, в тому числі й львівська інтелігенція та духовенство (за винятком хіба відносно невеликої громади ентузіастів), на жаль, опинились у ролі пасивних спостерігачів, які в душі були прихильниками гідного вшанування пам’яті великого Митрополита, проте все ж особисто не перейнялись цим і не долучились до справи, обмежившись роллю «диванних патріотів». А причина цього доволі банальна – нерозуміння значення символів у житті суспільства, нації, Церкви. Натомість недруги нашого народу і Церкви чудово розуміли роль символів у формуванні свідомості особи й загалу, а тому докладали усіх можливих й неможливих зусиль, аби не допустити спорудження у Львові не стільки пам’ятника, скільки символу праведному Андрею, або, принаймні, якщо цього не вдасться, сховати його подалі з очей львів’ян та гостей міста десь за мурами митрополичих садів. Примітно, що ключові «аргументи», які використовували тоді так звані «захисники» Святоюрського скверу вперше з’явились на сайті «Русская весна».

*                    *                    *

Апостол Іван розпочав своє Євангеліє ключовою істиною, яка свідчить про першопричину всього видимого й невидимого: «На початку було Слово…» Ця велика і водночас проста істина первинності духовного над матеріальним повинна бути визначальною у всіх проявах нашого життя.

Наскільки могутніми та дієвими є ідеї та символи – ми щодня пересвідчуємось, аналізуючи сьогоднішні події. На наших очах продовжує писатися історія первинності і вищості таких категорій, як Слово, Дух, Ідея над дочасними матеріальними речами та «цінностями» цього світу. Понад три з половиною століть північний сусід «зі шкури вилазить» і чинить усе, щоби знищити нас як націю і привласнити та увіковічнити як «воєнний трофей» наші ім’я, землю, історію, культуру нації, коріння якої сягають у праісторичні трипільські часи. Після стількох заборон українського слова та думки, число яких навіть порахувати важко, після фізичного знищення десятків мільйонів українців і ще десятків мільйонів, зігнаних з батьківської землі, після винятково жорстокої русифікації та тотального задурманення мізків, здавалось, у критичний момент московиту уже без зайвих клопотів вдасться прихопити якщо не усю Україну, то принаймні її східні та центральні землі по Збруч. Але не сподівався ворог, що за чверть століття національні символи: герб, прапор, гімн і навіть вишиванка непомітно та несподівано сотворять чудо – воскресять дух, потугу і надію великої європейської нації. Так-так, саме символи, зовнішні атрибути державності сотворили це диво воскресіння нації, бо влада усі ці роки не займалась державницьким патріотичним вихованням молоді, а цинічним розграбуванням України.

Збоку це видавалось несуттєвим, марницею, коли молоді люди приходили на футбольний стадіон чи концерт з синьо-жовтим прапором, коли цей символ накидали собі на плечі наче одяг (що можливо й не подобалось декому зі старшого покоління), коли, здавалось, задля розваги, без потреби користувались цими символами, а вони все ж тихо і непомітно творили свою справу і перетоплювали цю, на перший погляд, байдужу до всього молодь у сучасну українську націю. І коли настав вирішальний час, коли Україна пограбована, обеззброєна, без влади і війська, розпластана лежала перед московським чоботом, саме вони, добровольці та волонтери, багато з яких позабули рідну мову, але все ж у серця яких вросли тризуб і синьо-жовта барви, а в душах бриніло «Ще не вмерла», – своєю кров’ю і навіть життям відстояли честь нації, її право бути вільною європейською державою. Тисячі смертей і тисячі каліцтв, вдів і сиріт, згорьованих батьків – і немає під небом ціни, якою можна було би окреслити їхню жертву. А ми лише з жахом можемо уявляти собі, що сьогодні було би з Україною, якби свого часу п’ята колона у владі була трохи прозорливішою і, окрім влади та власності, забрала би у нас ще й національні символи.

Звісно, що, добре усвідомлюючи сказане, неприятель не мав бажання вдруге допуститись помилки, і у Львові спробував підважити цей, ще один винятково важливий для українців символ, – живу пам’ять про Митрополита Андрея, який якнайповніше уособлює ідею релігійної, а відтак і національної єдності українців. Бо релігійно та національно об’єднана Україна стане непереможною великою європейською потугою, яку уже не вдасться століттями безсоромно та безкарно оббирати. За усю свою понад тисячолітню християнську історію Україна не мала і, певно, не матиме більш промовистого та дієвого ідеї-прапора релігійної єдності як Митрополит Шептицький. Тому-то з таким завзяттям й злобою у колишньому українському королівському місті провадилась війна не проти пам’ятника як монумента, але проти пам’ятника як ідеї.

Від середини позаминулого століття, коли в Європі вибухнув рух національного самоусвідомлення народів, українцям ніяк не щастило збудувати “Рідну Хату” (за термінологією Митрополита Андрея). Тобто Українську державу. Навіть останні 25 літ державності не принесли нам миру, радості та душевного спокою, адже бачимо, що “рідна хата” ще далека від очікуваного ідеалу, що якась вона недовершена, перекособочена, або, іншими словами, «не така, як у людей».

У Святому Письмі Христос використав повчальну сентенцію про будівлі, зведені на піску та на камені. Підвалиною кожної національної будівлі є усвідомлення народом своєї релігійної та національної ідентичності і внутрішнє сприйняття її переважною більшістю громадян – якщо не найвищим, то бодай одним із важливих пріоритетів земного життя. В фундаменті новітньої Української Хати троє великих будівничих – Шевченко, Франко та Леся Українка – здавалось, із міцного матеріалу заклали ідейну основу українського національного духу, проте до останніх днів у цій будівлі бракувало четвертого кута, який мав би зв’язати усе в монолітну непохитну конструкцію – Шептицького. Тим-то, не маючи в основі цього четвертого кута, вже чверть століття хилиться наша Хата в різні боки – і від випробування до випробування постійно виринає перед нами загроза її існування.

Україна, а навіть й світ, потребують Шептицького, бо направду був він тим Божим посланцем, думки і чин якого на століття випередили свій час і завжди залишатимуться актуальними для нас і наших нащадків. Для нас же, українців, Шептицький є всеохопним символом української ідентичності, який досконало поєднав у собі національне та духовне, дочасне земне з вічним Божим. Саме у постаті праведного Андрея гармонійно та взаємодоповнююче злились два ключові ідентифікатори: національно-державотворчий та духовно-християнський.

*                    *                    *

Усе сказане не відразу усвідомили також члени Громадської ради «Святий Юр» – для цього їм самим потрібно було здолати доволі тривалий період боротьби за пам’ятник та декілька років кропіткої праці в молодіжному середовищі. Але з кожною проведеною конференцією та з кожним організованим святом святоюрці наочно переконувались, наскільки великий вплив чинять символи, зокрема, постать праведного Андрея, на духовне і національне зростання учнів й студентів, який виразний слід патріотизму та духовності викарбовують вони у душах молодих людей.

Цьогорічне Свято української молоді у Львові було побудовано за принципом двох попередніх років: святочна Божественна Літургія у катедральному храмі св. Юра; інформаційні виступи переможців третього туру, конференції та насичена концертна програма на площі перед пам’ятником Андреєві Шептицькому; майстер-клас з іконопису; футбольні змагання на кубок Митрополита на базі СШ № 34; екскурсії святоюрським комплексом і визначними місцями Львова для гостей та учасників святкувань і, звісно, нагородження учасників та організаторів Свята.

Як і в попередні роки, географія учасників святкувань була доволі широкою, хоча основу усіх виступів творили виконавці та колективи Галичини. Родзинкою святкувань стали виступи вокального ансамблю «Кредо» з міста Бахмут Донецької області, який розпочав концертну програму, та фольклорного ансамблю «Джерельце» з міста Житомира, який закривав виступи перед пам’ятником великому Митрополитові.

Цьогорічне свято було дещо модифіковане величним завершенням, якого бракувало у попередні роки. Ввечері, після цілоденних виступів на площі, святкування перенеслись до собору св. Юра, де житомир’яни виконали вінок українських духовних пісень, а після них у супроводі струнного квартету камерного оркестру «Віртуози Львова» пролунала велична композиція на прославу праведного Андрея. Ведучим та автором сценарію цього дійства був о. Павло Дроздяк. Урочиста церковна обстановка, разом із одухотвореним виконанням артистів, створила нереальне відчуття єднання двох просторів – земного та небесного. А відтак, згідно задуму, поданого адміністратором храму о. Романом Кравчиком, усі присутні в уже притишеному світлі дня, що відходив, вийшли на площу перед пам’ятником, де змовили спільну молитву і поставили запалені лампадки у підніжжі великого Митрополита. Направду, це дійство стало величним акордом на завершення святкувань.

Ще однією примітною рисою цьогорічного, як і попередніх свят, була цілоденна присутність обидвох львівських владик – Митрополита Ігора (Возьняка) і єпископа-помічника Володимира (Груци) в часі виступів та нагородження. Для деяких дітей це стало приємним одкровенням, що можна ось так просто підійти до ієрарха Церкви, потиснути його руку, отримати пастирське благословення, довірливо поспілкуватись і, звісно, зробити з ним світлину на пам’ять. Шкода тільки, що в гурті нечасто можна було побачити священиків зі своїми парафіяльними громадами – і наступного року це повинно стати однією з пріоритетних ділянок праці для організаторів святкувань.

Підсумовуючи цей святковий день і діяльність за рік, треба зазначити, що ми лише починаємо відкривати для себе і для українського загалу духовну велич постаті праведного Андрея та незмірну скарбницю його теоретичної, а головне – практичної спадщини для розбудови Української Церкви, а заразом розбудови Української Держави. Без цієї постаті і без його напрацювань неможливе постання нової справедливої України третього тисячоліття. З кожним роком цю, здавалось би, очевидну, істину починає усвідомлювати щораз більше число церковних і громадських діячів.

Отож таки прийде той час, та й уже він настає, коли цей символ, дарований українцям із небес, працюватиме на повну силу для усієї України задля прослави Бога, а нам усім на добро і життя вічне.

*                    *                    *

А на останок залишається перерахувати усіх, хто найбільше прилучився до організації та проведення Свята української молоді з праведним Митрополитом Андреєм:

‑ Львівська архієпархія УГКЦ;

‑ Громадська рада «Святий Юр»;

‑ Центр національного виховання ім. Андрея Шептицького;

‑ Всеукраїнська громадська організація “Союз українок”;

‑ Національний університет «Львівська політехніка»;

‑ Львівська обласна державна адміністрація.

____03_02 ____03_09 ____03_10

 

____05_07 ____05_17 ____07_11

 

____08_04 ____08_09 ____08_11

____09_09

____02_16

 

 

 

 

 

 

 

Опубліковано Блоги.