Ретро-спекти історії в перспективі

В Європі зокрема уже традиційно майже кожний відзначає або при найменше нагадує 8 травня як закінчення Другої Світової Війни на території Європи. Правда є різні люди, різні народи, різне бачення, різні відзначення. Москва відзначає цю дату як день “Побєди”. Київ сьогодні відзначає як день “Пам’яті” (жертв). Казав відомий британський історик Норман Дейвіс що жоден народ не поніс більше жертв як український. Український президент Володимир Зеленський єврейського походження відзначає також як день “Подяки”. США відзначає тільки як день закінчення війни в Європі бо війна для США продовжувалася ще в Азії з Японією. Щойно виконавши, на мою думку воєнний злочин знищенням двох сотень тисяч невинних людей тоді неуявленною зброєю, 6 серпня у Хіросімі та 9 серпня 1945 у Нагасакі, Президент США Гарі Трумен закінчив війну в Азії формальною перемогою 2 вересня 1945.

До речі українці не відзначають перемоги 1945 року бо після радянського лихоліття навіть найбільш незрячі зрозуміли, що просто один окупант замінив другого, обидва жорстокі і брутальні. День Пам’яті відзначається також по різному, жалібно через велику кількість жертв нашого народу але ж і радісно також бо українці постраждали від німецького фашизму не менше від інших народів крім євреїв, і при закінчені війни звільнено і українських політичних і військових в’язнів з німецьких концтаборів. Правда навіть при цьому відбулись нові переживання і трагедії – репатріації до другого концтабору СРСР, самогубства, тощо. Для євреїв однозначно натомість 8 травня означало закінчення жорстокого і особливого в історії “Голокосту” у якому згинуло за їхніми підрахунками шість мільйонів євреїв і тому день “Подяки” слушне окреслення.

Історія висвітлюється по різному у залежності від обставин і особистих почувань. В історії мало яскравих чорних чи білих моментів. Нацизм і Комунізм були безперечно чорними явищами, хоча навіть досі Комунізм не зазнав відповідного осуду завдяки Путіну який за ним жалкує, російській дезінформації яка його вибілює але також завдяки і єврейському впливу (Євреям здається що осудження Комунізму відбирає чомусь від страхіття Нацизму, зневажає пам’ять жертв, а також дуже багато євреїв служило Комунізму і то на провідних місцях). Забарвлення історії приходить від людського пере-життя і впливу, а також і залежить від суб’єктивності історика. Тому мабуть слід хоча старатися зрозуміти обидві точки зору, переможців і переможених і ще інші.

Своє бачення історії дуже влучно представлене у недавньому вислові Президента України Володимира Зеленського який у відповідь на твердження Президента Росії Путіна та других московських лицемірів, що між москалями та українцями дуже багато спільного, Президент Зеленський висловився: “Довго думав ‘багато спільного’ між Україною та Росією. Реальність така, що сьогодні після анексії Криму та агресії на Донбасі, зі ‘спільного’ у нас залишилося тільки одне – це державний кордон. 2295 кілометрів і 400 метрів ‘спільного’. І контроль над кожним кілометром з української сторони Росія повинна повернути. Тільки тоді ми зможемо продовжити пошуки ‘спільного’.” І навіть тоді мало знайдеться “хорошого спільного” між українцями і москалями.

Після Другої Світової Війни судили переможених за злочини і було доволі багато кого і за що. Переможців злочини описувалось по різному, інколи просто промо вчувалося по відношенні до СССР, а щодо Алі-антів вияснювалося способом Макіавеллі, скоріше закінчити війну з сторони США і таким способом зберегти людське життя. Для найбільш потерпілих уроки війни дали поштовх до дальшої боротьби та влаштування нового незалежного життя, для євреїв тільки кілька років пізніше, для других, для нас українців майже пів століття пізніше.

Українці навчилися також багато з історії, з переживань які вона принесла. Навчилися шанувати свою власну націю, її історію, її героїв. Війна з’єднала український народ в одному горю. Не було уже сходу і заходу, була одна колонія, був один ворог окупант. Це дало певне цілеспрямування народові. Нація була одна. Війна має таку силу інколи, що гартує і скріплює націю. Навіть скріплено границі хоча українці зокрема лемки на цьому дуже потерпіли.

Ще у травні 2014 році, два місяці після революції, в день першого і остаточного туру президентських виборів в Україні я служив спостерігачем у Харківській області. Вирішив поїхати у дуже глухе село найближче до границі з ворогом. Зустрінувся я на виборчій дільниці з русифікованим відносно старим головою сільської ради. Поговорили. Він зрозумів, що я погано розумію по російському та перейшов на суржик. Головне що я зрозумів і запам’ятав з нашої розмови. Він сказав: “Москва з мене зробила бандерівця.” Мабуть позитивне явище у тяжкому нещастю. Аж треба було війни, щоби старий зрозумів що таке москалі і хто такі “бандерівці”. Але і це добре і мабуть і не запізно.

Тобто головний урок історичних процесів. Треба розбудовувати державу але не будь яку, а таку у якій передовою ланкою є народ, а головним змістом є його добробут. І краще щоби не було переможців та переможених.

11 травня 2019 року Аскольд С. Лозинський

Опубліковано Блоги.