Не вірте, що в дощі без парасолі будете сухими або: Чи справді хитрий лис?

Йосиф Сірка

Призначення Леоніда Кравчука головою української групи у Мінських переговорах викликало обґрунтовані підозри, що президент Зеленський необізнаний зі „здібностями” експрезидента. Ще не так давно Зеленський висловив необгрунтовану думку, що українці завдячують колишньому секретареві КПУ по ідеології, відновлення незалежности України. А справа „успіху” партійного секретаря Кравчука полягала в тому, що йому „легко” було досягати результатів у ВР України, де більшість колишніх товаришів мали довіру до його дій, бо були переконані, що він не відступить від „ґенеральної лінії партії”.

Отаким чином колишній головний ідеолоґ комуністів України виявився найактивнішим депутатом, бо ж він вже й перед тим був найбільш „балакучим”. Його парламентські „викрутаси” з нагоди державного герба – малого і великого, принесли йому славу „хитрого лиса”, що й привело до незаслуженої довіри, яка й привела його аж на президентську посаду. Але слід детально приглянутись до його діяльности – як президента України.

Слава „хитрого лиса”, чи людини, яка може бути сухою поміж дощовими краплями, зникла вже в перших переговорах про Чорноморський флот, який, за всіма тодішніми законами, повинен був повністю перейти до України. Це була перша непоправна помилка Кравчука сказати, що „Україні непотрібний морський флот”, мовляв, братня Росія буде нас охороняти. А вона й скористалася „охороною” – не тільки захопила флот, але й анексувала цілий півострів Крим.

В Німеччині дуже поширена казка, записана братами Ґрімм « Щасливий Ганс» (Hans im Glück), герой якої дуже нагадує долю України під „керівництвом” Кравчука. Ганс залишив маму і пішов служити – 7 років служив (Україна майже 70 років „служила” московській комуністичній імперії). Після семи років служби, Ганс вирішив повернутися до своєї матері (Україна, після служіння імперії, вирішила повернутися до самостійности, до своєї історії). Але поведінку казкового Ганса дуже нагадує Кравчук-президент у перших перемовинах з Росією про поділ Чорноморського флоту та його „обмін”, тобто, відмова від атомної зброї, що уподібнює його до казкового героя Ганса.

Ганс, за свою службу, отримав велику груду золота, яку загорнув до хустини і вибрався до матері. Оскільки золото було важким, то вже через кілька годин він змучився і коли вершник запропонував йому за важкий клунок золота коня, то він охоче поміняв, бо вважав, що на коні скоріше поверне до дому. Але через якийсь час кінь його скинув і інший власник корови запропонував йому смиренну корову, яка могла дати молока, а він вже був голодний і спраглий; далі він поміняв корову на свиню, свиню на гуску, а гуску на камінь для гострення ножів та ножниць, який поставив краю колодязя, але необережним рухом скинув камінь у глибокий колодязь і з нічим пішов до матері.

Поведінка Кравчука-президента, щодо здобутків України з часів комуністичної імперії, нагадує казкового Ганса. Колишній секретар по ідеолоґії не повинен був брати участь у переговорах про розподіл флоту, чи збереження атомної зброї, яка ставила Україну на третє місце у світі, щодо її обсягів. Ідею відмови від атомної зброї започаткував саме він, чим пізніше хвалився і перед канадськими українцями Торонта 1996 р.. Віддача Росії Чорноморського флоту та відмова від атомної зброї (яку також віддали московитам) і стали, у значній мірі, причиною сьогоднішньої ситуації в Україні.

З арсеналом атомної зброї, якою володіла Україна можна було потрапити і просто в НАТО, або можна було відмовитись від неї за ґарантії, які б не зміг порушити навіть вивчений кагебіст на посаді російського президента. Звичайно, сьогодні Кравчук каже, „не я підписав” Меморандум у Будапешті 5 грудня 1994 р., але всі знають, що це була його ідея, а не недосвідченого Кучми, як колишнього комуніста, який цілковито довірився „напрацюванням” свого колишнього шефа по ідеології. А результат поведінки тзв. „хитрого лиса” приніс Україні нестабільність, через яку й дозволив собі Путін плюнути на Меморандум, який виявився, після анексії Криму, Гансовим каменем, який упав у воду глибокого колодязя!

Отак міф про хитрого лиса, який може сухим поміж дощем рухатися, виявився цілковито зруйнованим. Та і поведінка колишнього ідеолога КПУ, після програшу президентських виборів Леонідові Кучмі 1994 р., довела, що його поведінка нагадувала скоріше безпритульного пса, аніж хитрого лиса. На довиборах у тому ж році він потрапив до ВР України у Теребовлянському мажоритарному окрузі на Тернопільщині. У 1998, залишаючись безпартійним, очолив виборчий список Соціал-демократичної партії України (об’єднаної), більше відомої як партія Медведчука. Напередодні голосування вступив до СДПУ(о) і привів її до Верховної Ради. З жовтня 1998 член Політбюро і Політради СДПУ(о). У 2002–2006 очолював фракцію СДПУ(о) у ВРУ. У 2006 очолив список опозиційного блоку «Не так», але той не подолав 3-відсотковий бар’єр. У листопаді 2004 позбавлений звання почесного доктора (Doctor honoris causa) Києво-Могилянської академії за «негромадянську позицію під час Помаранчевої революції. 25 лютого 2009 закликав подати президента Віктора Ющенка у відставку.

Найновіша заанґажованість Л.Кравчука до української політики викликає побоювання, що міф про нього, як про «хитрого лиса», може принести Україні терпіння, на які ніхто не розраховує. Звичайно, що для президента Зеленського, який полюбляє залучувати до управління державою не фахівців, але людей, які проявились ще за Януковича, і 86 річний дід «знахідка». Він всім відомий і своїм і ворогам. Але діяльність цього політика неоднозначна не тільки в минулому, але й сьогодні.

Ще недавно пан Кравчук дав одному російському пропаґандистському ТВ каналу інтерв’ю, в якому висловився, що закон про декомунізацію слід переписати, оскільки в Україні ще багато людей, які Леніна та комуністів вважають частиною своєї історії. Звичайно, що в цьому, на жаль, він має правду, але це не з любові до комуністів, а черпез відсутність знань історії страждань та катувань українців, включно з Голодомором. Зрештою, його найсвіжіші висловлювання є свідченням того, що і у нього появляється ностальґія за «щасливим комуністичним минулим», яке для нього було і справді успішним.

Зокрема насторожують вислови Кравчука, щодо його бажання зустрітися з «громадськими представниками» окупованої території Донбасу, або його ідея подачі води Криму. Тут слід зразу зауважити, що громадських представників окупнти не мають, бо ж і жодних громадських рухів, чи організацій там недозволено. А щодо подачі води російському війську в Криму, то це можно назвати зрадою України, оскільки цивільне населення Криму має досить для себе води, але російське багатотисячне військо може «висохнути». Тому у Севастополі вже запроваджують режим заощадження води – тобто: обмеження у вживанні.

Дуже шкода, що 42 річний президент Зеленський не шукав дипломата серед своїх ровесників, чи й серед багатьох молодших українських дипломатів, які б розумілися не тільки на дипломатії, але й брали під увагу те, що аґресор приховує свою війну проти України, за яку терпить вже шість років санкції. В народі кажуть, що «старого коня вже не навчити тягти віз», а стара голова нездатна на «молоді» (нові) ідеї. «Найсвіжіші ідеї» Л.Кравчука базуються на його старих планах вільної економічної зони, на наданні «більше російської мови», незважаючи на те, що її ніхто не обмежував, не забороняв і не забороняє. А стосовно постачання окупантові води, щоб солдати мали можливість хоч раз на місяць взяти душ, то це була б гуманітарна допомога сусідові, бідному, але не злочинцеві, який спраглий не так за дніпровською водою, як за всією Україною.

І саме це нерозуміє не тільки Л.Кравчук, але й В.Зеленський, Д.Шмігаль, Д.Разумков та дехто ін., які заговорили про «гуманітарну допомогу», забуваючи, що українська діаспора щодня допомагає українському війську, українським інвалідам, українським переселенцям, українським сиротам, яких до сучасного стану допровадило «висихаюче» російське військо.

Дивує, що українські посадовці, включно з призначеним головою на Мінських переговорах, заговорили про «гуманітарну катастрофу» на Криму, а «гуманітарної катастрофи» на сході України та по всій країні – інвалідів-захисників Вітчизни від російських загарбників, частина яких потрапила під Божу кару на Криму, за гріхи свого Головнокомандувача: анексія Крима, окупація частини Донбасу, смерть понад 13 тисяч невинних громадян незалежної України та зруйнування нормального життя мільйонів невинних людей. Отже, якщо вже мова йде про гуманітарну допомогу, до слід її надати тим, які вже сьомий рік її заслужили.

Призначення приятеля Медведчука головою української групи на Мінські переговори, та ще до столиці, в якій відбуваються неймовірні переслідування білоруських громадян, викликає не тільки сумніви, щодо особи Кравчука, але й до самого президента Зеленського. Такі важливі переговори, якими вони є у тзв. Тристоронній контактній групі (ТКГ), не можуть проходити в країні, де переслідують людей лише за те, що вони «не так» голосували, де щодня арештують мирних людей лише за те, що вийшли на вулицю з власною думкою.

Зміна місця переговорів може допомогти ТКГ дійти до конструктивних угод, яких не вдалося у Мінську досягти за увесь час переговрів. Покладатися на «хитрого лиса» не можна, але слід вимагати від нього захист українських інтересів, а не «компромісну» на капітуляцію. На активізацію війська аґресора на кордоні з Україною слід реаґувати не скороченням ЗСУ, але запровадженням вишколу молоді, щоб вміла взяти в руки зброю, якщо ворог ще раз наважиться атакувати українську незалежність.

sirkagoodПроросійські «Патріоти – За життя», які зазнали нападу під час повернення зі «з’їзду,” є попередженням для української влади, що коли вона потуратиме таким „патріотам”, яким є їхній керівник Кива, то це може призвести не тільки до „хуліґанських” нападів. Вороги української незалежности тільки чекають на домовлення про капітуляцію у ТКГ, щоб „поповнити” гнилу імперію, яка, існує тільки завдяки аґресії і відволікає увагу власного населення від проблем в самій імперії.

Отже, українцям у ТКГ потрібно покладатися не на „хитрого лиса”, але на сильного патріота України. Тільки патріот не погодиться на зрадницьку капітуляцію, непристане на чужі вимоги змінювати Конституцію, не погодиться на „змочування” водою російської солдатески на окупованому Криму і не визнаватиме російських найманців представниками окупованої московитами української території. Зрештою, українцям слід усвідомити, що Путінові не важливі переговори ТКГ, його мета – капітуляція Незалежної, щоб виправдати 6 років неоголошеної ним війни України.

Торонто, 29.8.20 р.

Опубліковано Блоги, Пряма мова.