Михайло Донець – співак, співтворець української опери (140 років тому)

01_23_Донець 01

140 років тому:

23(11).01.1883 – у Києві народився Михайло Донець, співак (бас), Народний артист УРСР (1930), співтворець української опери. Любов до пісні привили змалку батьки. З 8 років співав у церковному хорі з платнею 50 копійок на місяць, виступав як юний артист на оперній сцені. Осиротівши, зарахований до військової школи медичних фельдшерів. Після військової служби навчався вокалу у найвидатніших київських педагогів. З 1905 зарахований до Київської опери, а наступного 1906 запрошений до Москви в один з найкращих приватних оперних театрів С. Зиміна, два сезони (1911-1913) співав у московському Большому театрі. На чужині разом з І. Алчевським організатор концертів української пісні, 1909 співзасновник музично-драматичного гуртка «Кобзар». Слава і заробітки поза Україною не манили артиста і 1913, здобувши славу першокласного співака, повернувся в Україну, де (з перервами) до кінця життя провідний соліст Київського театру опери та балету. Під час української революції вітав на Софійському майдані С. Петлюру, що згодом йому пригадали енкаведисти. У 1919 співтворець української опери, у 1925 активний учасник українізації опери у Харкові. Багато гастролював теренами радянської імперії, зіграв 134 партії, записав низку грамплатівок українських народних пісень та арій з опер українських композиторів. Викладач Київської консерваторії, автор статей з питань вокалу та історії оперного театру. Перебував в полі зору більшовицьких репресивних служб, 1936 на співака заведено справу, проте велетенська популярність відтерміновувала розправу. Заарештований 2 липня 1941 за націоналізм, тричі за час ув’язнення допитуваний і жодного разу не визнав себе винним. Арешт і розстріл Донця, а також Франка й Студинського здійснено за особистою вказівкою М. Хрущова. Згодом відчуття вічної ганьби в історії України (напевне, що не каяття чи сорому) настільки дошкуляли Хрущову, що вже на пенсії у спогадах напише: «Вже по завершенні війни я повертався кілька разів до питання про Донця. Думається, що мали місце наклепи». Тільки не врахував Микита Сергійович, що всіх документів зачистити неможливо і цей ганебний епізод його біографії у неспростовному документі вцілів для нащадків. Розстріляний співак без вироку суду у Києві разом з іншими в’язнями міських тюрем 10.09.1941. З 1955 вже перестав бути «ворогом народу», проте не реабілітований і замовчуваний. До 100-ї річниці ювілею співака комуністична влада знищила будиночок співака на Звіринці. Лише 1989, коли імперія почала валитись наспіла реабілітація М. Донця.

Із доносу на М. Донця директора Київського оперного театру Яна Яновського: «Донець Михайло Іванович відомий мені як антирадянськи налаштована особистість. У період перебування петлюрівських з’єднань у Києві, зустрічав їх із хлібом-сіллю, вивішуючи петлюрівський прапор».

Україна має знати своїх зрадників, а зрадники пам’ятати, що рано чи пізно їхні імена стануть відомими усім на вічну ганьбу й прокляття на землі та погибель у вічности.

https://www.youtube.com/watch?v=O4wUvMlngpY

https://www.youtube.com/watch?v=FdesSWWLO1M

https://www.youtube.com/watch?v=oiE8MuY52U0

https://www.youtube.com/watch?v=S90Y0_mk7SU

01_23_Донець 03 01_23_Донець 04 01_23_Донець 05 01_23_Донець 06 01_23_Донець 08 01_23_Донець 09