100 років тому:
31.10.1925 – у Львові народилася Зиновія Франко, мовознавець, літературознавець, франкознавець, публіцист, громадська діячка. Старша дочка Тараса Франка, внучка Івана Франка. Два роки навчалася у польській початковій школі в Ряшеві, українській школі імени о. Маркіяна Шашкевича у Львові (1934-1938), українській академічній гімназії у Львові та гімназії у Станіславі (нині Івано-Франківськ; 1944). З відзнакою закінчила філологічний факультет Львівського університету (1944-1949). Вийшла заміж за фізика Павла Юрачківського, в шлюбі народилися сини Юрій (1951) та Андрій (1958). Закінчила аспірантуру Інституту мовознавства імени О. Потебні (1953). У 1954 захистила кандидатську дисертацію на тему «Іван Франко в боротьбі з українським буржуазним націоналізмом». Підготувала до захисту дві докторські дисертації, яких не змогла захистити. Молодший (від 1953) та старший (від 1956) науковий співробітник Інституту мовознавства.
Публічно виступила на підтримку заарештованих шістдесятників, редагувала книжку Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» У травні 1969 звільнена з роботи за «український буржуазний націоналізм». КГБ мало намір використати для дискредитації дисидентів імена нащадків двох визначних письменників – Зиновії Франко та Михайлини Коцюбинської. Михайлину кагебістам зламати не вдалося, а Зиновію застрашили долею її синів та тим, що відберуть нову квартиру. 2 березня 1972 газета «Радянська Україна» надрукувала «Відкритий лист» Зиновії Франко з каяттям за «неправильну інтерпретацію окремих недоліків радянського життя» та поширення наклепницьких і антирадянських матеріалів. Пізніше її змусили виступити й по телебаченню, а згодом у 1974 підписатися під ще однією замовною пропагандистською публікацією. Після цього у 1972 поновлена на роботі в інституті літератури, проте шантаж й цькування з боку репресивних органів тривали.
1987 вийшла на пенсію, мешкала в Києві. В період розвалу комуністичної імперії включилася в суспільно-політичні процеси українського національного відродження. Членкиня Спілки письменників СРСР (1990). Автор понад 250 наукових та науково-публіцистичних праць з української філології, лінгвостилістики, ономастики, топоніміки, літературознавства, у тому числі понад 60 франкознавчих статей. Померла у Києві 1992.
