Лорд Байрон, Олександер Пушкін, гетьман України Іван Мазепа, малоросійство — в контексті життя і творчості Тараса Шевченка

Shevchenko_USAГетьман Іван Мазепа незважаючи на програну битву під Полтавою став славним в Європі після смерті немов міфічна постать. Його представлено великим гетьманом який розбудував свою землю мудрістю і військовими здібностями та разом з козаками заслужив не тільки на повагу але також на славу. Він став майже “культовою особою романтичної епохи”. У ХVІІІ столітті взагалі Україна і її лицарі козаки особливо зацікавили західних митців, поетів та письменників. З’явилося багато описів, історичних досліджень та художніх текстів. Козацька держава сприймалася як вікно в Європу, земля порубіжжя, а також символ вільних людей у боротьбі з московським авторитаризмом. Український приклад наснажував засохлі ідеали перестарілого континенту певного роду романтизмом.

У поемі славного англійського поета Лорда Байрона “Мазепа” написану 1819 року, хіба головною сенсацією стала фантастична любовна історія, що її запустив Мазепин противник при дворі польського короля. Вона мандрувала від одного оповідання до іншого. “Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив’язав коханця до спини дикого необ’їждженого коня — і той помчав степами на схід, в Україну.” Байрон писав свою поему як розповідь самого героя Мазепи про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви. У поемі Байрона протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного хоч старого гетьмана Мазепу— і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля Карла:

Полтавський бій відгомонів,
Не пощастило королеві,
Серед скривавлених шляхів
Лягли полки його сталеві.
Потуга й слава у війні
Такі ж, як люди, навісні,
Змінився успіху тягар
І виграв битву білий цар,
І знов стояв московський мур
До ще страшніших темних бур…

Такий то жереб доля зла
Раптово Карлові дала:
Тепер і день і ніч вперед
Поранений державний швед
Втікає в далечі безмежі
У свіжих плямах на одежі —
То кров своя і кров чужа
Його покрила, як іржа…
Під вічним дубом і собі
Мазепа стелиться в журбі
І сам він був, як дуб-титан,
Землі козацької гетьман.
Він обійняв свого коня
За шию, наче той рідня,
І не зважаючи на втому,
Підкинув листя вороному,
Обтер на спині вогкий пил,
Звільнив з оброті і вудил,
І неприховано радів,
Що їв годованець степів…
Переклад: Олекса Веретенченко

На поему Байрона гостро відреагував пізніше московський поет Олександер Пушкін який написав немов відповідь Байрону свою поему у 1828 році спершу під назвою таки “Мазепа”, не приховуючи свою пристрасть, а пізніше перед самою появою поеми під назвою “Полтава” але з словами Байрона як епіграф. Тобто немає сумніву що поема “Полтава” Пушкіна це відповідь на поему “Мазепа” Байрона. У поемі Пушкін преставив Гетьмана Украіни зовсім інакше. Пушкін славився тоді великим приклонником імперської “гібридної” війни.

Ясно, що поема Байрона йому не сподобалася, він скаржився на те, що в ній немає правди, а натомість багато фальсифікації, щодо дат, подій, навіть відомих фактів, що неправильно представлено Мазепу як державця, а не злочинця який зрадив свого суверена. Пушкін служив дезінформації імперії. Один критик Пушкіна оцінив його “Полтаву” так:

Загалом, поемою “Полтава” яку високо цінив російський імператор Микола І, Пушкін продемонстрував свою абсолютну відданість офіційній російській імперській ідеології, яка заперечувала право окремих поневолених народів (зокрема українців) на власну державу.”

Тарас Шевченко який не був особисто знайомим ані з одним ані з другим поетом читав поему Пушкіна і зареагував доволі драматично. Це на відміну від пропаганди радянської, мовляв, що Шевченко глибоко шанував Пушкіна і на пам’ять читав його вірші.

Московський імперський художник-скульптор Михайло Мікешин згадував відношення Шевченка до Пушкіна:

Сидячи у гостях у Шевченка, я довідався з мови його, що він не любить нашого поета Пушкіна і не тому, що він вважає його поганим поетом, а просто тому, що Пушкін автор поеми “Полтава”. Шевченко дивися на Кочубея не інакше як на донощика, а Пушкін бачив у ньому вірного сподвижника Петра Великого оклепаного і страченого Мазепою. Марно запевняв я Шевченка, що з своєї точки погляду Пушкін правий і що він так самісінько щирий, як Шевченко в своїй ненависті до поляків. Але Шевченко тим дужче лаяв Пушкіна чим палкіше я боронив його.”

Для свідомого українця почування Тараса Шевченка повинно мати питоме впливове значіння. Фактично цю свідомість чи вплив треба починати виробляти у дитинстві. Українські діти повинні йти з дитинства до Тараса. Це, правда, проявляється з різних виховних програм, як в Україні, так само і у діаспорі. От у Катеринівському ліцеї Лозівської міської ради Харківськоі області на вебсайті є описано цілу виховну програму під заголовком Літературна Гра “Іду з дитинства до Тараса” з метою:

…перевірити знання учнями відомостей про життя і творчість Т.Г.Шевченка, ознайомити учнів з науковими та художніми творами про поета, розширити відомості про Шевченка-художника, зацікавити його живописною та поетичною творчістю, донести думку про визначну роль Кобзаря в історії України;…виховувати на прикладі життя і творчості Шевченка любов до рідної землі, народу, мови та культури, усвідомлення відповідальності за долю України.”

Там подано спесифічні уроки життєвого шляху поета, його віршів, та навіть пісень з слів поета, що втілюється різними способами конкурсами, грами, піснями “Садок вишневий”, “Зоре моя вечірная”, “Реве та стогне Дніпр широкий”, “Як умру то поховайте”, “Думи мої”.

Пісні на слова Шевченка виконують не тільки учні Катеринського ліцею.

Роковий гурт “Кому Вниз” ще у 1990их роках виконував поеми поета більш політичного характеру зі своєю оригінальною музикою. У мене і досі дзвенить в голові гурт “Кому Вниз”:

Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церква Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики, що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають,
Що й за труди не находять!
Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!

От урок Шевченківського національного виховання, що втілюється глибоко не тільки у пам’ять але і в дущу української особистості. Коли б зосередились ми глибше у політичнні поеми Тараса, мабуть не було б між нами малоросійства. Наразі поки що незрозуміло чому на оновленій Україні какають і дакають, Олександри називають себе Сашами, Василі Васями, Євгени Женями, а у наших містах в Украіні вулиці несуть ім’я імперського Пушкіна і називають гарним поетом того, якого Тарас Шевченко лаяв як імперського воздвиждника.

Московський письменник Іван С. Тургенєв, який був знайомим з українською і московською письменницею Марією Олександрівною Маркович (Марко Вовчок) і запізнав Тараса Григоровича Шевченка після його повернення у Петербург з заслання, писав так хіба без найменшого намагання кривдити: “…я познайомився з народним поетом Малоросії незадовго до його смерті…Я приїхав в академію разом з Марією Олександрівною Маркович…яка незадовго перед тим теж переселилася в нашу північну столицю і була окрасою і основним центром невеличкої групи малоросів, що згуртувалися тоді в Петербурзі…В студії художника, коли ми прибули з пані Маркович вже була одна дама (теж малоросіянка за походженням)…”

Ясно, що при таких умовах самі українці починали може не уважати себе малоросами, але прийняли номенклатуру, і приймали її інколи на зовнішній вигляд добровільно, тобто без протиставлення. Очевидно були виїмки — свідомі українські патріоти як Тарас Шевченко і багато його послідовників які виховувалися на його віршах. У Шевченка творах найбільш використаний термін це “Україна”. Нема “Малоросії”.

Тому поручаю іти з дитинства до Тараса:

В дні перемог і в дні поразок,
В щасливі дні , і в дні сумні
Іду з дитинства до Тараса,
Крізь глум юрби і суєту,
Ні, не в минуле, а в майбутнє,
До тебе я, Тарасе йду.
..

Стоїть Тарас на горі, велетень, а під ним “крута та круча”, велетень Дніпро. Пропоную цілющу хоча б символічну купіль де Ревучий зустрічає Кобзаря:
Коли в душі моїй тривога,
Коли в душі пекельний щем,
Іду до нього до живого,
У Всесвіті віршів й поем
І в дощ, і в сніг карбую кроки
І чую, дивлячись в блакить:
Реве та стогне Дніпр широкий.
Щоб розбудити всіх, хто спить.

askoldflagДякуємо тобі Кобзарю, що ти нас своіх незрячих синів і дочок просвічуєш уже століттями і навіть сьогодні.

8 березня 2020 року. Аскольд С. Лозинський

Post scriptum:Чому пишу не російський поет чи художник, а московський? Не як зневагу, а тому, що Шевченко так навчив. Він не користувався термінами росіяни чи Росія, а радше москалі, Москва, Московія. Слово Росія походить від слова Русь, а це наша українська, Київська, не москальська історія.

Опубліковано Блоги, Головне, Культура.