Лагідне теля дві корови ссе

Йосиф Сірка

sirkagoodОце народне прислів’я пригадалося, коли в ЗМІ появилася вістка про те, що кандидатка на президентство Ю.Тимошенко зустрічалася з Коломойським. Про те, що вона раніше вже зустрічалася з Пінчуом, забулося. У ЗМІ також твердять, що і рейтинґовий кандидат у президенти В.Зеленський має не тільки доступ телеканалу, чи каналів, оліґарха Коломойського, але й вживає його авто та охоронців.

Звичайно, що зустрічі людей не тільки можуть відбуватися, але й повинні, бо ж ми живемо в цивілізованому світі. Справа лише в тому, що коли ви зустрічаєтесь з людьми, щоб полагодити якісь бізнесові, політичні, особисті, громадські справи, то це одна справа. Якщо ж ви галасуєте на всю країну, що ви знищите оліґархів, а потім просите їх про грошову й іншу допомогу, щоб виграти вибори, то ваші заяви про те, що ви, на посаді президента, ліквідуєте оліґархат в Україні, викликають великий сумнів.

Отож, коли я почув, що і пані Тимошенко надіється на фінансову та іншу допомогу оліґархів, ото й пригадав оте народне прислів’я про лагідне теля, яке може дві корови ссати. Тут напрошується думка, чи можуть двоє телят ссати одну корову? Теоретично так, але в дійсності не вийде, бо сама корова може «запротестувати». Але ж мова йде про тварини, а люди – це щось інше.

Щоденні повідомлення про корупцію політиків, держслужбовців та навіть поліцайтів, про підкуп вибрців, про готовіність 15% виборців продати свій голос будь-котрому кандидатові – аби лиш добре заплатив, не викликає здивування, що серед кандидатів є такі, які готові на угоду з оліґархами. А обіцянки і так актуальні лише перед виборами. Після виборів можна сказати: Було та загуло! Але не так воно з оліґархами.

Декотрі коментарі (чи блоґи) викликають підозру, що люди, які їх пишуть живуть в Росії і поширюють кремлівську пропаґанду. Блогер Сергій Лямець у своїй статті „ Смерть или жизнь. Как украинцы выбирают между Порошенко и Зеленским» (УП, 14.3.19) змалював таку картину в Україні, що коли б я не відвідував її по кілька разів на рік, не спілкувався з рідними та друзями щотижня, то вже би звертався до ООН за гуманітарною допомогою для країни.

Чомусь такі писаки не згадають, за яких умов Порошенко прийшов до влади, скільки горя, фінансових збитків, смертей та хворіб спричинив Путін українцям зі своєю „допомогою русскоязичним” та окупацією і анексією Криму? А шкода, бо тоді було б зрозуміло – хто найбільший ворог України і чому такі проблеми створюють різні партії та люди, коли країні потрібен військовий командувач більше, ніж якийсь політик, чи комедіянт.

Таке враження, що Лямець був би задоволений, коли б в Україні прийшов до влади німецький Гітлер та совєтський Сталін „успіхи” яких він у розбудові держав (Німецької і СССР) подивляє. Блоґер, очевидячки, не ознайомлений з історіями цих країн, коли таке твердить. До нього дуже підходить народне прислів’я: Чув дзвін, та не знає, де він! Дивує лише, що редакція г. Українська правда надає місце на своїх сторінках такій неправді, а точніше – брехні і маніпуляції фактами.

Так, Україну вже обзивали жебрачкою (потім вибачалися, мовляв, читачі не так зрозуміли), а московські окупанти досі її „величають” то фашистською, то бандерівською (саме це відчувається у пана Лямця). Може саме тому наступного дня УП вже усунула „роздуми” Лямця, які, певно, мали викликати хаос з обиранням президента.

Цілковито іншим тоном позначене звернення членів ініціативної групи Першого грудня під назвою: Президент – це наша відповідальність. Звернення підписали незаперечні українські інтелектуали: В’ячеслав Брюховецький, Іван Дзюба, Йосип Зісельс, Мирослав Маринович, Володимир Панченко, Вадим Скуратівський, Юрій Щербак, Ігор Юхновський та Ярослав Яцків. Вони зазначають, що: „Коли вибори стають

приводом для безвідповідального глуму, то скажімо собі чесно: чи гідні ми цього права вибору? Чи, може, праві наші недруги, які переконані, що ми пограємось у свободу, тоді занапастимо її та й урешті заспокоїмось у новій диктатурі? Українці – волелюбний народ, який відчуває свою гідність, тож пам’ятаймо, що гідність накладає певну громадянську і моральну відповідальність”.

На пресконференції були озвучені арґументи, чому ініціативна група Перше грудня вирішила на виборах підтримати Порошенка: «Оскільки безпекові

аргументи внинішній ситуації стають щораз вагомішими, ми вважаємо, що сьогодні саме Петро Порошенко може якнайкраще гарантувати безпеку держави.»

У заяві підкреслено, що підтримуючи Петра Порошенка, члени групи розраховують на його здатність врахувати досвід керівництва державою в екстремальних обставинах і — виправити помилки минулих років, зокрема половинчастість реформ та брак постійного діалоґу влади і суспільства, без якого успіхи країни неможливі.

Звернення ініціативної групи Першого грудня появилося вчасно і може відкрити багатьом очі, що може трапитись з Україну у разі перемоги коміка. Англійська газета The Economist попереджає, що у разі вибору Зеленського українці можуть зажити “трагікомедію”. Вона звертає увагу на те, що кандидат на президента України не має жодного політичного досвіду і ясної програми. Його висловлювання щодо вирішення важливих проблем розпливчасті і дуже неясні, а Крим навіть не згадує, незважаючи на те, що дружина на ньому власнить будинок.

Зрештою, важко собі уявити Зеленського на трибуні ООН (не через його ріст), де привикли до поважних виступів, а не до того, щоб їх розсмішити, веселити. Його зустрічі з іноземними політиками та дипломатами залишають у співрозмовників багато запитань, на які комедіянт не здатний дати чітку відповідь. Його мовчанка про анексований Крим та висловлювання про закінчення війни викликають підозру, що він таки не має уяви про те, що робити і як розмовляти з аґресором-окупантом.

Дуже наївним виглядає думка, мовляв: ми напишемо, що ми хочемо, а Путін напише, що він хоче, а потім порівняємо. Та Україна хоче, від самого початку російської аґресії, дотримання міжнародного права і відновлення територіяльної цілісности. Росія ж від самого початку порушила усякі двосторонні угоди, міжнародне право і територіяльну цілісність України, включно з Будапештським меморандумом, який підписала. Отже, обидві сторони знають, що хочуть і не слід заводити людей в оману, мовляв, будемо домовлятись.

Згідно з різними опитуваннями, виборчий лекторат пана Зеленського -переважно молодь та ті, що хочуть зміну за всяку ціну. Перший президент Чехословацької республіки Томаш Ґ. Масарик (1850-1937), який був не тільки політиком, але й науковцем, філософом, ще на початку минулого століття звертав увагу на те, що молодь, яка кидається на багаті чужі думки, легко в них губиться і свого „голоду та спраги” не задовільнить. Він навів до цього приклад, що при великій спразі не можна її позбутися, хоч п’ємо багато води. Отак і багато-хто з молоді, не в стані насититись чужим багатством. Тому виникає потреба нового, зроджується нервове новаторство, «вчорашню думку вбиває сьогоднішня», не тому, що вона нова. Масарик зазначив, що: «Модність стає одинокою маґією (навіть не можна сказати: реґулятором), народжується духовна ґурманія ( від фр. gourmand – знавець витончених страв, ласун – йс), яка шукає, що дає день, та навіть хвилина. Ця філософія є екстрактом поверховості, ділентантизму у поганому і найгіршому сенсі слова. Цим згубним електицизмом ( лат. еlectus – вибраний – йс) губимо свою особистість… Не здобуваємо повноти і єдности своїх різних поглядів, в основних життєвих питаннях вдаємося до чужих думок і для народу чужих”.

Актуальність думок Масарика для українців, які під сучасну пору піддаються неймовірному тискові різноманітних „фахівців”, „вболівальників” за Україну, щоденній російській державній антиукраїнській пропаґанді, російським аґентам поміж політиками та п’ятою колоною. У цій навалі різних компроматів та просто брехні можна цілковито загубити суть президентських виборів.

Потрібно, насамперед, кожному виборцеві усвідомити собі, що президентські вибори це не сцена 95 кварталу, щоб посміятися. Йдеться, перш за все, про вибір Головнокомандуючого, оскільки країна вже шостий рік перебуває у війні. Якщо 2014 р. не було кому дати наказ захищати Крим та схід країни, то зараз ситуація цілковито інша – є не тільки армія, але й добровольці та волонтери, які чекають від глави держави не комедії, не висміювання, але усвідомлення того, що справа тут поважна – бути, чи не бути Незалежній Україні, чи знов податися у рабство, з якого ще досі не очистилися!?

Гадаю, що це не чесно й аморально вишуковувати у Порошенка тільки вину, бо ж, згідно з Біблією, нема людини, яка б не згрішила. Чому б не пригадати й те, що він зробив велику історичну прислугу українцям, своєю допомогою при отриманні томосу на автокефальну церкву, він гідно репрезентував Україну на міжнародній арені, сприяв асоційованому членству Европейського Союзу, створенню антикорупційних орґанів та деяким реформам, які не доведені до кінця, а чого не зробив, то конкуренти вже дбають про те, щоб пригадати, хоч самі їх і не збираються запроваджувати, а часто перешкоджали їх запровадити.

А стосовно двох телят, яких годує одна корова – явище рідкісне, зате з новітньої історії України знаємо, де закінчуються експерименти з коровами, вірніше з оліґархами не тільки у владних структурах, але й у ВР України, де кожне голосування залежне від депутатів, які ссуть своїх корів-оліґархів.

Торонто, 17.3.19 р.

Опубліковано Блоги.