Іван Сокульський – поет, літературний критик, правозахисник (30 років тому)

06_22_Сокульський 01

30 років тому:

22.06.1992 – у м. Дніпро (Січеслав) помер Іван Сокульський, поет, літературний критик, правозахисник. Навчався на філологічному факультеті Львівського (1962-1964) та Дніпропетровського (з 1964) університетів. Активний учасник Львівського та співзасновник Дніпропетровського клубів творчої молоді. 1966 за «поведінку, несумісну зі званням радянського студента», насправді за патріотизм і любов до України, виключений з комсомолу і відрахований з університету. 1968 разом з журналістом М. Скориком написав «Листа творчої молоді Дніпропетровська», яким протестували проти русифікації, переслідувань української інтелігенції, нищення пам’яток культури, цькування О. Гончара за роман «Собор». Заарештований 1969 і на початку наступного року засуджений на 4,5 років таборів суворого режиму за «антирадянську агітацію і пропаганду». У жовтні 1979 вступив до Української гельсінської спілки, а вже в квітні 1980 знову заарештований і засуджений до 10 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Сам поет на це іронічно сказав: «Нема у мене ніякого криміналу – любити свій край не є злочин». В ув’язненні за «порушення режиму» неодноразово караний штрафним ізолятором і навіть переведений на 1 рік до одиночної камери (1987). Після звільнення (1988) член УГС, співзасновник Товариства української мови ім. Т. Шевченка, Народного руху України, «Меморіалу». Керівник обласної організації Української республіканської партії, редактор партійного журналу «Пороги». 20.05.1990 жорстоко побитий агентами КҐБ. Перша збірка поезій надрукована в Україні (1993) тільки після його смерті. Посмертно також прийнятий до Спілки письменників України (1995). Народився на хут. Червоноярське Дніпропетровської (Січеславської) области 1940.

Фрагмент «антирадянського» вірша з «Обвинувального висновку»:

 

Покликав степ за обрії сумні.

Далека тиша. Світло висоти.

А степ поклав свої найперші дні,

де перший раз прийшов до нього Ти…

 

*   *   *

 

Поезія І. Сокульського:

Замкнулось місто. Виходу немає.

Немає входу. Впала брамна ніч.

Широкий степ (безвихідний!) ридає…

Нема роси – сльози йому із віч.

Нема коня – щоб мури перескочить.

Немає шаблі – ржа ії взяла…

Блатняцький спів, і п’яний на узбоччі.

Байдужа кволість, ніби ковила.

 

*   *   *

 

Поезія І. Сокульського:

Замало – бути!..

Ще треба статись.

Не досить – статись,

ще треба вдатись.

І мало – вдатись,

ще й – не піддатись!..

Замало – бути.

06_22_Сокульський 03 06_22_Сокульський 04 06_22_Сокульський 05 06_22_Сокульський 06 06_22_Сокульський 08