Дякую, брате-вовкулаче!
Добра людина, яку чужа зла воля перетворює на хижого звіра, всіма засобами намагається врятувати близьких йому людей. By day, a lovely princess. By night, a hideous ogre. Принцеса Фіона не хоче вразити своєю потворністю і ховається по ночах. Принц Велкан з «Ван Хельсингу» заклинає свою сестру рятуватися, поки він не перетворився на безжального вовкулаку.
Добрі росіяни чинять так само: вони попереджають нас про їхню небезпеку. Нас, котрі ще кілька років тому «загалом добре ставилися до росіян» (навіть на Галичині!) та обожнювали (відсотків на шістдесят) Путіна і Лукашенка. Які й нині кажуть «какая разніца» і «не на часі».
У 1987 році нас попереджав Леонід Філатов:
Да, был грешок… Такое было время…
И Сталин виноват, чего уж там!..
Да, многих жаль… И жаль того еврея,
Который оказался Мандельштам…
Послушать их — и сам начнешь стыдиться
За слов своих и мыслей прежний сор…
…Но вдруг в глазу, сощуренном нестрого,
Слезящемся прозрачной милотой,
Сверкнет зрачок, опасный как острога.
Осмысленный. Жестокий. Молодой.
И в воздухе пахнет козлом и серой,
И загустеет магмою озон,
И радуга над речкой станет серой,
Как серые шлагбаумы у зон.
Це зараз президент Зеленський каже, «що це відкладена війна. Відкладена на 30 років, враховуючи те, як ми отримали Незалежність у 1991-му.» А хто думав про ТАКУ війну всі ці 30 років? (Хіба Портников.) А слухали б російського інтелектуала, може, чомусь й навчилися.
Сьогодні про небезпеку вільної, демократичної, післяпутінської Росії, яка неодмінно виникне після нашої перемоги, попереджає Дмітрій Биков:
Мы будем унижаться до конца,
Настаивать, что стая мы и свора,
Клеймя народ прозваньем подлеца,
А власть — гибридом киллера и вора…
Наслушавшись, как страстно мы визжим,
Одежды разрывая осторожно,
Вы несколько ослабите зажим
И скажете: да ладно, сколько можно.
Что по лицу размазывать золу?
Уж Бог бы с вами, с вашим государем…
Утрите слезы, просим вас к столу…
Вот тут-то мы и вдарим.
І за це попередження автора ще й гудити? Ну треба хоч щось розуміти…
