Дотик до святого

ДОТИК ДО СВЯТОГО

8-го і 9-го грудня 2012-го у Львівському драмтеатрі ім.Лесі Українки близько півтисячі (за моєю візуальною оцінкою) глядачів мали за честь подивитися новітню інтепретацію Шевченкової «Мати-наймички» у постановці народного артиста України Григорія Шумейка.

Відомих «метрів» мистецтвознавства і поважних журналістів серед публіки, очевидно, чомусь не було, тож і пресового розголосу нова робота талановитого режисера-постановника не отримала (якщо не рахувати короткого враження від побаченого Ю.Николишина у міській «Ратуші»). Скажемо так: незрозуміло чому і поки-що, бо ми, рядові глядачі, покидали зал тривалої (майже 3,5 години!) вистави явно неохоче і без найменшої втоми, хоча по ходу самої драми рідко хто з жінок не ридав, а по зовні незворушних обличчях чоловіків сльози котилися градом. Тріумф високого сценічного мистецтва – інакше не скажеш про побачене й почуте.

Свою нову роботу Г.Шумейко охарактеризував як «містерія покути», назвавши її, на перший погляд, заплутано й незрозуміло: «Search:www.МатиНАЙмичкА.com.ua». Саме отой комп’ютерний термін «search:» (по-англійськи – «шукай») білим по чорному був написаний на сцені перед завісою, чому ми, глядачі, спочатку ніякого значення не надали. І ось третій дзвоник перед початком, коли належить зайняти місця, затихнути й чекати сценічного дійства, аж тут до залу з бокових дверей з шумом входять двоє молодих людей – хлопець і дівчина. Вона несе бандуру в футлярі, а він – ноутбук. Говорять голосно.

Глядачі махають на них руками і прикладають до уст пальця, вважаючи прибулих за тих, що запізнилися і на мигах показують вільні місця. Але це вже початок вистави: хлопець і дівчина (актори Дмитро Благий і Наталія Липко) шукають в Інтернеті інформацію про Шевченка. Хлопець знаходить: так, є ось – відомий футболіст, гравець київського «Динамо», італійського «Інтера», ще чогось… Дівчина заперечливо хитає головою і просить вести пошук на слово «мати». І знову невтішний результат: «Депутатів Верховної ради закликають мати совість…» Лише з третьої спроби юнак знаходить поєднання «мати-наймичка» авторства Тараса Шевченка і демонстративно підставляє щоку для поцілунку – як винагороду «за труди». Відкривається завіса й глядачі переносяться у ХІХ-те століття; дівчина і хлопець також перетворюються на глядачів, але займають місця на сцені. В подальшому їм належить зіграти роль «зв’язкових» між минулим і сьогоденням (блискучий задум режисера!), але зараз уся увага до сценарію.

Драма розпочинається з німої сцени. На підлозі лежить дівчина-молодиця, поруч неї – спеленина дитина, над ними у скрушних позах літні чоловік і жінка. Тиша розверзається громовим «геть!» – батько виганяє світ за очі свою дочку-покритку разом з новонародженим дитям (сюжет із «Катерини»). Ганна (актриса Валерія Новак) йде полями, їй перегороджують дорогу рухомі тини, що їх пересувають привиди, молода жінка у розпачі ладна покінчити з життям, але зробити цього не дозволяє інстинкт матері – Ганна не може змиритися з тим, що сформоване у її лоні не має права на існування.

Надалі сюжет дійства розвивається за творами Шевченка, але ті чи інші ключові моменти знову ж таки акцентуються діями «привидів» – осіб у монотонних сутанах, з густою вуаллю на лиці. Ось вони імітують святкування обжинків, згодом – колядують на Різдво, акцентують радість Ганни-наймички, яка виховує свого сина, підкинутого чужим людям і лише один раз – в момент одруження Марка – скидають покривала з облич, аби стати весільними гостями, а потім знову одягають маски, щоб у скорботі провести Ганну в її останню мандрівку – вже до Бога. Із вороже налаштованих злих ангелів на початку драми, безмовні «привиди», гра яких побудована на пантомімі, трансформуються у ангелів-хоронителів, чим утверджується ідея: велика любов (в даному випадку материнська) здатна перебороти усяке зло й привести до торжества добра.

Як і «привиди», трансформуються «глядачі» на сцені: галасливі хлопець і дівчина переодягаються з ковбойок

та джинсів у народні строї, виголошуючи свою пошану до одвічних істин високої моралі, схиляючись перед материнською любов’ю, вищої за яку нічого на цім світі нема.
У фінальній частині містерії головна героїня – мати-наймичка Ганна не помирає: вона «застигає» у позі монументальної фігури, а біля її ніг стоїть на колінах не покинутий нею колись напризволяще син Марко. Глядачі вітають дійство оваціями.

Для «матеріалізації» свого задуму Г.Шумейко залучив, в основному, молодь – студентів факультету культури і мистецтва Львівського національного університету ім.Франка. Дуже непросту й багатогранну роль головної героїні – Ганни, блискуче зіграла студентка 4-го курсу Валерія Новак.

Погодившись на імпровізоване «інтерв’ю» з глядачем-нежурналістом, Валерія повідомила, що родом вона з міста Вінниці, де росла і навчалася в школі-ліцеї № 7.

Її батьки – службовці, але до театру жодного відношення не мають. Після вступу до Львівського університету на вже згаданий факультет дівчина ще 2009-го року зіграла роль Параски у «Сорочинському ярмарку», який на сцені драмтеатру ім.Лесі Українки поставив Володимир Федоров і була зачислена в штат акторської трупи. Перша головна роль – Леся Українка в п’єсі Неди Нежданої «І все-таки я тебе зраджу» (режисер-постановник Людмила Колосович), тепер ось Ганна.

«Я з великим ентузіазмом взялася входити в роль матері-наймички, − говорить Валерія.− Вдячна Г.Шумейку за довір’я, рада, що глядачі доброзичливо сприйняли мою героїню. Робота над входженням у роль тривала близько трьох місяців; були, звичайно, сумніви, роздуми, але все врешті-решт увійшло в правильне русло». Ідеалом актриси Валерія вважає Марію Заньковецьку і Ларису Кадирову, із зарубіжних – Сару Бернар та Айсідору Дункан. «В останньої я вчуся пластики рухів, на сцені вони мусять бути довершеними…»

У містерії «Search:www.МатиНАЙмичкА.com.ua» є епізод, де Ганна танцює з дитиною на руках, а згодом – розвішуючи білизну. У виконанні Валерії Новак це було так досконало, що – не сумніваюсь ні на йоту – сама Дункан аплодувала б стоячи! Запам’ятайте дане ім’я: Валерія Новак. У талановитої молодої актриси – велике майбутнє, це зірка, що сходить на драматичній сцені України.

…В театрі ім.Лесі Українки бракує коштів на господарські потреби, практично не працює опалення. Глядачів просили не скидати верхнього одягу, кутати ноги… Але смію твердити: переконлива гра акторів, помножена на оригінальну режисерську інтерпретацію, створили стільки сердечного й душевного тепла в залі, що від нього розтанув не лише лід скепсису й зневіри, але й реальний грудневий холод, якого вже ніхто не відчував.

На січень 2013-го в театрі заплановано декілька вистав «Мати-наймички». Слідкуйте за репертуаром і не пропустіть – подібного дійства Львів уже да-авно не бачив!

Василь ГУМЕНЮК

Фото автора