ДО 80-річчя ЗАГИБЕЛІ УКРАЇНСЬКОГО ПРОВІДНОГО ДІЯЧА ПОЛКОВНИКА ЄВГЕНА КОНОВАЛЕЦЯ

konovalets«Москва твоїх побила найкращих синів, вони у могилі, щей досі лежать…» (з пісні)

Євген Коновальць в історії визвольних змагань України відограв провідну важливу роль. Він знаний як полковник Армії УНР – діяч безкомпромісної боротьби до останнього подиху. Його не зупиняли ні війни, ні полон, ні еміграція. Він до останнього подиху свого життя був вірний і не зломний обраній меті. У цьому році виповнилося 80  років з дня його загибелі Протягом свого життя Коновалець займав такі посади: полковник Армії УНР, командант УВО (Українська військова організація), голова Проводу українських націоналістів, перший голова і основоположник ОУН (Організація українських націоналістів). Євген Коновалець народився 14 червня 1891 р. в учительській родині в селі Зашків, поблизу Львова. Після навчання у народній школі та в гімназії, яку закінчив 1909 року, студіював у Львівському університеті (правничий факультет), готувався до юридичної праці. Вивчаючи юридичні дисципліни, пройшов ще й повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського. Правничі науки – „хліб” для юриста, а знання рідної історії – це не лише поширення діапазону наукових знань, а й основне підґрунтя для людини, що прагне формувати політичну думку своєї нації. З дитинства Євген Коновалець демонстрував непохитний характер і мав надзвичайне відчуття справедливості. Із студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. Брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові. Був це дуже важливий період в українській історії, коли найбільш талановиті сини цього народу, намагалися все включно із життям віддати Україні. Ще в студенські роки Євген серед студентів однодумців проштовхував ідею, що тільки здобуття державної незалежності, може кардинально змінити життя нації. Тому Євген прихильно ставився до виголошеного реферату Дмитра Донцова, на Другому Всеукраїнському студентському З’їзді в липні 1913 року у Львові: „Сучасне політичне положення нації і наші завдання”. Вже в другому 1914 році Євген Коновалець вступає в ряди Українських Січових Стрільців, а в наступному році, після переможного бою на Маківці, потрапив до російського полону. Звільнившись у результаті Березневої революції, восени 1917 року, бажаючи віддати свій труд новоутворюваній  українській державності, молодий офіцер подався до Києва, де приступив до організування українських Збройних Сил, спочатку куреня Січових Стрільців, а згодом і Корпусу. Моральна сила, високий авторитет, сталева воля Євгена Коновальця виростали з його сильного патріотичного характеру та жертвенної мужности.
Вже у жовтні-листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Р.Дашкевичем та іншими членами Галицько-Буковинського Комітету сформував Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії Української Народної Республіки. З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Є. Коновалець, залишившись у Києві, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини. В кінці серпня 1918 р. Коновалець отримав від гетьмана П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві. На початку листопада 1918 р. Коновалець через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. В листопаді 1918 р. Січові Стрільці під командуванням Коновальця підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади П. Скоропадського і в Мотовилівському бою 1918 р. розбили гетьманські частини. В цьому періоді Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканських армії. В 1918-1919 рр. Євген Коновалець командував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Після тих боїв на початку 1921 р. Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР розуміючи його безперспективність. Євген Коновалець добре знав, що в боротьбі за державну самостійність і за укріплення держави найголовнішою метою є добре зорганізована армія та підготоване ціле суспільство. Повернувши в Західну Україну, де розгорілися бої з польськими озброєними частинами.
Коновалець говорив, що відновлення Української Держави. “Шлях до вільного Львова веде через вільний Київ”. Після Поразки Визвольних Змагань, у той час, коли багатьох громадян України охоплювали відчай і апатія, Є. Коновалець зі своїми бойовими друзями повною мірою усвідомлював, що боротьба не закінчилася, оскільки живою залишилась у серцях патріотів  Національна Ідея. Постала необхідність творення організованої сили, оскільки, „Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба” переконував (Є.Коновалець). Євген Коновалець ще перебуваючи в Києві дав себе пізнати, своїм і нашим ворогам, що він надзвичайно талановитий стратег у боротьбі з підступним московсько-большевицькими агресорами. У своїй боротьбі Коновалиць принимав дуже продуману  тактику. Він дозволяв своїм начальникам штабів, оперативних відділів приймати рішення, на підставі яких він схвалював операційні дії. Головно він намагався, щоб з державного апарату  крок за крок усували  росіян та всіх тих, ворогів української нації в тому родинних перевертнів, які були запеклими противниками української суверенною держави. Большевицький  провід жовтневого перевороту міжіншим повідомляв В. Леніна, що хід революції не тільки сповільнюють, але і відкрито загрожують в Україні С. Грушевськкий, С. Петлюра, Є. Коновалиць та інші націоналісти – вороги радянської влади. Наказ червоної Москви був однозначний ворогів революції фізично знищувати. Відносно Коновальця Сталін сам особисто обдумував тактику і методи, якими можна знищити цього  небеспечного ворога революції.Ситуація для визвольних змагань України неустанно ускладнювалася. Підойнято рішення у 1920 році  зорганізування  Українську Військову Організацію (УВО), яку в липні 1921 року очолив полковник Є. Коновалець. Тим шляхом провідні діячі Украни намагалися вдержати й закріпити військовий  хребет нації. Вслід за тим виникала необхідність будувати міцну політичну організацію.
За ініціятивою Є. Коновальця від 28 січня – 3 лютого 1929 року відбувся конгрес у Відні, на якому було створено Організацію українських націоналістів (ОУН), головою проводу обрано полк. Є. Коновальця. Він зразу установив контакти з політичними колами Німеччини, Великої Британії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформацій служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді, Маньчжурії. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії.  Діяльність Євгена Коновальця з розбудови ОУН, намагання поставити українське питання у Лізі Націй, постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР викликали ще сильніші занепокоєння у більшовицькому керівництві. Бльшовицькі кати рішають на таємному засіданні остаточно розправитися з своїми ідеологічними противниками, На початку методи боротьби довгий час залишалася таємницею за сімома печатками. І тільки після багатьох років стали спливати дані про того, хто ж стояв за загадковими смертями українських націоналістів. Одними з найбільш відомих жертв спецслужб СРСР стали між іншим; Лев Реберт (1912-1957), Степан Бандера (1909-1959). Євгеній Коновалець (1891-1938) та інші. Коновалець був одним з лідерів українського національно-визвольного руху 1917 – 1921 років. Коли ж ця боротьба закінчилася розгромом УНР і окупацією України, вже тоді було відомо, що большевики під в підступний злочинний наступ проти провідних українських діячів. Вже з грудня 1922 року Євгеній Коновалець, перед яким гостро стало питання власної безпеки, був вимушений відправитися в еміграцію. Він переїжджав з місця на місце, зупиняючись в Чехословаччині, Німеччині, Швейцарії і Італії. Надмірна активність Коновальця і зростаюча популярність його ідей серед української молоді сильно турбували більшовицьке керівництво. Саме большевицьке керівництво спецслужб зрозуміли, що наспіла пора діяти.
Перший акт терору доконано на отамані  Симонові  Петлюрі 25 травня 1926 року. Терористичний акт виконав  Шварцбарт агент Москви в Парижі. Після цього злочину через 12 років від вбивства Симона Петлюри. Кажуть „У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю” – ці слова належать полковникові Євгенові Коновальцю, який став черговою жертвою злочинців.  За чисельними доказами виникає, що над терактом над Коновальцен сам Сталів в ґабінетах чека обдумував методи за допомогою яких знищити свого противника. В перше керівництво НКВД усталило місце перебування Коновальця, а дальше обдумано план терористичних дій. Згідно усталено, що на вбивцю найкраще підходить Павло Судоплатов. Цей диверсійний аґент мав за собою аґентурально-злочинний досвід і він найкраще відповідав організаторам.  Працював він під псевдонімами; “Андрій” і “Валюх”, а також співпрацюва з агентом  “Лободою”. Перед Судоплатовим Сталін поставив цілком конкретну мету – фізично усунути Коновальця. Ця спецоперація діяла під кодовою назвою «Ставка». Незабаром цей дует, забезпечений найдетальнішими інструкціями, відбув за кордон, де йому належало встановити контакти з лідером руху націоналістів. Так задумано, що Судоплатову при цьому треба було зображувати українського підпільника, який вирішив зав’язати співпрацю із закордоном. Він зумів влаштуватися радистом на вантажне судно, що регулярно бувало в портах Європи. Коли ж Судоплатов “вийшов” на свою майбутню жертву, він якимсь чином зумів завоювати його довіру, не дивлячись на те, що Є. Коновалець ніколи не відрізнявся особливою довірливістю. Чому ж лідер націоналістів “клюнув” на радянського агента? Секрет простий: йому здалася принадною перспектива налагодити постійний зв’язок з підпільною організацією в Україні. Поступово “Андрій” (Судоплатов) ретельно вивчив особливості характеру своєї жертви – прихильності, смаки, слабкості і звички. Серед усього іншого, агент відмітив, що Коновалець дуже любить шоколадні цукерки. Павло Судоплатов і Євген Коновалець декілька разів зустрічалися в роттердамському ресторані “Атланта” і в остатній перед смертельній зустрічі  “Андрій” (Судоплатов) зайшов з коробкою шоколадних цукерків.
Упаковка була “з смертельно-секретом ладунком”, причому зловісним: спецслужби вмонтували в неї вибуховий пристрій. Від Судоплатова вимагалося включити механізм, неспішно попрощатися і піти – через півгодини після активації коробки повинна була вибухнути. Ризик, що за цей проміжок часу вона може потрапити в інші руки, був мінімальним. Коновалець довіряв “Андрію”. До того ж він занадто любив шоколад. У призначений час Судоплатов підійшов до ресторану і через скло побачив самотньо сидячого лідера ОУН. Агент підсів до Коновальця, поклав на стіл “подарунок” і вибачився: мовляв, так вийшло, що довгої розмови у них не вийде, оскільки на судні неприємності. Йому треба терміново повернутися в порт, інакше про подальші поїздки за кордон доведеться забути. Природно, втрачати зв’язок з “українським підпіллям” Коновалець не хотів, і тому він погодився перенести зустріч на 17.00 того ж дня. Потиснувши один одному руки, чоловіки розлучилися. “Андрій”, намагаючись не видати свого збудження, вийшов з ресторану і згорнув на бічну вуличку, де по обидві сторони розташовувалися маленькі крамниці. У першому магазинчику чоловічого одягу, діючи по заздалегідь обумовленому з керівництвом плану, він купив світлий плащ і капелюх. Вже виходячи на вулицю, Судоплатов почув різкий звук вибуху і побачив, як люди побігли у бік ресторану. Коновалець, попрощавшись з “приятелем” і прихопивши з собою його “подарунок”, вийшов з ресторану і вирішив пройтися пішки до готелю “Гранд Централь”, де зняв номер після приїзду в Роттердам. По дорозі лідер ОУН затримався біля кінотеатру “Люмьер”. Там-то і спрацювала “пекельна машинка”. Полковника буквально розвернуло вибухом: ліве стегно і права нога виявилися розірвані на шматки, інші частини тіла були страшенно покалічені. Фактично, відносно цілою і цілком впізнанною залишилася тільки залита кров’ю голова. Тим часом “Андрій” поспішив на вокзал, де сів на перший же потяг, що йде в Париж. Проте в Москві Судоплатову “спасибі за прекрасно виконане завдання не сказали. Повернувшись в СРСР, він дізнався, що його понизили на посаді, а начальство мало не відкритим текстом говорило про свою недовіру до нього.
Що ж могло статися? Завдання злочинець виконав з псячою покорою і чекав на нагороду. Згодом виявилось, що колишній начальник розвідки Шпігельглас і ряд його співробітників, поки Судоплатов знаходився за кордоном, були заарештовані НКВД. Під тортурами вони дали ряд неправдивих свідчень, у тому числі і про те, що Судоплатов нібито є подвійним агентом. Партбюро тут же  про виключило його  з партійних рядів. Проте це рішення так і не було затверджене: за “Андрія” вчасно заступилося керівництво НКВД. А 10 травня 1939 року Судоплатов отримав, так би мовити, “компенсацію за моральні ушкодження’’: його призначили на посаду заступника начальника зовнішньої розвідки НКВД СРСР.  Якщо йдеться про Євгена Коновальця – недерландська поліція розгубилася в слідстві щодо усталення особи загадкового вбивця лідера ОУН. Слідчі опрацьовували відразу декілька версій; передбачалося, що Є. Коновалець став жертвою гестапо або його убили польські спецслужби. А токож розважалася версія, згідно якої провина за вбивство лягала на радянських чекістів. Основна важкість з’ясування обставин злочину полягала в тому, що зв’язок з центрами ОУН в УРСР увесь час підтримувався особисто Коновальцем. Він сам зустрічався із зв’язковими і інформаторами, які приїжджали з Радянського Союзу, так що інші співробітники керівництва ОУН не лише не знали їх особисто, але і бачити могли хіба що випадково. Але так вийшло, що зв’язкового, якого знали під прізвищем “Валюх“, бачили в 1936 – 1938 роках в Берліні інші оунівці. Кілька разів він попався на очі і дружині і синові Коновальця. Майже відразу після вибуху жінка висловила нідерландській поліції свої підозри відносно причетності до вбивства “Валюха”. Слідство посилено почало розмотувати клубок подій і змогло докопатися до інформації: виконавцем “замовленого” усунення лідера націоналістів був деякий агент ГПУ, який прибув в Роттердам на радянському кораблі “Менжинський”. У суботу 28 травня 1938 року відбулися похорони полковника Євгенія Коновальця. Від керівництва ОУН попрощатися із загиблим прийшов генерал Курманович, з Лондона і Берліна прибули три співробітники “націоналістичної Пресслужби” і радник О. Тарновецький. Був присутнім також литовський консул в Нідерландах, оскільки Коновалець набрав в еміграції литовського громадянства. А ось близькі родичі загиблого, що жили у Львові, не змогли приїхати в Голландію вчасно: паспорти їм видали тільки через декілька днів після похоронів. З часом на могилі лідера ОУН був уставлений пам’ятник, на якому не в’янули живі квіти.
Доречі, спочатку це поховання вважалося тимчасовим; тіло Є. Коновальця ретельно було забальзамоване, щоб згодом його останки можна було перевезти в Україну. Після Коновальця Судоплатов  встиг ще убити Троцького. І саме на цій хвилі до нього був підведений Василь Лебідь – агент радянських спецслужб, який помер аж 1985 році у Києві, і Павло Судоплатов, який удавав з себе племінника Лебедя під іменем Павлусь. Однак пам’ять в народі жила і живе про Євгена  Коновальця, як про Вождя і  Героя України, який проявив незвичайну стійкість і мужність  своєю діяльністю вніс неоцінений вклад на полі Слави у загальновизвольну війну України. В пам’ять про Коновальця, так як і про інших Українських Героїв по наших селах  і містах їх шанували і будували їм символічні пам’ятники.  Ось могила Євгена Коновальця:

mohyla konovaltsia

“Нашому таточкові – Оля і Юра…”. Тимчасовий пам’ятник на могилі Є. Коновальця, виконаний у формі традиційного хреста на могилах січових стрільців. Фото з архіву ЦДВР

В пошану полковникові Євгенові Коновальцю дотепер співають оунівський гімн “Зродились ми великої години…”. Співають і ту, малознану пластову пісню, признаючись, “що до ОУН належав і залишається основним мірилом українського батько наш Євген”. Вічна Йому пам’ять!

Опубліковано Блоги.