До 120-річчя від народження енциклопедиста Володимира Кубійовича

2

Дивлюсь на пройдену дорогу, І гнів і жаль мене пече…

                                                  Але у нашу перемогу Усе ж я вірю гаряче…

                                                  Як завтра день угледять люде, Як зійде сонце золоте,

                                                  Так Україна жити буде, Так наша мрія процвіте.О. Олесь. «Чужиною»

В цьому році минають роковини Володимира Кубійовича, якось я непомітив в нашій пресі статей, які б пригадали та вшановували цю непересічну та всесторонню талановиту постать. Кажуть мудрість визначає успішність життя, це найкоштовніша риса людини, коли мудрість людини поєднана з працездатністю, а це була найголовна риса життя нашого ювілята. Був це той ореол про який повинні згадувати сучасні і  майбутні покоління. Головним доказом цього є не тільки всесторонна громадська та видавнича праця, яка складається з наукових та науково-популярних довідників, але Енциклопедія Українознавства. Цей  монументальний твір появляється від 1948 року. Володимир Кубійович, який народився  23 вересня 1900 р., с. Матієва поблизу Нового Сонча, тепер Польща. Він відомий як український економ-географ, демограф, картограф, енциклопедист, який протягом свого життя відзначався незвиклою працелюбністю. Його батько, українець за походженням, працював податковим урядником. Мати Марія Добровольська — полька із міщанської родини Нового Сонча. Основну роль у формуванні молодого Володимира як українця відіграв батько. 1906-1910 рр. навчався в народній школі Нового Сонча, 1910-1918 рр. в Першій цісарсько-королівській гімназії (типова класична). 1918 р. розпочав навчання на філософському факультеті в Краківському (Ягеллонському) університеті (Польща), але воно було перерване війною в Галичині. 1918-1919 рр. під час національно-визвольної боротьби Володимир Кубійович перебуває в лавах Української Галицької Армії. Потім продовжує навчання в Краківському (Ягеллонському) університеті. 1923 р. захищає дисертацію за темою «Антропогеографія Ґорган» і наступні п’ять років працює в гімназії та Географічному інституті філософського факультету університету. 1927 р. Володимир Кубійович почав готуватися до габілітації — здобуття другого (вищого) наукового ступеня (габілітованого доктора). 1928 р. він представив габілітаційну лекцію на тему «Розміщення населення в європейській частині Радянського Союзу». 1928-1939 рр. обіймає посаду доцента в Краківському (Ягеллонському) університеті. Головним напрямком його наукових досліджень стають географія, демографія, етнографія українських етнічних земель і в цьому періоді докладно досліджує минуле України.
З 1931 р. В. Кубійович став дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка і одним із активних лідерів українського національного руху. О. Шаблій характеризує наукову діяльність В. Кубійовича в цей період за такими напрямами: 1) економіка та  соціально-географічне вивчення України (географія лісового і сільського господарства, транспорту, торгівлі, шкільництва). За його дослідження: Полісся, Волинь, Холмщина і Підляшшя, Бойківщи та  Лемківщина тощо, які на той час входили до складу Польщі повинні бути і державно українськими. Досить прочитати наукову  прцю ,,Західні українсьі землі в межах  Польщі (1920-1939)’’, Науковик Інститут Чікаґо-Нью-Йорк 1963 р. Це авторитетна наукова робоіта. В міжвоєнному періоді за такими поглядами В.Кубійович не міг бути доцентом у польському університеті. Під тиском військового міністра рада філософського факультету Ягеллонського університету позбавила Кубійовича права викладати в університеті. В. Кубійович  змушений з 1940 р. викладати в  Українському Вільному Університеті в  Празі. Під час Другої світової війни він працював керівником Українського Центрального Комітету (Краків). А після ІІ-ї світової війни  жив у еміграції в Німеччині і Франції, займаючись наукодою діяльністю. З 1952 р. — голова Європейського відділу Наукового Товариства ім. Шевченка. Останні десятиліття жив  у Сареелі поблизу Парижа. В. Кубійович людина всесторонньо освічена феноменально розумів, що українська нація переходить тернистий шлях своєї історії, щоб на тому шляху не пропасти то своє збірне життя мусить сперти на трівких і непорушних основах. В противному разі Кубійович твердив розпорошена несвідома й розбита нація мусить вона улягти іншим сильнішим народам.
Після Другої світової війни діяльність В. Кубійовича спотворено , особливо творчий і науковий доробок вченого знецінено. Особливо Радянські джерела про нього не згадували зовсім, або навішували йому лише негативний ярлик «запеклого буржуазного націоналіста». Адже праці антропогеографа Кубійовича будили політичну свідомість українства, сприяли «перетворенню українства з етнічної маси у політичну націю». Силу нації Кубійович вбачав у її інтелектуальному потенціалі, передбачав майбутнє України як соборної держави в її етнічних межах. Патріярх Йосиф у свому ,,Заповіті’’ писав: ,,Пам’ятайте, що немислиме повне життя Церкви і Народ без рідної науки. Наука це їхнє дихання, народ який не знає або загубив знання свого минулого – вмирає і зникає з лиця землі.Рідна  наука окрилює народ до лету…’’ Так оцінювали працю численні вчені світу. На тому тлі згадаймо кілька афоризмів Володимира Кубійовича: «Найкращою зброєю поневоленого нарослу в часи миру є наука»; «Починаючи від Дідро, енциклопедії стали найкращим банком історичної пам’яті народів, мостом між живими, мертвими і ще не народженими їх поколіннями». Одже за словами Кубійовича «Немає нічого ціннішого, як розум і наука». Звертаючись до народу проф. В. Кубійович наголошував: ,,У цивілізованих народів завжди була книгою книг енциклопедія. Саме енциклопедії додає сюди також інтереси та ідеологію правлячого класу). Якщо у стародавніх державах праці енциклопедичного характеру були відомі ще до нашої ери, були вони і за часів Київської Русі, то за часів радянської доби в Україні така книга (УРЕ) була випущена в 17 томах лише в 1959–65 роках. Згодом було зроблено друге видання, обсягом 12 томів. Але ці книги відображали передовсім ідеологію правлячої комуністичної партії і в них немає тієї правдивої інформації, яку ми намагаємося подати нашому молодому, поколінню слухачів, дітям, щоби у них міцніла віра у велич і цінність власного народу. В. Кубійович навчав, що найбільше багацтво  держави не є її матеряльні блага, а будується добробут нації наукою і глибокою  свідомістю мас.
Тому не дивно, що будучи визначним географом, демографом, картографом, професором, редактором, а в тому і визначним політиком погодився очолити видання  у діаспорі «Енциклопедії Українознавства». Ця книга, видана на Заході українською та англійською мовами, являє собою унікальне зібрання довідкового матеріалу і титанічну наукову цінністі і вона служитиме в століттях. Доречі, слід тут згадати, що науковець, дипломат і громадський діяч, члемн ОУН Євген Онацький (1894-1979) доклав також силу-силенну праці видаючи свої книги: ,,Української малої енциклопедії’’.  Вийшло 13 зошитів на 2.148 сторінках  великої вісімки. Понадто на Західній Україні була створена тритомова «Українська Загальна Енциклопедія» визначним педагогом, антропологом і зоологом Іваном Раковським у 1930–35 pp. та існують інші допоміжні видання. В цьому місці хочу наголосити, що в стародавній Греції на роздоріжжах, були поставлені камінні плити з написами: ,,Держава сильна свідомістю мас, вона сильна тоді, коли коли маси  знають і все можуть розуміти ‘’. І справді, кожна держава, кожен добрий уряд, якщо хочуть бути повноцінними, мусять приділяти багато зусиль і уваги до повної освіти свого народу. Ці думки вповністю пітверджуються з поглядами В. Кубійовича. Він же  висловлював ці самі думки твердячи: ..Як віра без діл мертва, так ідейність, без жертвеннбості є пустим звуком, фразою без живогоі змісту, облудною позою.’’ Джеймс Мейс, американський історик, дослідник Голодомору в Україні, журналіст, редактор англомовного видання газети “День” слушно пише: ,,Жодна держава не зможе зробити Україну українською. Лише самоорганізовані українці поза державними структурами зможуть це зробити. І я впевнений, що це станеться!’’ Українці свідомі свого обов’язку, але також свідомі того, що наші сусіди обтяжені жалюгідним іперіялізмом і  великою спрагою захопити  принаймі в частині наші території і тим вони нистять тріюмф співжиття між нашими народами. В. Кубійович у передмові до своєї «Географії»  зазначає: «Ще не прийшов час для повної географії наших, тобто українських етнографічних земель, поскільки недостатньо вивчені з географічного погляду наші землі, тому що мало ще є українських географів, які би розробляли окремі ділянки України». А в передмові до «Атласу» читаємо таке: «Нехай Атлас учить своїх і чужих, нехай краще пізнання сплячого велетня нашої Вітчизни додає нам енергії та сили до праці, а серед чужої науки нехай розбуджує відомості про Україну і прихиляє до неї друзів». І «Атлас», і «Географія» Кубійовича були сприйняті з великим ентузіазмом у наукових колах всесвіту, за винятком тих, які науку утотожнюють з своїми поглядами.
Можна без перебільшення сказати, що ці праці сколихнули українські і польські та деяких вчених з Росії.  Кубійович Україну представляє як велику, з понад сорокамільйонним населенням, державу. Інший погляд висловлюють окремі польські істоки щодо західноукраїнські землі: Галичину, Волинь, Холмщину, Підляшшя, Лемківщину, а за Кубійовичем вони «будучи етнічно українськими, мали б бути і державно українськими». У цьому питанні Кубійович проявив себе сином і патріотом українського народу. Звичайно, польські вчені не могли цього сприйняти. Міністерство освіти Польщі визначило долю Кубійовича тим, що позбавило його «veniam legendi», тобто права викладати у Ягеллонському університеті. Цим було, по суті, поставлено крапку на науковій кар’єрі вченого. У 1939 році Кубійович став очолювати Українське Національне об’єднання у Кракові, згодом перейменоване на Український Центральний Комітет. Володимир Кубійович як міг, так захищав права українців. Після війни Володимир Кубійович разом з Іваном Раковським ініціюють відновлення Наукового Товариства ім. Шевченка у Мюнхені (в 1947 рік), а згодом він стає Головою Центральної оселі НТШ в Європі. У спогадах він писав: «З 1948 року й досі найбільше зусиль НТШ і моїх спрямовано на працю над «Енциклопедією Українознавства», щоб вияснити вся перекручення і фалшування на правду. І цей геніяльний задум вченого  зберігає правду про Україну на вічні віки.Кубійович сам і зорганізував найкращі сили наукові і став видавати твори англійською мовою. Результатом титанічної праці самого Кубійовича та багатьох його сподвижників це було найбільшим досягненням української культури за кордоном, безсмертним пам’ятником Кубійовичу.
А проте з’ява перших томів Енциклопедії Українознаства викликала шалену реакцію у радянській пресі. Так, газета ЦК КП(б)У «Радянська Україна» 9 жовтня 1960 року писала: «Нині роль культурної розвідки в літературних масштабах імперіалістичного табору виконують всілякі блюзнірські академії, товариства, бібліотеки, видавництва, що як омела на осиці розгніздилися у США, Канаді, Мюнхені і Парижі, Західному Берліні та по інших притулках. Ця енциклопедія видається під головною редакцією В. Кубійовича і 3. Кузелі, відділ літератури редагував Юрій Шерех, під опікою члена редколегії Глобенка. Вже сам цей факт красномовно промовляє, що то за крам». І підписав цей витвір з радянської публіцистики Олександр Мазуркевич. Нагадаємо, що Юрій Шерех у 2000 році удостоєний (нарешті!) Національної премії імені Тараса Шевченка за свій внесок у розвиток українознаства, українського літературознавства, публіцистики. Очевидно, історія завжди каже своє слово і все розставляє на свої місця у відповідному часі. Варто пригадати, що ця велика титанічна 10-ти томна енциклопедія була перепроваджена в місті Серселі поближу Парижа, яка на віки окрилює науку. В 1975 року було започатковано англомовну Енциклопедію Українознавства, перший том вийшов 1984 року, а вже наступні чотири з’явилися за редакцією Данила Струка. 1995 року вийшов одинадцятий том ЕУ-2 — словникової частини. Надзвичайно високо оцінив парацю В. Кубійовича, професор Олег Шаблій у своїй книзі, де між іншим сказоно: пише:«В. Кубійович був визначним спадкоємцем і продовжувачем картографічної школи засновника української географії і картографії академіка Степана Рудницького. Розвиток ним картографії — це ґрунтовний вклад у розв’язання центральної проблеми існування і виживання українства у XX ст. — боротьби за самостійну суверенну соборну державу. Отож, ці його наукові надбання повинні стати надбанням широкого українського загалу, й надто молоді. Це безперечно». Коли знайомишся з принципами Кубійовича і обдумуєш їх, то усвідомлюєш, якою великою постаттю в науці, житті і становленні Української держави був Володимир Кубійович. Останній його принцип «Україна понад усе» — був головним і наскрізним у житті Кубійовича. Україна для вченого була, як він сам говорив, «дамою його серця». І ця дама повинна стати дороговсказом для сучасних правителів української держави.
На завершення слід підкреслити, що найбільш вникливим дослідником, В Кубійовича є  Олег Шаблій, який мабуть найбіль докладно дослідив цю тему і написав феноменальну біографічну книгу ,,Володимир Кубійович: енциклопедія життя і творення’’. Цей вчений докладно описав велич і значення В. Кубійовича в істрії України. В своїй книзі О. Шаблій дослідив усілякі наукові контакти Кубійовича на підставі тих контактів він   створив неперевершену працю, якої ніхто з його сучасників не зумівби створити і  тому праця О.Шаблія заслуговує на грунтовне обзнайомлення. Ще кілька слів наостанок про родину Кубійовича. В. Кубійович був одружений двічі. Від першої дружини мав двох доньок Ірину і Славку, які жили окремо від батька, у Польщі. Після смерті першої дружини він одружився з Дарією Сіяк. Проживали у Сарселі. Дарія завідувала бібліотекою НТШ, допомагала чоловікові. Кубійович пережив свою дружину на 8 літ і помер 2 листопада 1985 року. Поховані обоє на місцевому цвинтарі у Сарселі, поблизу Парижа. Прожив учений  вчений 85 років – хилимо наші голови перед заслуженою Людиною, яка своє життя присвятив для Науки і України. Щоб вповністю збагнути велич вченого, я пропоную  зацікавленим читачам, а особливо вчителям, журналістам, учням, студентам прочитати книгу професора Олега Шаблія та в різний спосіб їїі її  популяризувати. Маю надію, що українська патріотична нація горда , що Україна є в посіданю такої захисної тарчі, якою є на  довгі століття проф. Володимир Кубійович. Вічна Йому Слава і Пам’ять!

Ярослав Стех

Опубліковано Блоги.