Боротьба за свободу вимагає крові найкращих людей

Ярослав Сватко

Які висновки з історії Української Повстанської Армії варто зробити тим, хто бореться за незалежність сьогодні.

SWAКоли ми говоримо про УПА, слід починати від Акту відновлення української держави 30 червня 1941 року. УПА не з’явилася на порожньому місці, її створення було наслідком політичних рішень бандерівської ОУН, ухвалених напередодні радянсько-німецької війни. Тоді бандерівська ОУН оформилася як окрема політична сила, одним із пріоритетів якої було створення власних збройних сил.

Передовсім ішлося про підготовку офіцерів, бо вони є основою будь-якого війська. Весь час ОУН намагалася прилаштувати своїх людей до військової освіти – чеської, німецької чи іншої, але ніколи це не виходило системно. Та напередодні німецько-радянської війни ситуація трохи змінилася. Усі знали, що війна буде, і в ОУН думали, що німці менше стоять на перешкоді до української держави, аніж СРСР. Тож вважалося, що на якихось умовах із німцями вдасться домовитися. Тому Степан Бандера особисто вів переговори з шефом німецької розвідки адміралом Канарісом про підготовку групи молодих українців, які мали стати офіцерами. Домовилися про триста юнаків, яких готуватиме абвер.

Цих триста обрали з тисячі кандидатів, німці їх перевірили, затвердили та відправили до табору в Нойгаммері, де дислокувався батальйон полку «Бранденбург 800» . Це був спецназ, який займався диверсійними операціями на найвищому рівні і при ньому українських хлопців вчили німецької військової науки. То був перший і дуже важливий крок до створення української армії.

Саме з цих хлопців створили батальйони «Роланд» і «Нахтігаль», які пішли на початку війни з СРСР попереду німецької армії і захоплювали мости, комунікації та опорні пункти ворога, щоби влаштувати комфортний наступ для регулярної армії.

Німці політично не прийняли Акту відновлення української держави. Керівництво Третього Рейху сказало, що ніякої України не буде, а у Львові влаштують генерал-губернаторство. Бандеру і Стецька заарештували і почали ламати, щоби вони відмовилися від цього акту.

Тоді ці триста бійців відмовилися воювати. Від розстрілу їх врятувало тільки те, що присягу вони складали на вірність проводу ОУН і Україні – про це довго сперечалися, і тільки Бандера зміг переконати Канаріса в правильності такого кроку буквально за кілька годин до самої присяги. Це й врятувало майбутній кістяк УПА від розстрілу, але не могло врятувати від табору для інтернованих. Провід ОУН почав шукати вихід, бо не хотів втрачати таких підготовлених вояків.

Адмірал Канаріс був австрійцем і, з одного боку, мав сентимент до українців, а з другого – не любив націонал-соціалістів, за що його Гітлер і повісив наприкінці війни. Тож із Канарісом удалося домовитися ще раз. Були люди, які знали шефа абверу ще з часів Першої світової війни, і разом вони знайшли рішення – солдати обох батальйонів підписують особисті контракти на поліційну службу. Німці вперлися рогом тільки в одному пункті: служба не може бути на території України. Підрозділи об’єднали і відправили в Білорусь, де впродовж року вдосконалювали навички під час охорони військових об’єктів, адже їхнім супротивником були диверсанти зі спецназу НКВД.

Коли ж дійшло до закінчення контракту, то німці почали погрожувати: або підписуйте нові, або – табір для інтернованих. Однак знову всі відмовилися, тому їх повезли до Львова. Бо на той час ситуація в Україні змінилася.

На той момент німці всіх дістали своїми контингентами і реквізиціями, відтак люди почали озброюватися для захисту, а зброї було доволі після відступу Червоної армії. Особливо цей процес жваво йшов на Волині: люди почали створювати загони, тож в ОУН зрозуміли, що треба долучатися до цього процесу, інакше він пройде повз організацію.

Саме тому під час перевезення майже всім воякам вдалося втекти і дістатися до своїх боївок ОУН. Ці люди почали навчати інших, передали весь свій досвід у школах, створених ОУН. Вони стали вагомою частиною офіцерського складу УПА.

Іншу частину офіцерського корпусу становили українці, які служили в Червоній армії і при нагоді перейшли на бік ОУН. Вони воювали на боці радянського війська, бо не мали вибору, та коли зявилася альтернатива, вибрали лави повстанської армії. Це були ідейні українські офіцери і їх було не менше, ніж тих, хто пройшов службу в легіонах. Так створилося ядро майбутнього війська.

Технологія ведення війни від УПА була зовсім інша, аніж у регулярних частин вермахту чи Червоної армії. Офіцери, які отримали вишкіл у спецназі абверу, воювали як спецназ. Багато говорять про феномен УПА, яка дуже довго воювала і мала підтримку народу. Армія Крайова у Польщі також мала підтримку, але стільки часу не протрималась – не мала такого вишколу.

УПА не воювала так, як регулярні частини в Першій та Другій світовій війні: з лінією фронту, окопами та масованими артилерійськими обстрілами. Війна «а ля УПА» тривала у Вєтнамі, а потім і в Афганістані, бо там невеликі підрозділи проводили точкові операції. УПА була ефективною, бо від самого початку навчилася правильно воювати в умовах переважаючої сили противника.

Але мілітарно УПА не змогла здобути перемоги. І тому час від часу піднімають питання, чи ця боротьба мала зміст? Отож, визвольна боротьба завжди оплачується кровю. Немає в історії іншої валюти, аніж кров найкращих людей, якою доводиться платити за те, щоби нація здобула свою незалежність. Візьмемо свіжий приклад: Каталонію. Весь бардак, який ми зараз спостерігаємо навколо Каталонії, є прекрасною ілюстрацією того, що ідея «мижебратья» завжди буде хоронити визвольну боротьбу. Бо у Каталонії люди, які прагнуть незалежності, є ліваками. Вони тримаються лівої ідеології, в якій коріниться ідея «мижебратья». Тому в них зараз триває веремія щодо того, проголосили вони незалежність чи ні. А іспанці-кастильці готові платити кровю, що вони вже продемонстрували. Чи будуть ліваки готовими боротисядо крові за те, щоб Каталонія стала незалежною? Сумніваюся.

ОУН вивчила уроки перших визвольних змагань, коли український рух був інфікований лівою ідеєю, коли твердили, що російський соціаліст не може воювати з українським. Як потім виявилося, це була димова завіса: війну ми програли. Тому пріоритетом було визначено боротьбу за державу, а всі інші завдання – другорядними. Вояки та їх провідники добре засвоїли: боротьба за свободу і незалежність вимагає крові найкращих людей. Бо якщо вони пошкодують своєї крові, то прийде загарбник і тоді вмиється кров’ю вся нація – і кращі, і гірші, як сталося під час Голодомору.

Абсолютно те саме відбувається зараз у війні з Росією. Хіба Росія не готова платити кровю за те, щоби Україна не відірвалася від неї? Платить щодня й багато, однак абсолютно не збирається відмовлятися від своїх намірів. І якщо Україна не буде готова заплатити кровю, ніякої незалежності не буде. Оце ті висновки, які ми повинні зробити з боротьби УПА, яка вже є для нас історією.

Джерело

Опубліковано Аналітика, Блоги, Головне.