90 років тому:
19.04.1936 – у Парижі помер Вадим Богомолець – генерал-хорунжий Української Держави, автор українського закону про флот. Двоюрідний брат академіка Олександра Богомольця. Походив із чернігівського козацько-шляхетського роду.
Закінчив Кишинівську гімназію, юридичний факультет Харківського університету. У 1903 році одружився з Софією Тихоцькою; в шлюбі народилася донька Ніна (1911). Працював у Полтавському окружному суді. У 1904-1917 роках перейшов на службу в судові органи Військово-морського відомства: слідчий у Севастополі, помічник прокурора Чорноморського флоту, від 1912 – начальник Головної військово-морської судової управи Чорноморського флоту; підполковник.
У побуті Богомолець спілкувався московитською мовою, проте все ж відчував себе українцем. Ще до початку революційних подій 1917 року був членом українського конспіративного гуртка «Кобзар» у Севастополі. Навесні 1917 року – активний учасник Української чорноморської громади Севастополя; відповідальний за агітаційно-пропагандистську роботу, зокрема читав матросам українізованих частин історію України. Член Чорноморського Українського військового комітету.
У жовтні 1917 року прибув до Києва, увійшов до складу Українського генерального військового комітету. Співтворець Генерального секретарства морських справ (Українського військово-морського міністерства). Разом із Володимиром Савченко-Більським (директор канцелярії Секретарства, підполковник) і Михайлом Білинським (завідувач відділу контролю, лейтенант) розробив «Тимчасовий закон про флот Української Народної Республіки», а також прапор військового флоту УНР. Оскільки Білинський єдиний мав юридичну освіту, фактично саме він був основним розробником закону. Закон схвалено Центральною Радою, і відповідно до цього документа весь військовий і торговельний флот на Чорному морі оголошувалися флотом УНР. На початку 1990-х років цей закон згадувався як історичний і юридичний прецедент під час поділу Чорноморського флоту СРСР, який Московія прагнула повністю перебрати під своє управління; тільки, на жаль, тоді комуністично-малоросійська влада України пішла на невиправдані поступки Москві.
На завершальному етапі першої УНР очолив Головну військово-морську судову управу. За Української Держави гетьмана Павла Скоропадського обійняв посаду Головного військово-морського прокурора, очолив Головне військово-морське управління при Морському міністерстві, отримав звання генерал-хорунжого. Після встановлення влади Директорії УНР, призначений військово-морським аташе України в Румунії (1919). Після поразки УНР у 1922 році емігрував до Туреччини, де приєднався, а невдовзі очолив «Комітет спасіння України». Комітет займався поширенням у Туреччині інформації про Україну та видавничою діяльністю. У 1925 році емігрував до Франції; викладав у московитській гімназії латину та правознавство.
Похований на цвинтарі містечка Візен-Шалетт-сюр-Луан біля Парижа. Народився у Санкт-Петербурзі 1878.
