БО НАСТАЛА ПОРА

                                                                                                        Якби ти знав,

                                                                                                      як много важить слово

                                                                                                                                            Іван Франко

В одну із попередніх роковин Івана Франка на науковій конференції прочитана доповідь “Публіцистика Івана Франка в журналі “Народ”. Перед закінченням викладу основного матеріалу згадано, що Іван Франко вивчав праці Карла Маркса і оцінив їх як найвищу форму рабства. На продовження лінії про рабство лектор констатував: протягом 1918-1920 рр. українська “верхівка” у пошуках шляху “як було б легше” завела націю і державу на цю форму кривавого чужинецького рабства.

А далі у “дражливому” стилі прозвучав такий “пасаж”. Перше запитання: чи знаємо ми творчість Івана Франка? Звичайно, поважна аудиторія сприйняла це як “наївно-принизливе”. А після другого запитання: як використовуємо цю творчість у своєму житті, у практиці? Поважна аудиторія сконфузилась ще більше.

Адже творчість Івана Франка багата не тільки мистецькими шедеврами. Крім поезії, прози, драматургії автор наполегливо спрямовував увагу читачів на гострі суспільно-політичні проблеми, подавав практичні поради, навіть прямі гасла. Певна річ, ніхто із присутніх на конференції ніколи не думав про використання такої спадщини великого Каменяра. Не ті були часи, не такі були люди.

Милосердний Господь послав українцям пророка. Ним був Тарас Шевченко. Він провістив і переконав: живете погано, тяжко. Тому, що не маєте своєї вільної національної держави. Необхідно її вибороти, збудувати.

Місія Пророка відбулась. Настала пора Вчителя. І він не забарився. Прийшов Великий Вчитель нації Іван Франко. В забутій Богом Галичині – це слова Великого Вчителя – він викував молоду генерацію – модерну націю передового європейського зразка. Перший Легіон Українських Січових Стрільців на переможний бойовий шлях благословили два великі національні проводирі Андрей Шептицький, Іван Франко.

Та повернімо себе і сущих до того запитання: як використовуємо творчу спадщину національного генія? Оперуємо змістом тільки хрестоматійних творів. “Встань, орачу!”. Орач відчув “дух, що тіло рве до бою”. Устав. Готовий “не ридать, а здобувати, хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі”.

І потрапив у пастку. “Ти, брате, любиш Русь, як хліб і кусень сала. Я ж гавкаю раз в раз, щоби вона не спала!” А чомусь надто мало чути таких голосів на загальнонаціональному українському рівні, обширі. Є спроби, але вони подаються з іншого кінця. Про них, як поклик до розумного поступу наступні слова Вчителя: “Наплюй! Я, синку, ліпше знаю всю ту патріотичну зграю, й ціну її любовних фраз”.

Над усім запанував хто? Та ж і це явище передбачив Учитель і застеріг проти нового ворога, що паразитує на молодому організмі. Назвав його “Звірячий парламент”. Усе тут розкрито, співставлено як один до одного. Такий нинішній – описаний колись. Читайте, громадяни. Хоч ви уже й не виборці, а лиш безособовий, безликий електорат.

Якщо би трохи подумати та й оглянутись навколо, то стало б очевидним, як білий день. Кожна із нинішніх європейських демократичних держав створена не парламентом, а національним Господарем. Назвати? Аденауер, де Голь, Франко, Салазар – усіх нема потреби називати. Принцип ясний. У кожній державі Господар поставив громадян на ноги, згуртував, показав напрям і сказав: “Тепер ви навчені. Далі робіть самі”.

А закінчення цієї лектури могло би звучати як фінал героїчної симфонії.

Щодо ніби забутої Богом України мабуть треба зібратись із залишками того духу, що не втрачений ще, і всім разом, дружно і щиро просити: Встань, Великий Вчителю! Тепер уже в посвяті Апостола. Прости нам гріхи наші і малодушність нашу. Навчи того орача, що прокидається в усій Україні. Як здобути собі гідне  місце серед держав, збудованих самодостатніми, свідомими історичними націями.

На тебе уповаємо!

Опубліковано Блоги.