Пропонована стаття написана 2009 року. Вже 12 років минуло, але деякі речі залишились незмінними і ще більш актуальними.
Ред.
Коли відлунали останні салюти та маршові пісні над Хрещатиком, коли захмелілі комунальники познімали державні прапори з будинків, коли ефір звільнився від пафосу та патріотичної риторики, приходить час дати відповідь на питання: «Що таке незалежність?».
Незалежність від радянської імперії? Незалежність від колоніального минулого? Незалежність від старих стереотипів? Що це?
Німецький філософ Фрідріх Ніцше колись добре сказав: «Я не хочу чути про те, що ти скинув ярмо. Я хочу почути твою владарну волю». Саме тому для мене незалежність України не є кінцевою метою. Це лише важлива і необхідна передумова подальшого шляху нації, бо те, що 18 років тому було прийнято Акт, не означає і не гарантує існування України в майбутньому. Історія не твориться законодавчими актами. Їх у нашому минулому було достатньо: Конституція Пилипа Орлика, чотири Універсали Центральної Ради, Акт Злуки УНР та ЗУНР… Та, нажаль, вони так і залишилися важливими історичними документами, яким не судилося бути реалізованими.
Незалежність для українців, які століттями гнили в ярмі окупантів, стала «землею обітованою», надідеєю. І ось 18 років тому ми її отримали. Чому ж не настав рай на землі, де «молочні ріки і кисільні береги»? Чому в «своїй хаті не запанувала своя правда і воля»? Українці сьогодні нагадують розчаровану дитину, яка роками мріяла про новий велосипед і, отримавши його, зрозуміла, що ще не вміє їздити і не знає куди поїхати.
Столітня окупація різними режимами перетворила українців в націю-бунтаря. Найкращі сини цієї нації бунтували, повставали, протестували. Однак, вихолощено ген панування, керівництва та порядку. Ще й сьогодні українським патріотам, які внаслідок помаранчевих подій посіли вищі чи нижчі владні крісла, комфортніше перебувати в опозиції. Публіцист Анатолій Стріляний нещодавно дуже вдало дав характеристику Віктору Ющенку: «Він спромігся водночас бути Президентом держави та лідером національного опору». Та у своїй державі треба не бунтувати, а панувати.
Ось чому я надаю перевагу і значення терміну «воля» перед терміном «незалежність». Незалежність, це обмеження втручання сторонніх держав в розвиток країни. Воля має більш ширше значення. Це жадання, прагнення, устремління здійснювати власну політику, це нав’язування своїх правил гри у світовій політиці, це абсолютне панування на своїй території. Сила волі, політична воля, вольові рішення – ось що необхідно українській еліті. Якщо незалежність, це мрія про затишний хутірець, обнесений високим синьо-жовтим парканом, то воля, це власна геополітична гра та стратегія національного успіху. Українська незалежність в сучасному вигляді означає лише одне – ніхто і нічого від нас не залежить.
18 років тому нація зробила важливий крок, це наче перший крок немовляти, невпевнений та хиткий. Чи рухатиметься нація далі, залежить від духу її еліти. Якщо домінуватиме вічно перелякана, позбавлена віри у власні сили, неспроможна до владарювання провідна верства, то ніщо в цьому світі не гарантуватиме подальшого розвитку нашої нації. Жодні міжнародні конвенції, договори, альянси, акти, декларації не вбережуть Україну від занепаду та знищення. Це можемо зробити тільки ми.
Існує ще один аспект, що стосується волі та незалежності. Це психологія пересічних українців. Без високого ступеня внутрішньої свободи, без почуття особистої гідності та честі кожного українця, українська нація приречена. Навіть якщо всі ходитимуть строєм під повстанські пісні, завішані синьо-жовтими значками, однак без особистого морального обличчя, без власної ініціативи, без власної внутрішньої волі – Україна не матиме шансу на успіх. Нам не потрібна нація бидла, нам потрібна нація особистостей. Тому, що ми нація вільних людей і це наш шлях, який не дав нам загубитись на бездоріжжі історії.
Віра у власний успіх, сила волі, почуття честі та гідності у поєднанні з співучастю та відповідальністю кожного за долю країни – ось необхідні підстави для українського оновлення.
Українцям необхідно прищепити відчуття власності щодо національної спільноти та її інтересів. Образа чи загроза країни мають сприйматися як особисті кожним українцем. Тоді замість паперової незалежності запанує національна воля, яка принесе Україні могутність та гідне життя кожному її громадянину.
Андрій Левус
