Після обміну полоненими

Lozynskyj_Askold_01_02Після ейфорії звільнення 35 українських полонених, фактично політичних в’язнів Москви, та радісних оптичних представлень з’єднання сімей приходить час робити певний аналіз політичний та раціональний, який не применшує важливості самої події, а також заслуги Президента Зеленського у цьому. Західна преса подала обмін як передачу Олега Сенцова за Владіміра Цемаха, тобто як головних. Тому мабуть слід розглянути обвинувачення проти цих двох, а також других українських полонених.

За поданням навіть російських засобів масової інформації- Олег Сенцов український кінорежисер, сценарист, письменник який був активним учасником Революції Гідності. Весною 2014 року повернувся до Сімферополя, де постійно проживав, та почав займатися організуванням мітингів та постачанням продуктів та іншого необхідного українським воякам у Криму. 10 травня 2014 його затримали у Сімферополі російські силовики.

А хто такий Владимір Борисович Цемах?

Колишній начальник ППО “ДНР”, служив в 1-й Слов’янській бригаді. У 2014 році перебував на позиціях в районі міста Сніжного в момент аварії Boeing 777, через що став головним фігурантом у справі про збиття Малайзійського літака.

Тобто дві дуже відмінні постаті. Один – кінорежисер який приносив продукти українським воякам на Криму. Другий – російський солдат або сурогат, якого підозрівають у причетності до вбивства 298 пасажирів Малайзійського літака.

Інші українські полонені:

Олександр Кольченко, археолог та активіст профспілок був затриманий у Криму разом з Сенцовом за подібну діяльність.

Володимир Балух якого ФСБ Росії затримала 8 грудня 2016 року в Криму. ФСБ стверджувало, що знайшли на горищі його будинку 90 патронів і кілька тротилових шашок.

Роман Сущенко, власний кореспондент “Укрінформу” у Франції, якого затримали 30 вересня 2016 року у Москві, куди він прибув з приватною поїздкою. Росія звинуватила його у шпигунстві.

Микола Карпюк та Станіслав Клих яких засудили в Росії у 2016 році за звинуваченням у вбивствах російських громадян у Чечні в 1990-ті роки. У суді обидва заявили, що свідчення в них вибивали під тортурами і погрозами розправи над сім’єю, свою провину не визнали.

Український студент Павло Гриб, якого росіяни викрали 24 серпня 2017 року на території Білорусі та якому інкримінували “схиляння до теракту”. За версією звинувачення, Гриб схиляв російську школярку Тетяну Єршову з Сочі виготовити та підірвати вибухівку.

Євген Панов був затриманий у серпні 2016 року в окупованому Криму як “український диверсант”, що готував теракт.

Артур Панов громадянин України, студент, поет був затриманий на території Росії у грудні 2015 року. Його звинуватили в підготовці теракту в Ростові-на-Дону за допомогою саморобного вибухового пристрою в домашніх умовах нібито виготовив і зберігав вибухові речовини і пристрої. Також він начебто схилив місцевого жителя до участі в диверсії.

Едем Бекіров якого окупанти затримали на адмінкордоні з Кримом 12 грудня 2018 року. Його утримували у Сімферопольському СІЗО у справі про “зберігання і передачу вибухонебезпечних речовин і патронів”. У Бекірова перша група інвалідності, він страждає від декількох важких хвороб.

Олексій Сизонович за версією російської сторони був затриманий у вересні 2016 року під час нібито незаконного перетину кордону. Сизоновичу 61 рік, він пенсіонер і має проблеми зі здоров’ям. Крім звинувачення в підготовці терактів в Ростовській області, за версією російських слідчих, до цього він нібито підривав поїзди на території Луганської області, контрольованої бойовиками ОРЛО.

До цих одинадцять додали ще і 24 моряків які були захоплені Москвою незаконно у Азовському морі перетинаючи Керченську протоку минулого року.

Підсумки — всі українці полонені котрі були предметом обміну фактично були політичними в’язнями яким у найгіршому випадку закидали “намагання” займатися терористичною діяльністю, без кримінального наслідку чи жертв чи за анти-російську дільність під час війни у Чечні, тобто діяльність 20 річної давнини.

Тобто порівняння між полоненими немає. Можна би сказати, що при цьому обміні Путін переміг. Він вимагав щоби Цемах був включений в обмін. Українська сторона вказала на цю вимогу як доказ причетності РФ до злочину, але врешті погодилася на обмін. До речі, хоча фактично подавали, що допитування пройшло з Голландської сторони, невідомо ще які будуть претензії за його звільнення від Голландії, Австралії чи Малайзії, яких громадяни також загинули. Голландія заявила, що вимагатиме від РФ екстрадицію Цемаха, а РФ сказала, що дасть нагоду його переслухати. Це останнє дуже неймовірне.

Між іншими в’язнями звільненими Україною були такі як Кирило Вишинський, здавалося б журналіст який працював в Україні для російської державної агенції новин “Новості”, і двоє вояків України Максим Одінцов і Александер Баранов які перейшли на сторону РФ при вторгненню РФ у Крим.

Два останні явно військові зрадники, а Вишинський як журналіст для державної служби РФ, де немає незалежної преси тим більше він журналіст державної, правдоподібно агент російських спецслужб. Всі три заслуговували мабуть найгіршого покарання. Вишинський бравурно завив що повернеться в Україну на судовий процес. Побачимо.

При всьому є друга сторона яку фактично мало хто наголошує. Україна як цивілізована демократична держава рахується з життям кожної людини тому мабуть пішла на найдальші поступки, щоби звільнити своїх фактично невинних громадян. Москва керується другими критеріями. Хтось може казати що це слабість України, але бути цивілізованою, демократичною державою яка піклується захистом своїх громадян, мені здається є сильна сторона України.

9 вересня 2019 року            Аскольд С. Лозинський

Опубліковано Аналітика.