Німецький проект ПП-2 розколює Європу

im578x383-Nord_Stream_karta

Північний Потік-2:

Тільки не домовлятися…

Все ж таки, існує один вихід

В першому номері німецького тижневика «Цайт» за 1.1.2020 року появився аналіз політичного експертного оглядача Міхаеля Туманна. В ньому Україні відведено ключове значення. Тому пропонуємо вашій увазі текст цього аналізу в українському перекладі. Назва і підзаголок матеріялу належать німецькому авторові аналізу.

Редакція

Федеральному урядові Німеччини вдалося розколоти Європу. Він домігся, що багато держав з ЄС привітали санкції США, спрямовані проти європейських фірм. Він спричинився до того, що Берлін опинився на самоті. А все це через прокладання газопроводу з Росії до Німеччини. Будівництво газової нитки Північний Потік-2 по дну Східного (Бальтійського) моря Берлін довго виправдовував як суто економічний проект. Тепер він перетворився на політичну катастрофу. Як німці потрапили в цю пастку, і яким чином вони зможуть із неї видряпатися?

Міністр федеральних фінансів Олаф Шольц назвав санкції Конгресу США «втручанням». Такими вони і є, але, на жаль, через наполегливе запрошення федерального уряду. При чому Шольц мовчить: у 2015 р. це ж був його колега по соціял-демократичній партії Зігмар Габрієль, тоді міністр економіки, котрий цей газопровід – у тіні голосної міграційної кризи, тишком запланував спільно з Гергардом Шредером і Владіміром Путіном. Прозвали його «європейським проектом», тому що поряд із двома німецькими фірмами до проекту приєдналися ще й австрійські, нідерландські та французькі енергетичні підприємства, усі фінансово пов’язані з Газпромом.

Проте, трубу кладуть від Росії до Німеччини, тому Шольц почав нарікати про «грубе втручання у внутрішні справи Німеччини». Ідея, що криється за будівництвом Потоку-2, є частиною німецької енергетичної політики: постійно говорити про Німеччину, однак у жодному разі ні про що не домовлятися з європейцями! Чи то Північний Потік-1, або вихід з атомної енергетики, чи політика електроенергетики, або ППотік-2 – федеральний уряд завжди проводить національну енергетичну політику так, начебто Німеччина була островом у Тихому океані. Такою поведінкою Берлін настроїв проти себе численні країни ЄС. У лютому 2019 р. навіть Париж виступив проти Берліну під час голосування в ЄС у справі газопроводів до третіх країн. Через свою неузгоджену національну позицію Берлін має слабкі аргументи проти ще гірших аргументів із Вашингтону.

Бо ж, природно, зовнішні санкції США не можна вважати «проєвропейськими», як це намагається доводити Ричард Гренелл, посол США у Берліні. Вони мали б, нібито, роз’єднати ЄС й ізолювати Німеччину. Вони також не допоможуть ЄС при диверсифікації енергетики. Північний Потік-2 не веде, як протилежно дехто часто твердить, до ніякої «залежності» від Росії. В Європі працюють понад 20 терміналів для крапленого газу, її обслуговують потужні міжнародні постачальники газу. Європа має привілей вільного вибору. До цього вибору належить, самозрозуміло, також Росія, а це хоче Америка змінити. Сполучені Штати хотіли б їхній газ доставити на ринок ЄС з допомогою санкційної довбні.

Німці мусили б, натомість, уважніше прислухатися до аргументів із Центрально-Східної Європи. З допомогою Північного Потоку-2, як і міченого карними санкціями Турецького Потоку на дні Чорного моря, Газпром намагається зменшити свою залежність від Києва. Україна є нині далі головним транзитним партнером для постачання російського газу до Європи. Наколи ПП-2 і Турецький Потік запрацюють, то вже нічого не залишиться для Києва. Тому дуже важливо, щоб Москва і Київ саме за посередництвом ЄС домовилися продовжити постачання через ГТС України. Москва, щоправда, обіцяла лише пропускати половину з того об’єму, що його досі постачала, принаймні до кінця 2024 року.

Тут постає можливість, якою німці могли б спробувати вискочити зі свого національного тупика. Серед посередників між Москвою і Києвом був також міністр економіки Німеччини Петер Альтмаєр. Брюссель і Берлін могли б пропонувати росіянам та українцям, щоб вони модернізували їхні трубопроводи. Інакше одного дня зупиниться постачання, через технічні неполадки. Але існує ще щось, що німці могли б зробити.

Чи будуть запроваджені санкції, чи ні, за великою імовірністю будівництво ПП-2 не буде планово завершене. Лише – пізніше і проект стане дорожчим. Кошти за будівництво платить Газпром, який є власником проєкту і його фінансує. Німецькі фірми купуватимуть газ і будуть його продавати далі. Німецька держава з цієї трансакції отримає податки. Чи не було б доцільно, коли б німецька держава прибутки від торгівлі газом з ПП-2 відкладе і створить фонд, з якого можна б компенсувати модернізацію української ГТС, або втрату надходжень від зупинення транзиту через територію України? Таким способом ПП-2 зможе допомогти: Україні – фінансами, а Німеччині – при європеїзації своєї газової політики.

Переклав з німецького Андронік Кармелюк

ПС. Аналіз Міхаеля Туманна в газеті «Цайт», який часткову вину за газові проблеми між Києвом і Москвою з результаті політичного проекту «Північний Потік-2» кладе і на Берлін, не залишився єдиним голосом на цю тему серед німецьких коментаторів, які щоденно рапортують про події в Україні і про агресивну поведінку Кремля супроти демократичного Києва.

Так, у газеті «Франкфуртер Альгемайне Цайтунг» за 2.1.2020 р. можна прочитати коментар Райнгардта Везера під чіткою назвою «Вина Німеччини». Автор коментує новорічну розмову по телефону між президентами Путіном і Зеленським, при чому він зазначає, що Москва була змушена – з відомих причин – піти на компроміси з Україною в газових переговорах.

Вартим нашої уваги є кінцевий висновок Райнгардта Везера, в якому він характеризує довіру до росіян як договірного партнера. Ось його аргументація:

«Не треба марно надіятися, що Москва взагалі буде дотримуватися щойно підписаної угоди (з Києвом – А.К.), якщо вона, на її власний розсуд, уже не буде конче потрібною. Москва достатньо часто показувала, що вона не чується зобов’язаною дотримуватися домовленостей зі слабшими партнерами. Спів-відповідальність за таку слабкість України несе Німеччина, тому що без її підтримки (росіяни) не побудували б Північного Потоку-2».

А.К.

Може урок від горезвісного таємного пакту Молотова-Ріббентропа, по-змовницькому укладеного за обопільним схваленням політичних хижаків Гітлера та Сталін, тепер поволі доходить до свідомості німецьких відповідальних політиків? Ніколи не запізно. – Редакція

Опубліковано Аналітика.