22 січня інфопростір розірвала новина про те, що Служба безпеки України затримала полковника підрозділу «Альфа» Юрія Расюка за підозрою у підготовці вбивства бригадного генерала СБУ, начальника головного управління внутрішньої безпеки Андрія Наумова на замовлення колишнього Першого заступника голови СБУ, начальника Головного управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю СБУ, полковника Дмитра Нескоромного. І тут варто уточнити, що скандал стосується не підрозділів, які справді воюють – контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, що тим самим дискредитує ці підрозділи, які зробили немалий вклад в захист країни.
Декілька тижнів громадськість «смакувала» цю подію, змістивши акценти при дослідженні цього питання. Акценти треба ставити не на тому, що там відбувається, а на тому, що в нас немає спецслужби – СБУ не виконує функцій, які мала б виконувати. І власне, через це і боротьба розподіл «потоків», і намагання контролювати бізнес, і вирішення між собою питань.
СБУ займається всім, але дуже мало уваги і ресурсів приділяє тому, що є її основною функцією – контррозвідкою, боротьбою з тероризмом, захистом державної таємниці та протидією розвідувально-підривній діяльності проти України. Ці функції визначені у рамковому Законі України 2469-VIII «Про національну безпеку України», прийнятому ще у 2018 році. Війна з Росією внесла певні корективи в роботу СБУ – Служба стала значно професійнішою в питанні свого прямого функціоналу, але це відбулось без будь-яких структурних реформ СБУ, а, отже, не було встановлено жодних запобіжників для «повернення» Служби на довоєнний рівень роботи. Зрештою, це можна спостерігати сьогодні: СБУ займається дрібною корупцією, пошуками медичних масок, боротьбою з лісниками за 10 кубів лісу. Тобто тим, де можна показати діяльність, але не нічого зробити.
Наразі українська спецслужба досі функціонує за Законом України «Про Службу безпеки України», прийнятим ще у 1992 році. У НАТО ще у 2018 році після прийняття рамкового ЗУ «Про національну безпеку України» визначили п’ять основних напрямів реформування сектора безпеки і оборони для України на 2019 рік, серед них і закон про Службу безпеки України, який має зміцнити в рамках реформи ті елементи, що містяться у рамковому законі, пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень якого передбачає СБУ «розробити у шестимісячний строк законопроект про внесення змін до Закону України “Про Службу безпеки України” на розгляд Верховної Ради України».
Над питаннями реформування СБУ не один рік працювали представники Консультативної місії Європейського Союзу в Україні з реформування сектору цивільної безпеки України (КМЄС), Офісу зв’язку НАТО в Україні, Центру інформації і документації НАТО в Україні, інших міжнародних організацій, Посольства США в Україні та провідні українські експерти.
Європейські партнери та Офіс НАТО назвали ключові зміни у Службі:— здійснення парламентського контролю за СБУ;
— демілітаризація Служби;
— вдосконалення порядку міжнародного співробітництва та обміну інформацією з партнерськими спецслужбами;
— деполітизація керівної вертикалі СБУ;
— відмова від функцій контррозвідувального захисту економіки та передача розслідування корупційних злочинів до відповідних органів правопорядку;
— повна відмова від функцій досудового розслідування;
— скорочення особового складу СБУ.
Офіс Президента та СБУ демонструють бажання до реформи, але поданий ними законопроект отримав негативні оцінки наших міжнародних партнерів. В документі є поверхневі зміни в статусі працівників та службовців СБУ, але залишаються функції боротьби з організованою злочинністю та корупцією. Цей законопроект не відповідає всім ключовим критеріям, які визначили наші партнери з НАТО: трансформація СБУ в деполітизовану, ефективну, самодостатню спеціальну службу, що зосереджуватиметься на виконанні її основних завдань, визначених законом про національну безпеку. До них належать: протидія розвідувально-підривній діяльності проти України, контррозвідувальний захист, боротьба з тероризмом й охорона державної таємниці. Зрештою, СБУ має відповідати найкращим практикам країн-членів ЄС та НАТО, щоб згодом стати партнером, якому довіряють, в обміні секретною (розвідувальною) інформацією між європейськими та державами НАТО.
