Йосиф Сірка
(До 80-х уродин Миколи Мушинки)
Проф. Микола Мушинка, доктор філологічних наук, іноземний член НАН України, довгорічий голова Асоціації україністів та НТШ у Словаччині, автор понад 85 книжок та брошур, понад 360 наукових розвідок, 1585 популярних статей, понад 525 рецензій, що є свідченням того, що він є найпродуктивнішим україністом не тільки Словаччини.
Микола Мушинка відомий як фольклорист, літературознавець, історик, мистецтвознавець, культуролог – це наукові ділянки, де він залишив помітний слід. Він є членом низки наукових організацій, рад, редколегій часописів і збірників, почесним професором та доктором кількох університетів.
Друзі та знайомі вважають Миколу не тільки науковцем, шанувальником, поцінувачем мистецтва, меценатом, але й ходячою енциклопедією. Його пристрасть до науки, до дослідження, до контакту з людьми зробила його науковцем, якого знає Україна, українська діаспора на всіх континентах.
Народився Микола у лемківському селі Курові на Пряшівщині (Східна Словаччина) 20 лютого 1936 року. Він був третьою і середньою дитино Івана та Зузани Мушинків з-поміж п’ятеро дітей. Дитинство Миколи Мушинки нічим не відрізнялося від його ровесників – школа, допомога на господарстві, догляд за коровами на пасовиську.
Після закінчення Української oдинадцятирічної середньої школи в Пряшеві 1954 р. він поступив до Інституту російської мови й літератури в Празі. Тут були й лекції української мови та літератури. Саме тут познайомився з проф. Іваном Панькевичем, який мав на нього неабиякий вплив. Після закінчення студій 1958 р. відбув військову службу та коротко працював вчителем у школі. В 1960 р. став науковим асистентом Університету ім. П. Й. Шафарика у Пряшеві, а з 1963 р. вступив до аспірантури на Кафедрі фольклору та етноґрафії Празького університету до проф. К.Дворжака.
Оскільки в Чехословаччині в той час дослідженням українського фольклору ніхто не займався, то М. Мушинку з університету направили на трирічне стажування до Києва (1964 – 1966). Наукова програма аспіранта передбачала і фольклористичне дослідження серед післявоєнних переселенців із Пряшівщини в Рівенській та Волинській областях. Саме це дозволило Миколі їздити до краян за матеріялом для наукової праці, на що потрібно було завжди мати дозвіл від міліції.
Подорожі до людей, які позалишали свої лемківські домівки на сході Словаччини і опинились у совєтському „раю”, де не могли отримати навіть паспорт, відкривали очі на совєтську дійсність. На цей час припадають активні контакти Миколи з українським дисидентським рухом. Він встановлює контакти з І.Дзюбою, І.Світличним, Д. Павличком, Л.Танюком, Н.Підпалою, Е.Білаш, І.Драчем, В. Чорноволом, З.Антонюком,Б.Антоненком-Давидовичем, братами Горинями та низкою інших, які стали його щирими друзями.
Ці роки були найбільш плідними щодо стосунків з тогочасною українською інтеліґенцією взагалі та з дисидентами зокрема. Він стає, мовби, „листоношею-зв’язковим” між дисидентами та українською діаспорою на Заході, куди він передавав самвидавні матеріяли. Навіть канадський колишній комуніст І.Коляска через Мушинку передавав деякі свої матеріяли з України на Захід, оскільки КГБ канадському комуністові не довіряло, за ним слідкували дуже пильно. За свої зв’язки з дисидентським рухом в Україні Микола Мушинка поплатився пізніше своєю кар’єрою.
Після окупації Чехо-Словаччини усерпні 1968 р. прокремлівське крило Компартії Чехо-Словаччини стало переслідувати не тільки тих, хто не схвалював окупацію, але й тих, хто вірив у „соціалізм з людським обличчям”. Той, хто ніколи не зазнав московського „звільнення” від „ворогів народу”, від „західної буржуазної ідеолоґії”, від „буржуазного націоналізму”, „бандерівського фашизму” і т.ін., той ніколи не зрозуміє, що в Чехо-Словаччині 1968 р. відбулася брутальна аґресія.
За допомоги совєтських „фахівців” в Чехо-Словаччині почали переслідувати не тільки тих, хто мріяв про „демократичний соціалізм”, але й тих, хто собі уявляв, що комуністи можуть толерувати іншу думку, що комуністи і свобода можуть співіснувати.
1972 р. кандидат наук, д-р філософії, Микола Мушинка, автор численних наукових праць стає жертвою комуністичного режиму. Він втратив працю в Університеті Шафарика на Філософському факультеті у Пряшеві, стає безробітним, а згодом, щоб прогодувати родину, стає колгоспним пастухом, пізніше – кочегаром. З впевненістю можна твердити, що він був 18 років найосвіченішим (з науковими титулами) пастухом рогатої худоби та кочегаром не тільки в Европі! Детальне становище науковця того часу описане у спогадах М.Мушинки Колеса крутяться (Книга 1 – Спогади, Фундація „Карпати”, Пряшів 1998р. стор. 23-189).
Навіть у колгоспі та пізніше в котельні кочегаром, він не переставав займатися наукою. Він далі досліджував, записував обряди, народні пісні, побут і т. ін., писав наукові розвідки, з яких деколи прийшлося щось продати без права авторства, щоб покращити фінанси, оскільки дружина з двома дітьми жила у Пряшеві, а він у селі, віддаленому від родини 70 км. Під час свого „заслання” він не тратив надії на кращі часи, в чому його підтримували знані науковці: В. Маркусь, США, О.Горбач, Німеччина, В.Яременко, Україна, Б.Кравченко, Канада та ін., які його відвідували.
1990 р. Миколу Мушинку було реабілітовано і він повертається працювати до університету в Пряшеві, де продовжує активну дослідницьку працю, посилює співпрацю з УВУ та „Енциклопедією українознавства”, зокрема з НТШ у Сарселю (Франція) та Канадським інститутом українських студій в Едмонтоні. Діяпазон зацікавлень М.Мушинки широкий, тому серед його праць знайдемо багато цікавого: „Академік Станіслав Дністрянський” (1992), „Від НТШ до УВУ” (1992), „Володимир Гнатюк – дослідник фольклору Закарпаття” (1975) „Лицар волі. Життя і політично-громадська дяльність Степана Клочурака” (1995), „Заповіт предків. 40 років Свято культури русинів-українців Пряшівщини”(1995), „Голоси предків” (з архівуІ.Панькевича, 2002), та десятки інших публікацій.
Окремої уваги заслуговує дослідження про Музей визвольної боротби України в Празі. 1945 р. КҐБ вивезло з Праги біля 40 тон архівних матеріялів цього музею. Після довгих розшуків, Мушинці вдалося їх віднайти в архівах України. 1996 р. у Мельбурні (Австралія), за допомоги українців Австралії, вийшла перша книжкуа Мушинки з наведеними деякими архівними матеріялами та висновками українською й англійською мовами.
У 2005 р. під час Днів української культури у Празі, Микола Мушинка презентував перепрацьовану та доповнену низкою архівних матеріялів і перекладеною на чеську мову книжку „Музей визвольної боротьби України в Празі та доля його фондів”. На той самий рік припадає і доповнене видання цієї праці у Києві.
1997 р. Миколі Мушинці присвоєне звання Академік УНАН, а президент Л.Кучма нагородив його орденом „За заслуги”. Він – лауреат різних премій.. З нагоди 65-річчя Мушинки вийшло друком два томи з бібліографією та біографією іменинника „Колеса крутяться” (1998 – 2001). До 80-річниці мала б появитися нова книга його спогадів „У всякого своя доля“.
Від 1997 року Мушинка тісно співпрацює із Слов’янським інститутом АН Чеської Республіки. У співавторстві з науковою працівницею даного інституту Руженою Шишковою підготував до друку і видав вже три книги: „Розповіді з Підкарпаття. Українські говірки Східної Словаччини” (1998), „Ukrajinská nářečí Slovenska. Výzkum a zvukové zápisy z let 1957-1967“ (2005) та „ Vyprávění a písně Rusínů z východního Slovenska. Jihokarpatská ukrajinská nářečí v autentických záznamech (2009).
Декотрі з наукових праць М.Мушинки появилися також чеською, словацькою та російською мовами. Зокрема видані книжки про чеського фотоґрафа Заплетала, який у 20-х роках захоплювався фотографуванням Закарпаття Florian Zapletal.” Život a dílo“ (Přerov, 2005; співавтор Ф. Гібл), Ф. Заплетал: „Дерев’яні церкви Закарпаття“ (Ужгород, 2015; співупорядник М. Сирохман) та чеського співака-ґітариста Степана Рака „Český gitarista Štěpan Rak a jeho ukrajinská biologická matka Vasylyna Slivková“ (v rukopise), який віднайшов своє закарпатське коріння.
Чимало уваги Мушинка присвятив питанню т.зв. „політиного русинізму.” На цю тему 1992 р. появилася його брошура „Політичний русинізм на практиці” (Пряшів 1992), спрямована проти антинаукових тенденцій проф. П.Р.Маґочі (брошура була передрукована в Україні, США, Канаді та Польщі).
Крім наукової активности, Мушинка є непересічним колекціонером творів образотворчого мистецтва. Його приватна ґалерея охоплює десятки визначних творів українського образотворчого мистецтва, серед якого знаходяться твори О.Новаківського, М. Бойчука, Ю. Панькевича, В. Касіяна, Й. Бокшая, О. Заливахи, І. Марчука та ін.
Тісні й довірливі взаємини з Митрополитом УАПЦ Мстиславом сприяли і виданню колекції Мушинки екслібрісів „Книжковий знак шестидесятників” (Бавн-Брук, 1972) з вступною статею „Екслібріс молодих українських мистців” під псевдонімом Микола Вірук (зворотна назва рідного села Курів). Це була перша публікація Мушинки на Заході.
Протягом останніх двадцяти років Микола Мушинка взяв участь з науковими доповідями в різних наукових конференціях в Україні, Чехії, Словаччині, Польщі, Сербії, Німеччині, Канаді, США.
Миколу Мушинку можна вважати живою леґендою, оскільки, мабуть, нема серед українців взагалі людини, яка б мала таке величезне коло знайомих науковців, письменників та поетів, мистців та артистів. Закордонний Академік відомий у колі редакційної колеґії Енциклопедії українознавства, Енциклопедії сучасної України ( у 15 досі виданих томах – Київ, 2001-2015 – опублікував 225 статей), в різних університетах України, в УВУ в Мюнхені, в деяких університетах США та Канади.
М.Мушинка відомий ентузіяст і любитель мистецтва він не тільки особисто знайомий з Марчуком, Заливахою та десятками інших відомих в Україні мистців, але й власник, чи не найбільшої приватної збірки творів О.Новаківського (50 картин). Ці твори вже мали змогу побачити в різних країнах поцінувачі мистецтва і він готовий їх подарувати Музеєві Новаківського у Львові.
Йому належала величезна колекція з понад 30 тисяч українських книжок, які він подарував Науковій Бібліотеці у Пряшeві.
Микола Мушинка обдарований талантом не тільки знаходити історичні документи, архіви, але й „загублених” людей, які під час Другої світової війни загинули, чи „загубилися”. Він віднайшов поховання відомих людей: командира УПА С. Стебельського-Хріна, дружини С. Єфремова, Орисі Дурдуківської, юриста Станіслава Дністрянського, його дружини Софії, художниці Емілії Голубовської та ін. Останки деяких з них він ексгумував, на власних плечах заносив в Україну для перепоховання.
Тому науковець, дослідник, колекціонер і меценат Микола Мушинка не міг залишитися пастухом та кочегаром . На нього чекали титули академіка, численні почесні докторські титули різних університетів, на нього чекала українська наука в Україні і в діаспорі, бо саме їм він служив і служить протягом свого науково-дослідницького життя і збагатив їх своїми понад 2550 публікаціями.
Почав Мушинка свою публіцистичну діяльність вже 60 років тому – 1956 р., що дає нам право сказати, що Микола Мушинка подвійний ювілянт, то й тому подвійне: Многая літа!
