Мене багато хто зараз питає про Семенченко, хоче знати, чи можна йому довіряти.
Ось що скажу – як комбату мені нема чого йому пред’явити. В його батальйоні я був озброєний, одягнений, ситий, під моєю жопою було авто, набоїв вистачало, і до іловайського оточення ми успішно воювали без значних втрат, брали немалі населенні пункти. Він дійсно не ховався на базі, був з передовими загонами, я його там бачив особисто.
Мені важко вирахувати його провину в трагедії батальйону, але я мушу собі зізнатися, що помилки там були на всіх рівнях, і вішати відповідальність на нього самого просто несправедливо.
Значно складніше відношення до Семенченка-політика. Проте мушу знову ж таки спостерігти – все, що я знаю про нього поганого, я так чи інакше почув з чужих слів. Я можу цілком довіряти цій інформації, чи не довіряти, але факт – з чужих слів.
І я не можу забути, що у переломний момент української історії, навесні 2014 року, він був саме тим, хто показав, як треба боротися.
Панове, реально, шельмування героя, скинутого з п’єдесталу – ознака масового мислення. Не забувайте хорошого.
Дмитро Різниченко
