Російські друзі, які розгублено спостерігають, як їхня люба країна стрімко летить у прірву, питають, що ж робити. Моя недавня порада отримати по зубах від ОМОНу, посидіти в буцегарні і вилетіти з роботи їм не сподобалась. А дарма. Тому що все може бути гірше, набагато гірше.
Пам’ятайте, я ще з початку грудня писав про те, що кожен повинен заплатити свою ціну. За прощання з диктатурою, за прощання з комунізмом, за прощання з імперією. Кожна країна, кожне місто має заплатити, говорив я, і ці слова не подобалися одеситам і харків’янам, які тепер скоріше згодні, бо ціна (часом страшна) сплачена. І тепер жодні покидьки вже не зможуть кинути виклик моїй улюбленій Одесі, і, схоже, нікому вже не вдасться розгойдати мій улюблений Харків.
І мої слова ще більше не подобалися друзям з Донецька, які могли все ж обійтися меншою ціною, ніж доводиться платити зараз. Це – страшна ціна мовчання тоді, роз’єднаності і несміливості. Мені говорили: це вам в Києві легко вийти, а нам в Донецьку реально страшно. Я згоден, хлопці, ви праві. Але ж від цієї вашої правоти вам же не легше. Київ був би в тій же ситуації, не заплати він частину ціни (як тепер з’ясувалося, малу частину) в 2004. Київ би не піднявся в грудні, не будь Помаранчевої революції, не будь Андріївського узвозу, Гостинного двору і Пейзажної алеї, не будь березневого снігу 2013 року. Можна платити по частинах. Але чим пізніше ти платиш, тим більше ти платиш. Такий ось жорстокий “лічильник”.
І не треба звинувачувати мене в жорстокості. Це не я придумав, це закон життя. Прощання з диктатурою, з комунізмом, з імперією завжди має свою ціну. Прощання з минулим завжди має свою ціну. Чим раніше починаєш прощатися, тим менша ціна. Я не винен, що життя так влаштоване.
Мої російські друзі, моя душа тужить від усвідомлення того, яку ціну вам доведеться заплатити. Але мій розум розуміє: чим раніше почати, тим менша ціна в підсумку.
