Справжня історія. До речі, саме вчора українськими патріотами були затримані на залізничному вокзалі тітушки та їх старший. Передали СБУ.
03.08.2014 о 13:30- 13:40 зійшли з Нікопольської електрички. Сіли у маршрутку 209, на передостанні сидіння. А**я біля віконця, я на проході. Попереду, М***а, М**к, Навпроти через прохід М**м. Я свій здоровий рюкзак поставив на прохід. У М**а він майже пустий. Він рюкзак тримав на руках. Поїхали, десь навпроти перейзду трамвая, тут же на вокзалі, в напрюмку маршрутки підбіг чоловік, років 30-32, ну візуально як Ю. старший, але поплотніший, і може трошечки молодший. Зайшов, розплатився, побачив нас і попрямував в самий кінець маршрутки, і сів позаду в тому ряду де М**с. Такий бодрєнький, ми трохи стомлені і заговорив до нас.
“О какие большие сумки (далі його мову буду помічати знаком “”, бо як його звати я не питав, я саме погрузився у роздуми що відбувається коли він вийшов з маршрутки). Вийшов він на центральному кладовиші, і мабуть попрямував на Східний 2.
ко мне “наверно тяжелая у тебя сумка” (возможно немного зацепил рюкзак ногой, рюкзак у меня килограм 10 был, может 12.)
Я – та не особо – просто объемный.
“У меня тоже такой был, но украли, там был компас класный, ножик швейцарский хороший”. (наверно это то о чем мечтает каждый турист но дорого и не доступно)
“А вы откуда едете?”
Я – з Капулівки. Он переспросил не поняв. Я повторил. Он не поняв спросил где это? Я – Возле Никополя (не вдаваясь в подробности зачем и почему мы там были)
“хорошо отдохнули?”
я – да. Мои друзья не вмешивались в разговор, но были невольными слушателями, его речь была достаточно громкой и разборчивой, можна сказать с задоринкой, я був стомлений, трохи підтримував розмову
“Я вот был (когдато, возможно в недавнем прошлом, и восхищение такое будто человек больше нигде и небыл) Севастополе, я просто ввосторге.”
“Там так красиво такая природа. Там пляжи разные есть и на камнях и на глине, и песочные. Вы были в Севастопале?”
я – киваю.
“Ну да, щас ситуация такая, что особо и не поедиш в Крым, но ничего все наладится”.
Дальше перешел на разговор про экономику:
“Я вот с девушкой жил, так у нас на 3 дня стандартная карзинка.” (режет слух, я привык к теримину споживчий кошик, и то в быту так тоже не говорят) “палочка колбаски, сыр, масло – так раньше хватало 70-80 грн., сейчас это уже росскош, до чего они нас эти политики доводят, это что результат програмы Порошенко – жить поновому”.
Я смутился – разговор перешел неожиданно в политическое русло. а в общественном транспорте я таких разговоров обычно избегаю. Но он моего выражения лица не видит так как сидит праворуч позаду.
“Новых домов не строят, там на восточном только и (еще гдето там), а вот в Севастополе постоянно строят новые дома.” (то-есть в городе он как минимум 2-3 района знает, но Севастополем просто восхищен).
“До чего ж они страну доводят (политики наши), вон в Донецке что тварится, я люблю Украину, я патриот Украины, но наши политики просто уничтожают страну.”
Я почав офігувати, але мене йому не видно й він продовжує.
“Что ж это за армия у нас такая. (приводит факты). Друг в Донецк по работе ездил, говорит блок посты стоят, там наши солдаты (показывает мизинец) стоят худые, пьяные. Он остановиливался поговорить с ними, так солдат стоит (для меня странно что он там один на бок посту стоит?) пьяный, языком еле варочает, попросил его закурить, тот коробок держит спичкой чиркает, зажечь не может, коробок упал, спички рассыпались, он наклоняеться, автомат с плеча съехал, упал, он на жопу падает
потом его сослуживци выскочили и оттощили.”
“А вот сепаратисты, нет сепаратистами я их не буду называть, это не правильно, они ополченцы так те как на подбор, грудь, постава, сильные, крепкие.”
“Шахтеры защищают свои ресурсы, а то наши политики хотят продать Америке особо ценные залежи сланцевого газа, и тогда они без работы останутся.”
“Россияне так те лечат наших солдат, они их выхаживают после ранения, откармливают, а когда те возвращаються в Украину их свои же и расстреливают.”
“Вот недавно 10 наших солдат отдали приказ расстрелять как предателей.”
“Вот у меня друг в тюрьме в донецке сидел, (за что-то там), так ему 2 дня до выхода осталось, пришли ополченци и предложили, что те кто готовы за них воевать те выходят сейчас, они им дали денег, все, оружее современное, наркоту, девок.” (все радости жизни просто)
“Так они скоро и нас будут, мне вот уже предлогали, тоже.”
Я – кто предлогал – что предлогал?
“Ну в интернете предлагали за ополченцев воевать, обещают неплохо заплатить 5000 грн за неделю.”
Я – расчет что понедельный? Ухмыляюсь. Недельку протянул – получи, а если не дотянул до расчета то и секономят на тебе.
” Да понедельно расчитываются – 5 тыс грн! Вон мои друзья уже записались, я пока думаю. Оружие дают современное.”
Он еще что-то рассказал, но я уже не запомнил, думаю то уже было по принципу, что из разговора последняя фраза только запоминается. Но я уже был глубоко в размышлениях, якось аж з’явилось бажання почати вигукувати ГАНЬБА!, але вирішив втриматься, бо чесно навіть не представляю що я мав робити, я просто не очікував такого. А він почав виходити. Став, і такий, мені руку протягує, і усмішка. Я дивлюсь на нього, чого це я тобі руку тиснути буду, він не очікував, потупив погляд секунд 5 і вийшов з маршрутки.
Маршрутка була жовта, 209. Водій мав його запамятати, бо той біг за маршруткою трохи, тобто не типовий пасажир.
Мені здається він проживає на Восточному, дуже ймовірно що в отому новому домі, що робив Арселор. Там по типу масімейок, і Вілкул там комусь квартири роздавав.
К**я сиділа в одному ряду з ним, але у навушниках. Каже що він має смуглу шкіру, як людина яка проживає в курортних жарких містах. Колір волосся чорний, стрижений під 4-5 мм, мав 2-3-дену щетину, на губі з лівого боку вавка як при простуді. Обличчя овальне, трохи звужено до низу, упитане. Сам також упитаний, зріст середній, десь 170 см. футболка синьо-сіра з коротким рукавом, штани темні, наче з карманами накладними. Біг за маршруткою через перехрестя до АТБ. Можливо що тому що побачив у вікні рюкзаки.
Ще одне свідчення з тієї ж маршрутки.
Я сіла в маршрутку No209 після обіду в 13:40. В маршрутку зайшов чоловік
років приблизно від 28-35 крупної спортивної статури, темною шкірою від загару, лице кругле, ніс великий, трохи округлий, очі темні та великі трохи випучені, волосся коротко стрижене темне, брови широкі губи середньої повноти. Ріст приблизно 1,80. Одягнений в темного кольору одяг джинси та футболка.
Як тільки зайшов відразу окинув поглядом маршрутку та почав нас запитувати звідки ми з такими великим рюкзаками. Почав розповідати про себе незнайомим людям (тобто нам), що він сам любить дуже Севастополь (тобто він звідти) та які там 3 гарні пляжі і що нам потрібно туди поїхати, якщо ми там не були і ціни там невисокі. Потім перейшов на звинувачення, що наша влада в обличчі Турчинова не дала достойної відсічі і тоді б Крім залишився українським.
Розповідав про себе та його дівчину про його «корзинку на кожен день» (дослівно), яку вони купують. Туди входить стандартна ковбаса і ще щось (далі не звернула уваги). Але дуже возмущався з приводу подорожчання ковбаси та оплати комунальних платежів, порівнював які ціни були в березні і дотепер. І в усьому цьому винна нинішня влада . І взагалі, говорить (дослівно) «дружили б ми з Росією так було б добре: і з цінами і з всім, а така Україні нам не потрібна».
Говорив швидко був у збудженому стані, погляд бігаючий, але коли говорив дивився прямо в очі. Очі у нього були червоні та усталі, лице трохи в подряпинах. Потім почав розповідати про солдата, який стояв на посту зі сторони укр..армії та він був худенький як мізинчик і повністю п‘яний. Тому що він курив цигарку та шатався, тоді чомусь у нього впала цигарка він за нею нахилився і впав на зад та впустив рушницю. І ще він був в старій грязній одежі негарній та зі старою зброєю. Почав розповідати про сепаратистів, які вони всі гарні, відкормлені, чисті та з новітньою зброєю. Говорив що
йому соромно за таких українських бійців і томі він зараз не поважає таку нинішню владу і українців за це.
Потім розповів, що його друг пішов працювати до сепаратистів за гроші (як ми
спитали то оплата така: 5000грн за неділю в кінці). Як він потім говорив, що його
друг повинен був через 2 дні «відкинутись» (дослівно), а до в‘язниці прийшли люди і запропонували гроші, дівчат і наркоту за певну роботу в гарячих точках. Потім сказав, що він не пішов бо йому таке не потрібно …Коли спитали його, хто ж платить по 5000 грн.? Він трохи замкнувся сказав: не знаю, в Інтернеті викладено і приходять повідомлення.
Все розповідав дуже швидко навіть непотрібно було розпитувати….
Потім коли почав виходити швидко почав тягнути руку і гворить «Ну давай п‘ять»
Отже, якщо зустрінете щось подібне будьте готові й відразу звертайтеся до СБУ або до патріотичних організацій. Запамятовуйте особливі прикмети, якщо зможете встановіть контакт, номер телефону, домовтеся про зустріч. Прослідкуйте куди піде, де мешкає.
