Минулого тижня в столиці Литовської Республіки – Вільнюсі, пройшов третій Всесвітній конгрес кримських татар та форум, присвячений порушенням прав людини у Криму. Серед учасників форуму – представників кримсько-татарського народу з усього світу, українських організацій та міжнародних інституцій – були і заступник голови МНК Дмитро Жмайло, співкоординатор громадського руху «Вільні Люди» Сергій Кузан, а також голова «Литовського націонластичного молодіжного союзу» Міндаугас Сідаравічюс.
«Дуже символічно, що цей захід знову відбувся поза межами України. Це вже стає закономірністю, хоч і невтішною», – говорить Дмитро Жмайло.
За його переконанням, Україна як держава за 25 років незалежності так і не спромоглася випрацювати чітку та зрозумілу політику щодо кримських татар – корінного населення українського Криму. Досі немає відповідей на конкретні злободенні питання, які постали дуже давно:
- Яким чином кримські татари можуть інтегруватися в українське суспільство?
- Якою є державна стратегія щодо повернення Криму Україні і яку роль мають відігравати кримські татари в цьому процесі?
- Яким буде юридичний статус півострова, чи будуть визнані кримські татари на законодавчому рівні?
На ці та інші запитання намагалися дати відповіді учасники та спікери триденного конгресу. Не дивлячись на те, що подекуди лунали радикальні ідеї щодо державного суверенітету та надання цілковитої самоврядності кримським татарам на території півоострова, головною залишалася ідея, яку виголосив лідер Меджлісу – Рефат Чубаров, на урочистому прийомі в посольстві України в Вільнюсі: «Сподіваюся, що незабаром на кримському парламенті замайорять три стяги – державний синьо-жовтий, національний кримсько-татарський та прапор об’єднаної Європи (ЄС)».
Це вкотре підкреслює проукраїнську державницьку позицію проводу кримських татар, не дивлячись на пасивну, а подекуди й ворожу політику Української держави щодо корінного населення Криму.
Окрім цього, ситуацію ускладнює і жорстка політика Росії. Сьогодні її спецслужби в питанні кримських татар розігрують доволі чіткий сценарій, щоб:
- Радикалізувати. Кримські татари в очах Світу мають постати як терористи, проти яких проводяться «адекватні» дії для нормалізації ситуації в Криму. Окупаційна влада і на далі, за допомогою тиску, арештів, обшуків та залякувань провокуватиме кримських татар на активні прямі дії спротиву, щоб на 100% запустити репресивно-каральну машину, сформовану за часів СРСР. Допоки опір є ненасильницьким і мирним, доти Росія є тираном і агресором в очах світової спільноти.
- Роз’єднати. Проводяться дії щодо дискредитації Меджлісу як вищого, єдиного, легітимного керуючого органу кримсько-татарського народу. Його члени постійно піддаються тиску, погрозам, спробам підкупу. Окрім цього створюються паралельні т.зв. «кримськотатарські» органи та об’єднання, які лояльні до окупаційної влади.
- Маргіналізувати. Спротив окремих активістів – це власна ініціатива, фінансово мотивована іноземними державами, але, аж ніяк не боротьба цілого народу.
- Сепаратизувати. Нав’язується ідея, яка активно поширюється не тільки ворожими елементами, а й нашими ура-патріотами: кримські татари не є проукраїнськими, а відстоюють власні меркантильні інтереси з метою створення на півострові власної незалежної держави під протекторатом Туреччини, але точно не України.
На жаль, на рівні держави тільки зараз розпочинається дійсно конструктивний діалог з кримськими татарами. Державна політика та здатність оперативно вирішувати питання лишається на вкрай низькому рівні.
«Зараз, як ніколи велику посилюючу роль має відіграти громадянське суспільство щодо інтеграції кримських татар. Проблеми кримських татар мають стати проблемами громадян України та українців всього світу і навпаки. Це аж ніяк не може обмежуватися декларативними сіті-лайтами та білбордами з гаслами «Крим – це Україна!» та «Ми всі – кримські татари» (і то лише в травні, коли відбуваються пам’ятні заходи, присвячені трагедії з депортації кримських татар 1944 року)», – говорить Сергій Кузан.
Спільна військова загроза, окупація Криму – невід’ємної частини Української держави, батьківщини кримських татар, та війна на Сході України дають нам новий поштовх по-іншому налагодити наші взаємини, знайти порозуміння та випрацювати єдину державницьку лінію. Чи скористаємося ми цим шансом – залежить від кожного з нас.
