Познайомтеся. Хлопець праворуч – це один з українських героїв, Олексій Тищик, боєць 93-й дніпропетровської механізованої бригади, юрист за професією, доброволець, 30 років. У складі зведеної роти 93-й бригади Олексій захищав аеропорт Донецька. Всі, хто боявся – втекли, а вони, найкращі та найсміливіші – залишилися, і в тому числі Олексій. Тому що не тільки про себе думають ці хлопці … 28 вересня, в самий розпал “перемир’я”, при відбитті атаки російських військ, наш БТР отримав пряме попадання танкового снаряду і спалахнув як свічка … Олексія було неможливо врятувати …
Жінка зліва – мама Олексія, суддя Апеляційного господарського суду Дніпропетровська Ірина Тищик. Син був добре вихований – він завжди говорив мамі, що у нього все безпечно, він не просив його забрати. У мами великі зв’язки, але вона не стала “відмазувати” Олексія від небезпеки.
30 вересня Ірина Тищик наклала на себе руки.
6 ранку. Я не міг заснути не написавши про це, і не можу підібрати слова …
Вони не “фашисти”, не «бендерівці», не «правосекі”. Інтелігентні російськомовні люди. Була сім’я – і немає сім’ї. Вони загинули, бо параноїк в Кремлі вирішив погратися в “стратежку”, розв’язати війну між народами і повбивати тисячі людей.
Я пишу про них, тому що ці жертви – це наше зобов’язання змінити все. Це наше зобов’язання битися до кінця. Це наше зобов’язання очистити Україну від негідників, які її катують, і побудувати державу, в якій нам буде не соромно дивитися в очі тим, хто віддав за наше з вами майбутнє саме-саме рідне і дороге …
