Кажете, на українську в Росії немає попиту? Мушу вас розчарувати – перший урок на суботніх курсах української мови в Іркутську відвідало 56 осіб!
2 листопада 2013 року в офісі Іркутської міської громадської організації Український культурний центр «Дніпро» вшосте відкрилися суботні курси української мови та відбувся перший урок, який відвідало 56 осіб.
Про тих, хто на Далекому Сході Росії вивчає українську, розповів Андрій Зав’ялов з іркутського Українського культурного центра “Дніпро”:
– на курси записалося 83 особи, з яких 8 ще не визначилися, ходитимуть вони чи ні, і 19 тих, хто не зміг за особистих обставин відвідати перший урок, але наполегливо попросив попередити про другий, бо «хочуть вчити». З 83 на перше заняття прийшло 56 осіб. 83-56=27. 19+8 якраз дорівнює 27. Тобто прийшли всі, хто справді бажав.
“У 2008-2009 навчальному році у нас було 5 учнів, в 2009-2010 – сім, в 2010-2011 – шість, в 2011-2012 – шість, в 2012-2013 – 0. Так, це нуль.
Сам курс розрахований до кінця травня, але, як правило, він вже закінчувався у березні, бо всі розбігалися. Хтось ще від початку розуміє, що це “не його”, у когось з’являються інші заняття або просто набридає, але, принаймні, ми таким чином волочилися цілих п’ять років. Минулого року ми не знайшли жодного бажаючого. А цього року у нас аншлаг.
– Рекламна кампанія про курси розпочалася наприкінці вересня. Було створено сторінку в соціальній мережі «Вконтакті» (http://vk.com/event59047829), куди було запрошено всіх учасників групи «Іркутські українці» (http://vk.com/club5678799). Також я запросив туди всіх своїх «друзів» з соцмережі. Але на цьому я вирішив не зупинятися. Я почав підключати всі можливі та неможливі зв’язки, які я тільки маю. Завдяки моїм друзям та добрим знайомим з Іркутського наукового клубу «Пантеон» було розміщено безліч оголошень на різноманітних іркутських сайтах (тут є помилки, бо редактор сам забажав розписати все ще й українською, що було для нас дуже приємною несподіванкою).
І тут почалося. Я отримав купу електронних повідомлень та sms-ок від бажаючих відвідувати курси. Розуміючи, що всі просто не помістяться в офісі в 25 кв.м., було вирішено розбити цілу групу на дві поменше. В підсумку 2 листопада на 13 годину прийшло 23 особи, на 16-ту – 33. А посадкових місць ми мали лише 23, тому на 16 годину довелося просити стільці у наших сусідів-білорусів.
Перший урок у поточному навчальному році було присвячено вивченню абетки, слів знайомства, написанню ПІБ учнів українською мовою. Звичайно, я опитав, чому вони вирішили йти вивчати українську. Серед стандартних “я маю родичів в Україні” та “хочу подорожувати” також були відповіді “хочу поїхати вчитися в Україну”, “хочу повернутися на Батьківщину” та найнесподіваніша відповідь “бо Україна йде в Європу”.
Треба відзначити, що люди в цих двох групах на диво небайдужі. Вони здебільш справді налаштовані вчити українську. І на заняття прийшли не тільки українці та ті, хто має українське походження. Було багато росіян, були люди з польським корінням, дві дівчини-бурятки, татарка та в’єтнамка. На першому занятті ми одразу ж вирішили, що наступної суботи, 9 листопада, у нас буде вже три групи: о 12, 14 та 16 годині. Також 9 листопада буде сформовано групу тих, хто бажає вчити українську не раз на тиждень, як було раніше, а два рази. І поки що за моїми міркуваннями планується три групи: дві − по разу на тиждень та одна − двічі на тиждень. Хоча скажу чесно: я розумію, що поступово нас ставатиме все менше і менше, бо хтось знову зрозуміє, що це не його, що часу нема і т.д. Минулих років ми мали такі самі тенденції, і це абсолютно нормальне явище. Оскільки ми проводимо курси на безоплатній основі (хіба що за копії беремо гроші, але час покаже, як буде далі), то наша основна задача – сформувати якісну групу людей, дійсно бажаючих вчити українську. В подальшому ми плануємо їх долучати до заходів, які ми будемо продовжувати влаштовувати.
В цей же час в сусідніх офісах білоруси проводили осіннє обрядове свято “Дзяды”, а татари – курси татарської. Після занять вони мене буквально обступили і питали, як же так? Як вдалося зібрати таку купу людей? Бо у білорусів бажаючих вчити білоруську немає, а в татарів набралося лише 10 осіб. Я їм розповів все, що розписав у цій статті.
Я мушу сказати вам наступне: будь ласка, займіться рекламою. Безкоштовною рекламою. Я не сплатив за рекламу ані рубля, тільки трохи більше, ніж попередніх років, витратив часу. Витратьте і ви побільше часу, аби мати такий самий результат. Бажаючих вдосталь! Просто вони про нас не знають. Одна дівчина мені сказала: “Я вас шукала вже кілька років, і нарешті знайшла! Це була моя мрія – почати вчити українську!”.
Сподіваюся, що наш результат дасть вам натхнення, бо не все так погано, як здається. Українці в Росії є, але вони сплять. Поштурхайте їх трішки”.
Андрій ЗАВ’ЯЛОВ
заступник голови ради
Іркутської міської громадської організації
Український культурний центр «Дніпро»
з молодіжних питань.
Фото Анастасії ГУСАК (на світлинах група учнів, що відвідували заняття о 13-й годині).
