Поет, прозаїк, сценарист, автор граматик, словників і численних перекладів з багатьох мов світу; мандрівник, лінгвіст, тенісист, шахіст, фотограф, мисливець і, за власним визначенням, просто чудермайстер – усе це Майк Йогансен. 130-річчя від дня його народження цьогоріч за ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та згідно з Постановою ВР «Про пам’ятні дати та ювілеї» відзначається на державному рівні. З нагоди пам’ятної дати Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека імені І. П. Котляревського влаштувала для студентів Полтавського медичного університету просвітницьке зібрання. Його спікером стала керівник Міжнародного центру української мови при Полтавському національному педагогічному університеті, кандидатка філологічних наук Віра Мелешко.
Вона розповіла про життєвий і творчий шлях митця. Акцентувала, що життя і діяльність пов’язані із Полтавою, адже Майк Йогансен читав історію української мови та загальне мовознавство у Полтавському інституті народної освіти.
«Говорила в Полтавській обласній науковій бібліотеці про Майка Йогансена (1895-1937). Поета, прозаїка, перекладача, мовознавця, теоретика літератури, чудермайстра (слово, що його вигадав дотепний Майк). Мені здалося, що я проникла у світ оригінального митця. У нього дивовижне чуття мови: «Бо тільки в мові – невичерпні джерела нових образів: найрозкішна фантазія залишається лише думкою, якщо нема до неї слів. Отже, якраз українська мова є одною з найщасливіших». По завершенню лекції одна зі студенток узяла в бібліотеці книгу Майка Йогансена. Було приємно, що майбутня медикиня долучилася до високої естетики», – так відгукнулася про захід Віра Мелешко у соціальній мережі Фейсбук.
Довідково, за матеріалом УІНП:
У своїх численних містифікованих автобіографіях Майк писав, що має німецьке, шведське та норвезьке коріння. Але точно відомо, що Йогансен народився в Харкові, 28 жовтня 1895 року, в родині вчителя німецької мови, вихідця з Латвії. Мати походила з роду старобільських козаків Крамаревських. Завершивши 1917 року навчання на філологічному факультеті Харківського університету, Йогансен викладав на педагогічних курсах імені Григорія Сковороди, читав історію української мови та загальне мовознавство у Полтавському й Харківському інститутах народної освіти. Якщо не брати до уваги жартівливий вірш, вирізьблений дев’ятирічним Майком на дверях льоху, його літературний дебют відбувся 1921 року: поетична збірка «Д’горі» та критичні статті у журналі «Шлях мистецтва». У 1925-му побачила світ перша прозова книга «Сімнадцять хвилин», що складалася з чотирьох новел, яку і критики, і сам автор оцінили стримано. А вже 1930 року вийшов окремою книжкою magnum opus Майка Йогансена – «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію». Йогансен відзначився й у кіномистецтві. Разом з Юрком Тютюнником вони написали сценарій до довженкової «Звенигори». Заради гонорарів писав титри до німих фільмів. Це були, у прямому сенсі, «найдорожчі рядки» літератора.
18 серпня 1937 року Йогансена забрали з квартири № 12 будинку «Слово» «опричники» комуністичного НКВС – карального органу совєтської росії/СРСР. Його звинуватили в націоналістичній діяльності та спробі повалення соціалістичного ладу. Попри тортури, на допитах тримався гідно. Майка Йогансена розстріляли сталінські кати 27 жовтня 1937-го у Києві за день до його 42-річчя.
«… Оселившись у царстві тіней, буду вести розумну бесіду з Ґесіодом, Ґейне і Міґелем Сааведро де Сервантесом. Але я з ними говоритиму українською мовою, бо вірю, що наша квітчаста Батьківщина є діамант у гроні вільних народів світу», – писав Йогансен.
Його спадок – не лише його тексти, а й яскрава довколалітературна активність: дотепні письменницькі анкети, подорожні нариси, редакторські експерименти в авангардних об’єднаннях, попит на «гонорар наперед» під мисливські набої. Це була людина, що жила модерністю як пригодою. Харизматичні байки харківського кола – від більярду зі знаними футуристами до кулінарних розіграшів – творять образ чудермайстра, що став емоційним центром харківського літературного кола 1920–1930-х років, якого любили і яким захоплювалися.
Представництво Українського інституту національної пам’яті в Полтаві (за матеріалом офіційної ФБ-сторінки УІНП та допису Віри Мелешко)
