До 100-річчя від дня народження Олеся Гончара за участю «Просвіти» Державний архів Полтавщини відкрив документальну виставку
«Тільки коли працюю — живу» – таку назву має тематична архівна виставка з нагоди сторіччя з дня народження Олеся Гончара. На церемонію відкриття завітали активісти «Просвіти», науковці, краєзнавці, студенти Полтавського університету економіки і торгівлі. Усі охочі зможуть переглянути експозицію до ювілею видатного українського письменника, громадського діяча, Героя України протягом квітня за адресою : вул. Зигіна, буд 1 «А» у приміщенні Державного архіву Полтавської області. Саме ця установа й організувала захід.
Важливим аспектом виставки стало оприлюднення листа творчої молоді Дніпропетровська щодо кампанії цькування роману «Собор» у Дніпропетровській області (1968рік). Цей лист викликаний погромницькою кампанією, яку розпочала обласна Дніпропетровська і підхопила всеукраїнська компартійна преса проти роману «Собор» як видання , що спрямоване на захист національних духовних цінностей, проти русифікації українців та варварського нищення довкілля українського народу. Його, здебільшого навіть не читавши, «обговорювали і одностайно засуджували трудові колективи» – від доярок до академіків. Автор листа – поет Іван Сокульський. Зауваження до листа зробили Володимир Заремба та Михайло Скорик. Адресували це звернення Голові Ради міністрів УРСР Володимирові Щербицькому, кандидатові в члени Політбюро ЦК КПУ О.Ватченку (перший секретар обкому, виведений у романі як негативний персонаж – «висуванець» Володька Лобода) та секретареві Спілки письменників Дмитру Павличку. Молоді патріоти у листі повідомляли приклади нищення пам’яток української культури та українофобства, факти, що за підтримку роману «Собор» було звинувачено в «українському буржуазному націоналізмі» та звільнено з роботи чимало людей. Івана Сокульського окупаційний комуністичний режим заарештував за підготовку листа та за інші справи 27.01.1970 року й покарав у Дніпропетровському облсуді за ст. 62 ч. 1 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») на чотири з половиною роки таборів.
У цій же справі за розмноження та розповсюдження «Листа» засудили на два з половиною роки ( ст. 187-І) Миколу Кульчинського. Тож, закономірно, що його на запрошення організаторів запросили поділитися спогадами та висловити свої думки. Микола Кульчинський, який у юності мешкав у м. Новомосковську Дніпропетровської області, розповів, що роман «Собор» розпочався із намірів комуністичної влади знищити тамтешній козацький собор, унікальну пам’ятку барокового зодчества. Робітники місцевого заводу нібито написали листа з проханням «прибрати» острівець релігійності. Насправді ж люди виступили на захист собору і звернулися в т.ч. й до Олеся Гончара. Голова обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, депутат ВР 3-6 скликань Микола Кульчинський вважає, що відкидати українських письменників періоду УРСР, не знаючи обставин, в яких вони перебували — це помилка. «Гончар був «роздвоєний». Його твори здебільшого ідеологічно вивірені, але роман « Собор» був спробою вирватися з комуністичного полону. Влада впізнавала себе у героях твору і розпочала цькування. Творчість Гончара заслуговує на повагу і водночас вимагає критичного осмислення. Заслуговують на повагу і його вчинки: так, ще будучи членом компартії, він не побоявся виступити на установчому з’їзді Народного Руху України. Згодом Олесь Гончар підтримав голодуючих студентів, публічно оголосив про свій вихід з компартії і підтримку ідеї незалежності. Саме студентська «Революція на граніті» стала знаковою історичною подією, яка каталізувала процес відновлення незалежності», – вважає Микола Кульчинський.
Про становлення світогляду Олеся Гончара повідав заступник директора Державного архіву Полтавської області, голова Полтавського міського товариства «Просвіта» Тарас Пустовіт: «Сила письменника полягає у тому,щоб уміти показати людські відносини і проблеми. У центрі творів Гончара – драматизм, прагнення достукатися до читача через призму основних людських цінностей. З дитинства він засвоїв, що є офіційна, а є родинна, українська правда. До цього спричинилися і трагічні події 30-х років, про які він згадує у щоденниках. Згодом, маючи доступ до влади, він працював на Україну. До нього як до депутата зверталися десятки людей, і він найбільше переймався збереженням українських пам’яток, української мови, літератури. Долучився до багатьох проектів, зокрема з відновлення музею Івана Котляревського в Полтаві».
Тарас Пустовіт також змалював словами усі три розділи виставки. У першому оприлюднено основні етапи життя Гончара, його зв’язки з Полтавщиною. Зокрема, містяться копія актового запису з метричної книги Покровської церкви с. Кам’янка про народження Біличенка (Гончара) Олександра Терентійовича з метричної книги Покровської церкви с. Кам’янка Кам’янської волості Новомосковського повіту Катеринославської губернії , світлини батьків письменника – Тетяни Гаврилівни,Терентія Сидоровича та бабусі Пріськи, фото Олеся — студента харківського університету (1938). Центральну частину другого розділу займають документи, які розповідають про перебування на Полтавщині,адже упродовж кількох десятиліть письменник зберігав творчі та дружні стосунки з багатьма краянами. Це і літературознавець Петро Ротач, це і актив обласної спілки письменників, це і гуморист Олександр Ковінька.
Також подано лист-ініціативу Олеся Гончара до тодішньої обласної влади відродити с. Сухе Кобеляцького району, світлини музею-садиби письменника у цьому селі. У третьому розділі експозиції архівісти розмістили матеріали про найвидатніший літературний шедевр письменника роман «Собор»: обкладинку першого видання 1968 року, витинки з місцевих газет про поширення і сприйняття творчою інтелігенцією роману на Полтавщині.
Прес-центр Полтавського обласного товариства «Просвіта»
