Yulia Babych
· Kyiv
Я, мабуть, забула розповісти про Сергія, з яким познайомилась вчора в кав”ярні. Він сидів з іншими хлопцями за столом. Звичайні такі хлопці. Спілкуються. Сміються. Якби кав”ярня була не на території Майдану, я б взагалі вирішила, що вони нічого про Майдан чи то революцію не знають. Я відкрила ноутбук і поринула в світ новин. Спина вже звично боліла і на автоматі я почала масажувати шию.
“У вас болить спина?”
“Та є трошки”
Він наполіг, щоб я встала. І там же, в кав”ярні між столів, серед людей, він робив мені масаж. Це був найкращий масаж, який можна було зробити за таких умов. І найпрофесійніший з усіх, коли-небудь отриманих мною.
“Ви масажист?”
“Та є трошки…в мене масажний салон.. досить відомий… але зараз він тимчасово передислокувався в Українську Бібліотеку на Грушевського”, – сміється…
Хлопці поїли. Встали. Вдягнули жилети з червоним хрестом. Білі каски з червоним хрестом. Змінили жартівливий вираз обличчя на зосереджений. І пішли. Вони більше не здавались звичайними хлопцями…Вони здавались янголами… янголами революції…
Владислав Бітковський
Всім привіт. З приводу маргіналізації Майдану. Ага, вона відбувається у жахливих масштабах. Вчора вночі зустрів одного улюблених викладачів істфаку Франка. Потеревенили. На сусідньому посту думав обговорити проблему перебудови барикади… Ага! Зараз! Проблему історичної методології не хочете? Ну, думаю, таки треба з бійцями у справі поговорити…. швидкі хлопці, що вирішують проблеми з агресивними ідіотами…. воліли обговорити соціогенез. Та що ж це таке?! Подумав я… І пішов у штаб сотні… Там же же ж мають бути нормальні питання – агресія, проблеми з дисципліною, шкарпетки тощо. Зараз, ага! Ноосфера нам, блін, підкаже… Завершилась ніч обговоренням класичної бардівської поезії. Тут я і зрозумів – біда, одні маргінали навколо )))) Це на фоні пожеж, провокацій та нервів, полювання за людьми по місту. Багато хто з тих хлопців насправді не має вищої освіти, але питає, читає, вчиться… Я пишаюсь своїм народом.
Роман Вінтонів
Я ніде не почуваюся так безпечно, як на Майдані. Навіть вдома. на Майдані я знаю, що якщо я підійду до когось з проханням про допомогу, то ніхто не пройде повз. Я знаю, що якщо я почну щось питати, то ніхто не зробить вигляд, що він сильно зайнятий, не чує і не понесеться у своїх справах. Майдан – це феномен “добросусідства”. Так мають поводитись співгромадяни. Так мають ставитись одне до одного сусіди.
Люди, які борються не ПРОТИ, а ЗА.
Це – об’єднані люди.
Я впевнений, що так може бути у будь-якому місті України. Бо майдан – це не територія, це не площа – це стан свідомості.
Olha Vesnianka
не втримаюсь від мі-мі-мі вражень:
– На кухні Укрдомі хлопець-волонтер дав мені до чаю ще й шоколадну цукерку. Якось зашарівся при цьому і уповільнився в своїй біганині між склянками і чайником на мить, за що йому дорікнула жінка, що працює поруч. А він: “та я шо, я цукерку давав”
– Батарейку для диктофону подарував мені студент з Білорусі, дуже приємний хлопець, якби не він то були ще пропозиції батарейок, навіть акумуляторів (просто свої, студентські, ні в якому ні штабі :-))
– Додому пізно, аж до будинку мене провів, аж до парадного “патруль” – яким було майже по дорозі: приязна дівчина волонтерка з пункту правової допомоги, під прикриттям чоловіка і троянди
