Олексій Гетьман
Україна, Київ. 20 січня 2014.
Сповідь Повстанця, записана з його слів.
Несподівано і швидко увійшли в наш побут, ставши повсякденними слова: «барикади», «дорогу для пораненого!», «Атака!», «Коктейль Молотова».
Ми вже за звуком розрізняємо вибухи шумової, світлової або гранати з газом.
Ми майже точно навчилися вираховувати дислокації снайперів.
Ми розуміємо, що важку техніку проти нас застосовувати не будуть – недоцільно.
БТР, БМП або навіть танки на вулицях серед будинків – звірі в капкані. У вуличному бою їх дуже легко підпалити.
Ми вже вміємо тримати оборону на барикадах. Вміємо контратакувати.
Сльозогінний газ – дратує вже не нас, а трохи слизову.
Канонада більше не ріже слух. Швидше пестить. Чад і дим – НЕ виїдають очі.
Тепер нас не зупинити.
І наші очі. Очі – це головне! Тепер вони не просто дивляться – світяться! Тисячі ліхтариків, в які так зручно цілитися…
Можна вибити око кулею. Але погасити цей світ – не владний ніхто. Тим більше, ось це непорозуміння, – сьогоднішня влада.
Безліч людей за ці дні набули безцінного досвіду вуличних боїв. Не позаздриш нинішній, та й наступній владі. Для всіх них нині і повсякчас і на віки віків: «бєспрєдєлу – ша!» Інакше, у нас знайдуться контраргументи.
Потім, в демократичній Україні, – це будуть справедливі і непідкупні суди, поліція, яка служить і захищає.
Зараз – коктейль Молотова. Це тимчасово, повірте. Просто нам не залишили вибору.
Зате ми придбали те, чого у нас вже нікому ніколи не відняти.
Ми перейшли заборонену межу страху. Ми стали іншими. Ми більше не боїмося.
Ми спокійні, впевнені і… щасливі!
Ми навчилися перемагати головного ворога – свій страх. Тепер бояться вони.
І я пишаюся своєю повсталої країною.
Боже, Україну бережи, Господи, помилуй нас!
