Волонтери, журналісти, чиновники – всі, хто побував в Криму цими днями, напевне, не скоро забудуть той шок, що вони пережили.
Як це – залишатися українцем під дулом російських автоматів? Люди, які вирвалися з цього пекла діляться враженнями про те, що сталося з ними, коли вони наважилися поїхати на територію збуреного півострова для допомоги місцевим мешканцям.
Журналіст з Києва Богдан Ковальчук є одним з декількох десятків волонтерів, що поїхали на прохання кримських активістів допомогти переагітовувати населення Севастополя у неприпустимості відєднання АРК від України.
Богдан розповідає, що від самого початку перебування на півострові склалося відчуття тотального спостереження за всіма, хто виходив з потягів, що прибували з України.
«Але справжній кошмар почався 9 березня. Українська громада Севастополя проводила захід з вшанування 200-річча Тараса Шевченка. Нас зібралося близько сотні, місцеві і ті, хто приїхав з різних областей України на підтримку. Біля нас крутилися проросійські активісти, що вигукували образливі слова, потім почали дзвонити знайомим. Через деякий час зібрався натовп агресивних молодиків, які кинулися на учасників нашого мітингу, почали вихоплювати по одному і бити. Мене врятував місцевий мешканець, завдяки якому вдалося непомітно і дуже швидко втекти», – розповідає Богдан.
«Квартиру на якій я мешкав з товаришем з Херсону, було викрито, був змушений переховуватися у свого рятівника. У представників місцевої так званої «самооборони» зявилися орієнтування на тих, хто прибув з Києва. Чув на вулиці, як один з цих «само оборонців» дзвонив комусь по телефону і казав, що у нього є орієнтування «на еще одного бандеровца» Хлопці розповідали, що за ними по місту ганялися озброєні росіяни, стріляли по ним».
«Щоб сісти на поїзд, ми взяли таксі до Сімферополя з місцевими номерами. Без шашки. Це дозволило нам проскочити три блокпости. В Сімферополі нас взяли на потяг до Херсону, звідки вже ми вирушили на Київ. Біля Красноперекопську потяг перевіряли українські військові, натомість, коли їхали в Криму, по вагонах нишпорили «зелені чоловічки» – читай,російська армія. Після цього вояжу стає неймовірно боляче за тих українців, які лишились в Криму», – ледь стримує емоції активіст.
Жителі Севастополя, з якими вдалося зв’язатися, волають про допомогу. Вони відчувають себе покинутими і бояться за себе, за близьких, за майно тощо.
Севастополець Володимир, який брав участь в акції під пам’ятником Тараса Шевченка, розповідає, що хоче продати свою квартиру і переїхати до родичів в Миколаївську область, просить хоч якось допомогти тисячам таких покинутих, як він:
«Нас тут багато, українців. Всі ці, хто зі зброєю, це не наші, це «москалі». Скажіть, кому зможете, щоб допомогли нам. Ми відчуваємо себе покинутими і непотрібними країні», – російською мовою розповідає співбесідник, і в той же момент запевняє, що українську знає добре, але спілкуватися вільно йому поки складно.
Сергій Багряний, УІС
