Прес-центр Правого Сектора: у ПС сьогодні вбитих не було

День під знаком тривоги.
Зранку телефони червоні, всі хотять коментарів з приводу ультимутуму сепаратистів. Вражає істеричність у новинних текстах, нотки жаху у питаннях друзів.
Єдині, хто спокійний, це наші хлопці.
Зібраний, хіба може трошки менш смішливий Чорний.
Гатило – все такий же іронічний і лагідний (як йому це вдається одночасно, для мене загадка).
Піднесений Смерека. Йому сьогодні виповнилось тридцять. Приймає вітання. Аж не віриться. Він стільки всього встиг за цей час. Поряд з ним красуня-дружина Настечка – тривога в очах.
Гонта незворушний, як завжди. Самурай. Ну, як і годиться справжньому самураю, – жоден м”яз не здригнеться.
Том і Луї – наші іноземці – трошки в журбі, що їх не беруть на Піски. Буркотять, що не від”їдатись сюди приїхали, а війну знімати. Чорний заборонив пускати їх на передову. Бере з собою тільки Француза.
Здоровенний Барс, наче Буцефал, тупотить ногами з нетерплячки. Він на передовій зі своєю ротою нерозлучно, ротація – це не про нього.
Ватра в компі. Монтує черговий фільм. Здається, він і не спав цієї ночі.
Я між ними почуваюсь напрочуд захищеною. А тривога всередині. Хлопці дзвонять щопівгодини звідти. Щойно Барсу сказали, що трохи гради вщухли ( а так, то цілий день гатили). Наші, кажуть, всі живі. Є поранені, але, дасть Бог, не тяжко.
Телефонує хлопчинка з роти Гатила, просить забрати посилку на Новій пошті. Кажу, що заберу, а він потім у мене в інформаційному.
– Ні, – каже, – передайте на Піски, я звідси не поїду.
Вони не поїдуть. І не підуть. Цієї ночі чекають атаки сепарів.
В такі ночі лишається тільки молитись.

Alla Megel