З нагоди 145-й річниці від дня народження Лесі Українки у Золотій залі Одеського літературного музею 25 лютого відкрито виставку «Подорожі до моря». В експозиції представлені прижиттєві видання поезії, драматичних творів та перекладів видатної поетеси. Виставка розповідає про перебування Лесі Українки у приморському місті та про людей, з якими вона познайомилася в Одесі й підтримували дружні зв’язки усе життя. Фотографії, рукописи, газети та книги візуально інформують про обставини життя та творчості поетеси в місті.
Леся Українка неодноразово бувала в Одесі. Уперше Лесю запросив сюди знаний в місті правник та літератор Михайло Комаров, добрий знайомий родини Косачів. Сталось це в червні 1888 р. А заприятелювали вони відтоді, як Комаров працював у Києві. З тієї пори, куди б не їхала поетеса на лікування – чи то в Крим, чи в Єгипет – її шлях завжди пролягав через Одесу. Майже щоліта (упродовж 1888-1913 років) Леся приїздила сюди лікуватися на лиманах і завжди мешкала у Комарових.
Вірші поетеси охоче друкував одеський часопис «Мгновение»; у 1903 р. в Одесі виходить альманах «З над хмар і з долин», де були опубліковані її вірші. На одеській сцені 1903 року було поставлено драму Л.Українки «Блакитна троянда» і місцева преса схвально поцінувала виставу. Меморіальну дошку Лесі Українці до 100-ліття від дня її народження було встановлено на будинку по вулиці Жуковського, 27, в якому вона мешкала. А ще в Одесі є вулиця Лесі Українки, її ім’я носить головний палац культури.
На всіх літературно-мистецьких заходах, що відбувалися цього дня у бібліотеках і музеях присутні підкреслювали, що саме життя Лариси Петрівни Косач – Квітки стало яскравим прикладом непохитної мужності та невтомної праці. І повсюдно повторювали її слова «Ні, я жива! Я буду вічно жити».
Але водночас одесити з гіркотою констатували, що місцева влада й досі глуха до пропозиції просвітян Одеси, які вже не вперше порушують питання про необхідність увічнити перебування Лесі Українки у Південній Пальмірі пам’ятником, гідним славетної дочки українського народу. Адже нині її тривалі зв’язки із Причорномор’ям та містом, про яке вона з теплотою писала у циклі поезій «Подорож до моря», вже ретельно досліджено.
Гідно вшанувати її пам’ять одеській владі заважає не брак достовірної інформації — вона вперто не визнає давнього українського походження міста, зневажає все, що пов’язане з українськими традиціями, звичаями, творчими набутками геніїв нації. Місто, яке має давні українські корені, повинно і почуватися, і бути невід’ємною часткою багатої на таланти незалежної України.
Сергій Горицвіт
