5 та 6 вересня у Києві відбулися «Вихідні з ОКО» – особлива подія Міжнародного етнографічного кінофестивалю «ОКО» (МЕКФ «ОКО»), що на два дні перетворила простір Поляни ВДНГ на великий гостинний дім. Це була частина Бессарабії у Києві – з автентичними традиціями, кінопоказами, музикою, танцями, гостиною та неймовірними людьми.
Кожен гість почувався як вдома і міг знайти щось своє: подивитися кіно, пригоститися за родинним столом, пройтися бессарабським ярмарком, власноруч зробити хліб, спробувати себе у виноробстві, познайомитися з народними традиціями, погратися з дітьми, сфотографуватися, поспілкуватися з чотирилапими мешканцями зони притулку та просто побути разом.
Ми всі різні, але дім у нас один
Однією з центральних подій «Вихідних з ОКО» стала панельна дискусія «Ми всі різні, але дім у нас один», яку модерувала засновниця та генеральна директорка Міжнародного етнографічного кінофестивалю «ОКО» Тетяна Станєва.
На сцені зустрілися представники різних регіонів і культурних середовищ України – Півдня, Сходу, Закарпаття, Криму, а також представники українського кінематографа. Учасники говорили про нерівномірний доступ до культурного життя в різних регіонах, брак культурного продукту у віддалених громадах і про те, чому культура – це значно більше, ніж дозвілля.
Окремо обговорили культурні передумови втрати та окупації територій, зокрема Криму й частини Сходу, феномен ментальної окупації та роль культури у боротьбі за уми й серця людей. Серед практичних пропозицій прозвучала ідея географічних квот у державній підтримці культури, щоб культурні проєкти розвивалися не лише у великих центрах, а й там, де вони особливо потрібні.
Ахтем Сеітаблаєв, актор та режисер:
«Чи бачив я передумови втрати Криму? Україномовних шкіл на території Криму було від сили сім до 2014 року, натомість решта загальноосвітніх закладів була російськомовна. Чи є питання культури питанням національної безпеки? Безперечно, так. Тому що культура і є політика, тому що культура і є національна безпека. Спочатку заходить представник культури, слово, поезія, музика, приїжджає Санкт-Петербурзький імперський балет, а потім заїжджають озброєні підрозділи».
Віктор Куртєв, президент та голова Наглядової ради міжнародного етнографічного кінофестивалю «ОКО»:
«Бессарабія різноманітна. Насправді наша проблема – це відсутність єдності. Звісно, і в Криму, і на Донбасі була спецоперація російських спецслужб, але це не може статися, якщо немає якихось фундаментальних причин. Так, ми не втримали. От ми не втримали. Україна складна, вона має певні регіони з різною культурою. І ми ніяк не можемо домовитися про наше минуле. Але ми повинні домовлятися про наше майбутнє. Ми повинні сформувати картину майбутнього, яке за собою візьме всю Україну».
Дарія Кудімова, журналістка, телеведуча телеканалу «Дім»:
«Дім, в якому я виросла, у Слов’яносербську, окупований з 14-го року. Я звідти поїхала у 2000 році навчатися до Києва. І мій дідусь, коли я приїжджала на канікули, просив: “Дашунічка, поговори мені українською, вони так скучили в своєму домі за українською”. Мої дідусь і бабуся – це ті, кого намагалися русифікувати, але вони залишилися українськомовними. Уже мої батьки були російськомовними, і моє покоління, відповідно, також. У 2014 році, коли починалася окупація — спочатку Криму, потім Сходу, я працювала редакторкою регіональних новин. Я сиділа на всіх цих сюжетах з окупацією і плакала кожного дня, у тому числі, коли окуповували мій рідний дім. Таке враження було, що всередині тебе величезна чорна діра. І це відчуття безсилля, що ти нічого не можеш зробити, що вже запізно».
Роланд Цебер, голова Альянсу національних спільнот «Європейська Коаліція»:
«Культура, мова, релігія – це все, як би там не звучало, є зброєю ворога, але це може бути і нашою силою, коли ми об’єднані. Ким би ти не був, до якої національної спільноти ти б не відносився, коли об’єднуються люди і всі кажуть: ми всі різні, ми всі об’єднані, але в нас є це спільне. Це Україна. І Україна – це суверенна, демократична, незалежна країна. Крапка».
Віктор Коврей, начальник відділу етнополітики Державної служби України з етнополітики та свободи совісті:
«Є державна цільова програма “Єдність у розмаїтті”. Дуже гарна назва. Це дійсно той дух, який нас охоплює всіх, щоби і корінні народи, і національні меншини могли почуватися краще, ніж вдома — на історичних батьківщинах, хто їх має, а хто не має — щоб відчували себе тут якнайкраще. Ми дійсно демократична країна. В нас багато недоліків – і це освітні питання, й інші, які врегульовуються. Саме заради цього розроблялися і працюють зараз інші програми. І саме такими спільними зусиллями ми можемо доносити правду Європі, Америці, усьому світу, щоб вони чули наш різноманітний голос різними мовами, але єдиний у бажанні зберегти нашу країну».
Андрій Осіпов, голова Державного агентства України з питань кіно:
«Кінокомісії можуть одержати кошти у формі субсидії, державної підтримки з фондів Держкіно для розвитку, популяризації своїх територій, проведення заходів, пов’язаних з виробництвом кіно. Приходьте: в цьому році ще гроші залишилися, можна ще на них претендувати, і також будуть закладені обов’язково наступного року. Відносно квотування по територіях – це цікавий інструмент, але вкрай небезпечний. Там, де починають допомагати, ви подивіться на бізнесменів: там, де бізнес починає одержувати дотації, бізнесова складова гасне. Хоча такий принцип може працювати як окремі види конкурсних процедур. На наступний рік я запропоную Тетяні Бережній, щоби в програмі “Тисячовесна” був напрямок – фільм про рідне місто або про рідну місцевість, окремий конкурс. Це може працювати ось таким способом. Начебто є і квотування, але, з іншого боку, зберігається змагальність».
Не тільки говорити про єдність, а й станцювати її
Після серйозної розмови про спільний дім настав час буквально відчути його усім тілом. Гості навчалися танцювати болгарське хоро. А потім велике коло рушило до Чамуру – простору, де протягом дня учасники знайомилися з традиційною технологією будівництва бессарабських хат із глини, води та соломи.
Там хоро танцювали просто в глині. Цей момент став одним із найсимволічніших на «Вихідних з ОКО»: люди різного віку, з різних міст і регіонів України взялися за руки й утворили одне велике коло там, де буквально народжується матеріал для дому.
Глина, з якої поколіннями будували бессарабські оселі, цього дня стала частиною сучасної культурної історії.
Бо дім – це не лише стіни. Це пам’ять, яку ми передаємо далі. Це люди, які стають поруч. Це культура, яка продовжує жити.
Офіційна частина
Офіційне відкриття «Вихідних з ОКО» розпочалося хвилиною мовчання на знак пошани до всіх, хто загинув, захищаючи Україну від російської агресії.
Потім зі сцени прозвучали слова про культуру, пам’ять, ідентичність та право кожної спільноти залишатися собою.
До гостей звернулися засновниця та директорка МЕКФ «ОКО» Тетяна Станєва, голова Державного агентства України з питань кіно Андрій Осіпов, заступник голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Ігор Лоссовський, Уповноважена із захисту державної мови Олена Івановська, Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Болгарії Златін Кристєв, міський голова Болграда Сергій Димитрієв та президент і голова Наглядової ради МЕКФ «ОКО» Віктор Куртєв.
Тетяна Станєва, засновниця, ідейна натхненниця та генеральна директорка МЕКФ «ОКО»:
«Ласкаво просимо додому! Або болгарською – “Добре дошли у дома”. Ми народилися у 2020 році, у рік пандемії, коли все переходило в онлайн. За ці сім років ми жодного разу не провели фестиваль у одному і тому самому форматі, і у тому форматі, в якому задумували його спочатку. Але ми щоразу знаходили спосіб рухатися далі. Я дуже хочу, щоб наступного року ми нарешті провели фестиваль у Болграді – там, де все почалося. Щоб ви відчули, що таке Бессарабія: через нашу кухню, атмосферні локації, музику, танці й людей. Болград за 750 кілометрів від Києва. Але вас же ці кілометри не злякають? Та якщо ви не можете до нас приїхати – ми приїжджаємо до вас. Дякую, що ви вдома. Дякую, що ви з нами».
Андрій Осіпов, голова Державного агентства України з питань кіно:
«Українське кіно — це шлях побути вдома хоча б на декілька годин. Я часто перебуваю у закордонних відрядженнях і бачу українців, які втратили свій дім. Тому українське кіно набуло ще одного важливого сенсу. Це місточок між рідною землею і тією землею, яка прихистила українців, що втікали від повномасштабного вторгнення».
Ігор Лоссовський, заступник голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті
«Україна — багатонаціональна країна. Болгарська меншина є однією з найбільших і водночас дуже активною. Сьогоднішній фестиваль – яскраве свідчення цього. Навіть у складних умовах війни держава підтримує національні меншини та культурні ініціативи. Це дуже важливо для того, щоб кожна національна меншина відчувала себе в Україні рідною, невід’ємною частиною нашого суспільства.
Болгарська національна меншина, як і представники інших національних меншин, бере участь у Збройних Силах України, захищає нашу країну та робить багато інших корисних справ для її розвитку. Вітаю вас із відкриттям фестивалю! Слава Україні!»
Олена Івановська, уповноважена із захисту державної мови:
«Сім років – це важливий період, коли відбувається зростання і самоусвідомлення. Я надзвичайно тішуся з того, що фестиваль дожив до цієї семилітньої едиції. Якщо за будь-яку справу беруться українці, якщо вони щиро вірять у те, що роблять, вірять у магію, добро людських сердець і роблять усе з любов’ю — обов’язково все вийде.
Фестиваль живий, тому що його творять люди, сповнені любов’ю до свого дому, до України, до того місця, де вони народилися, де захована їхня пуповина, де є пам’ять предків і могили їхніх родичів. Українці, якої б етнічної національності вони не були, нікуди не ховаються. Вони будуть танцювати хоро, дивитися цікавенні фільми, пізнавати традиції різних народів світу. Тому що тільки так можна оцінити велич власного народу».
Златін Кристєв, Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Болгарія в Україні:
«Для мене це особлива радість бути тут разом із вами. Дружба між Болгарією та Україною давня, і ми, як країна, будемо завжди підтримувати Україну – чим можемо і як можемо. Цей фестиваль – щось унікальне! Він показує, як різні народи можуть працювати разом заради спільного майбутнього. Болгарія підтримує Україну і дуже сподівається на мир. Але це має бути довготривалий і надійний мир. Я був на Бессарабії лише десять днів тому і вже встиг завести багато друзів. Я радий бачити їх сьогодні тут, разом із нами».
Сергій Димитрієв, міський голова Болграда:
«Болград – невелике місто, але це дуже колоритний край, де багато національностей – болгари, гагаузи, албанці, українці та представники інших народів – багато років живуть у мирі. Це приклад того, як повинно бути в усьому світі. На жаль, декілька років фестиваль через причини, які від нас не залежать, не проходить у Болграді. Але я сподіваюся, що наступного року в нас буде мир, і ми проведемо фестиваль у Болграді.
Я хочу подякувати Тетяні Станєвій, Віктору Куртєву та всім, хто причетний до створення фестивалю. Бажаю вам, щоб руки не опускалися, і щоб цей фестиваль жив».
Віктор Куртєв, президент і голова Наглядової ради МЕКФ «ОКО», меценат:
«Багато років тому я почав замислюватися: у чому сенс? Що є справжнім критерієм успіху? Найжорсткіший критерій, який за хвилину до смерті показує, успішне в тебе було життя чи ні, – це гармонія. А гармонію визначає спадщина у найширшому сенсі цього слова. Саме так ми й живемо, щоб наша спадщина залишилася. У нас багато ініціатив: ми знімаємо фільми, допомагаємо ЗСУ, реалізуємо військові проєкти, працюємо над стійкістю критичної інфраструктури. Частиною нашого життя є і Бессарабія, яку ми сьогодні привезли до вас. І цю спадщину ми теж розвиваємо та примножуємо. Хочемо, щоб ви разом із нами ділили її кожного року».
Музичну частину «Вихідних з ОКО» відкрили «Балада про трьох синів» і пісня «Вітер надії» у виконанні Тетяни Шилової.
Особливим подарунком для гостей стали виступи колективів із Бессарабії – народного ансамблю пісні та танцю «Ізвор» і танцювальної групи «Маргаритки» під керівництвом Євгенії Шлопак. Також нікого не залишив байдужим народний оркестр «Чийшій» на чолі з Петром Мінковським та вокальної групи «Чийшійка» під керівництвом Олени Бурукової.
Благодійний аукціон
«Вихідні з ОКО» були не лише про культуру, традиції та спільне дозвілля. Одним із важливих моментів дня став благодійний аукціон на підтримку 88-ї окремої бригади морської піхоти.
Серед лотів були шеврони, сухий пайок, тубуси, набір мерчу «ОКО» та прапор 88-го батальйону, підписаний його бійцями.
У результаті під час аукціону вдалося зібрати 315 500 гривень на комплектуючі для БПЛА та наземних роботизованих комплексів для 88-ї окремої бригади морської піхоти.
Цей момент особливо перегукувався з головною темою події. Адже сьогодні для мільйонів українців дім – це не абстрактне поняття. Це те, за що борються, що захищають і заради чого наші захисники віддають найцінніше.
День народження, який став частиною події
Особливим цей день був і для президента та голови Наглядової ради МЕКФ «ОКО», мецената Віктора Куртєва – в перший день фестивальної події, 5 вересня, він відзначив день народження.
Віктор Куртєв особисто долучився до підготовки частувань та родинної вечері, аби кожен гість почувався бажаним і ніхто не залишився голодним.
Під час події команда фестивалю привітала Віктора Куртєва зі сцени, подарували коровай та білу вишиванку і подякували за багаторічну підтримку «ОКО» та культурних ініціатив.
Музика, танці і справжнє свято
Після розмов, традицій і важливих тем атмосфера ставала дедалі гучнішою. На сцені виступив гурт «Гуляйгород» – давні друзі фестивалю «ОКО», які були з ним ще з першого року.
А фінальним музичним акордом став виступ Олега Скрипки та гурту «Воплі Відоплясова». Усі разом співали, танцювали, підхоплювали знайомі пісні й ділилися цією радістю одне з одним.
Ведучими заходу були ведучий програми «Ранок у великому місті» на ICTV2 Григорій Герман та Дарина Лелюк
«Вихідні з ОКО» відбулися як свято кіно, культури, спілкування з повагою та любов’ю одне до одного. І завершилися найважливішим – відчуттям єдності та простим, але таким важливим усвідомленням: ми вдома!
