Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів „Тюрма на Лонцького” розпочинає публічний науковий виклад раніше замовчуваних тем української історії XX ст. для місцевих екскурсоводів.
Не вперше львівські екскурсоводи для поповнення інформативної бази своєї діяльності відвідують музей „Тюрма на Лонцького”. Цього разу зібрались для того, щоб обговорити економічне, політичне та суспільне життя Львова 1939-1941 років. Цю тему для учасників заходу розкрив директор Національного музею-меморіалу Руслан Забілий.
Гіди цікавились питаннями, що часто ставлять гості міста, а саме: плюси і мінуси об’єднання Галичини й України 1939 року, перебіг життя різних суспільних прошарків Львова, загальні тенденції змін у місті в період, коли в нього вступила Червона армія і встановила радянську владу.
Семінар розпочався вступом Руслана Забілого, він розповів що, за секретним протоколом до відомого пакту Молотова – Ріббентропа нацистська Німеччина та СРСР розділили Польщу, до котрої на той час входила Галичина по лінії Буг–Сян, що стало підставою окупації. Радянське командування мало намір блискавично заволодіти теренами Галичини, сталося так, що німці першими дійшли до Львова, однак, зважаючи на домовленість, відступили. 22 вересня Червона армія зайняла Львів, віддаючи частини польської армії до спеціально організованих Берією концтаборів, після чого на них чекав розстріл в Катині, Харкові та інших містах.
Надалі історик більш детально зупинився на історії Львова: «Для самого Львова, як і загалом для Західної України радянська окупація обернулася гуманітарною катастрофою, хоча спершу режим наголошував на своїй визвольній місії, запроваджуючи українізацію шкіл та вищих навчальних закладів. Були націоналізовані банки, промислові та торговельні підприємства, та разом із тим зруйнований українських кооперативний рух. Радянські функціонери почали насаджувати радянські порядки. Ілюзії, які плекали львів’яни що до нової влади швидко розвіялись. На робітників і селян чекала нова форма рабства, переслідували інтелігенцію, Церкву…».
Руслан Забілий проінформував про кардинальні зміни що зазнало суспільне життя краю: «Припинили діяльність численні партії та видання і навіть наукові інституції. Для Сталіна під гаслом „возз’єднанням Українських земель” насправді йшлося про розширення території для панування та ліквідацію українського спротиву. До ворогів радянської влади були зараховані українські політичні та громадські діячі, військовики УГА, УСС, УНР, кооператори, учителі, науковці, журналісти, священики,заможні селяни, проти яких одразу ж почав діяти НКВД. Значну увагу приділялося ліквідації мережі ОУН. Розправа над ними проводилася за вироками „особых совещаний”, хача також влаштовували й показові судові процеси для залякування й упокорення населення. Так на відомому „Львівському процесі” 15-18 січня 1941 р. засудили 59 осіб, переважно львівських студентів».
Також директор Національного музею-меморіалу розкрив тему депортації „ворогів народу”: «Виселення репресивна система практикувала до початку нацистсько-радянської війни. Цим контингентом людей були переповнені всі в’язниці Західної України. За наказом Берії розвантаження тюрем з початком війни вилилося у фізичне знищення арештованих, епіцентром в’язничних трагедій наприкінці червня 1941 р. став Львів і зокрема тюрма на Лонцького».
Учасники ставили багато питань, відповісти на всі не вдалося, незважаючи на те, що зустріч розтяглась далеко за рамки робочого графіку музею. Отже, екскурсоводи висловили бажання зібратись на подібні семінари знову.
