1. Референдум в Криму під прицілом російських автоматів все ж відбувся. Ми можемо говорити про те, що він незаконний, що ніхто не визнає його результатів, і що взагалі це клоунада для хлопчика Вови з Кремля.
Все це так. Але сам факт, що цей цирк цей самий хлопчик Вова все ж здійснив, і що результати цього псевдореферендуму визнає Росія, робить повернення Криму під контроль України дуже проблематичним. Не для того все це затівалося.
2. Якась шпана, яка голосно назвалася «самообороною», ганяє по Сходу країни підрозділи Збройних сил України, як сільський бомонд залітного міського фраєра по свинофермі. Військові тупо не можуть дістатися до місця призначення - їх постійно завертають незрозумілі «блок-пости».
Звичайно, виникає питання: а що це у нас за армія така, якщо її кошмарить купка недорослих спортсменів з бейсбольними битами, які втратили м'ячик?
Тут ми можемо гучно викривати армію і її командування, але спочатку варто задатися питанням: а які права зараз мають військові? У нас що, хтось спромігся оголосити в країні військовий стан, щоб армія отримала якісь розширені повноваження? Ні. А значить, офіційно в Україні – мир і спокій, і військові щодо цивільних мають повноважень не більше, ніж сантехнік дядя Гриша стосовно прими оперного театру.
Тут всі питання ми повинні ставити представникам вищої влади. До слова, цих питань накопичилося вже дуже немало.
3. Сьогодні кримськотатарське керівництво повідомило про знайдений в Білогірському районі Криму труп кримського татарина зі слідами тортур. Чоловік пішов до військкомату і не повернувся. Поряд з трупом були знайдені наручники, голова обв’язана клейкою стрічкою.
До болю знайомий почерк. Кримські татари поки нікого не звинувачують, але в якому контексті цей трагічний випадок сприймається – зрозуміло всім. Я вірю, що цей злочин все ж таки буде розслідуваний. І що зрештою точки в нинішньому свавілля в Криму, влаштованому Кремлем, будуть ставити все ж правоохоронні органи України. Принаймні, хочу в це вірити. А поки ми сумуємо разом з нашими кримськотатарськими друзями...
З хорошого:
1. Секретар РНБОУ Парубій заявив про зрив операції Кремля «Російська весна» по захопленню сепаратистами і «туристами Путіна» органів влади на Сході України з подальшим їх висуванням на Київ.
Це – найприємніша новина останніх днів. Якщо в умовах тотального зрадництва нашої міліції і спецслужб «на місцях», напівпаралічу центральних органів влади, безкарності головних «засланих козачків» Кремля ця явна операція дійсно зірвана, то це – дуже серйозна перемога. Це не кінець війни, але, дуже сподіваюся, перелом в ній.
2. Сьогодні відбувся дуже потужне вкидання схожої на інсайдерську інформації. Мовляв, за даними джерел, близьких до керівництва України, розглянуто питання введення економічних санкцій проти Росії. Відповідь симетрична: якщо вже кримські сепаратисти наклали лапу на українські підприємства в Криму, у відповідь Київ готовий націоналізувати об'єкти російського бізнесу в Україні.
Серед останніх такі монстри, як Запорізький алюмінієвий комбінат (зав’язка на російський “Автоваз”), об’єкти Внешторгбанка в активах ІСД (Запорізький меткомбінат, Дніпродзержинський ДМК ім. Дзержинського, Трубний завод ім Леніна та ін), МТС (АФК Система), “Київстар”(Альфа-Груп), відділення Сбербанку.
Повідомлення дуже веселе і бешкетне, але, на жаль, виникають великі сумніви в його правдоподібності. Все це робити можна і потрібно, але чи вистачить у великих дядь в Києві для цього простої людської потенції - ще питання. Але, думаю, все одно бігання по стелях в московських кабінетах вже спостерігається.
3. Уряд дав на оборону ще майже 7 млрд грн. В умовах дуже можливого, з подачі Путіна, збройного протистояння з росіянами – це жалюгідні крихти. Плюс їх ще необхідно освоїти, а це час, якого немає. Плюс чималу частину їх розкрадуть, тут вже до ворожки не ходи.
Але сам факт, що влада почала нарешті демонструвати підтримку армії не на словах, а на ділі – вже позитив. Звичайно, можна заперечити, що «пізно пити «Боржомі», і це частково буде правдою. Але все ж особисто я не вірю, що Путін завоює всю Україну. Кишка тонка. Ми з вами, мої брати, надто любимо свою Батьківщину, щоб віддавати її всяким параноїкам.
Але в кожному разі згоди з Росією, поки Путін при владі, вже ніколи не буде. А тому нам потрібна сильна армія. Наскільки нестерпно мати слабку – ми вже знаємо.
4. Керівник Міноборони адмірал Ігор Тенюх повідомив про домовленості з російським військовим командуванням про те, що блокування і провокацій проти наших військових у Криму не буде до 21 березня.
З одного боку, можна лише вітати, що тиск на наших військових у Криму знизиться. З іншого боку, якщо такі домовленості дійсно є, то по суті російське командування прямо визнає, що всі ці провокації і блокування – справа рук Росії, а не якихось «невідомих зі зброєю». Тобто те, що це хлопці Путіна, вже все давно знають. Але у самого Путіна раніше це якось соромилися визнавати. Думається, міжнародному співтовариству варто звернути увагу на цей нюанс.
Але найголовнішим залишається питання: а що буде після 21 березня? І відповіді на це питання немає. Втім, і вірити на слово путінським воякам про відсутність агресії до 21 березня не варто. Яка може бути віра словам і обіцянкам ворога?
Так нехай новий день все ж принесе нам впевненість, що за короткими перепочинками зрештою в наші будинки і душі повернеться мир.
